Такі дані наводять аналітики GMK Center в своєму дослідженні "Промислова політика і ГМК: світовий досвід для України", повідомляє "Обозреватель".
Необхідність розробки і впровадження промислової політики за останні роки істотно зросла у зв'язку з глобалізацією, посиленням конкуренції на світових ринках, потребою пристосовуватися до змін у світових ланцюжках, створення додаткової вартості та ін.
В таких умовах зростає роль держави, яка за допомогою безлічі різних інструментів і заходів може ефективно стимулювати розвиток тієї чи іншої галузі, сприяти використанню конкурентних переваг і захищати внутрішній ринок від засилля імпортної продукції.
До інструментів розвитку промисловості і захисту внутрішнього ринку, які найчастіше використовуються, відносяться:
– фіскальні інструменти (податкові пільги);
– стимулювання або обмеження зовнішньої торгівлі (експортно-імпортні тарифи і квоти, субсидування експорту);
– прямий вплив держави (цінове регулювання, держзакупівлі, преференції для придбання продукції місцевого виробництва);
– фіскальні інструменти (гранти, відшкодування витрат, пільгові кредити, гарантії, списання боргів і ін.).
Найпопулярнішими інструментами є гранти та відшкодування витрат. Також широко використовують кредитування і податкові пільги. Разом з тим багато заходів є непублічними і багатоцільовими або не мають конкретної мети.
Ключовим інструментом промполітики є інвестиційна політика. Левова частка промполітики розвинених країн передбачає ті чи інші заходи стимулювання інвестицій.
Найбільш часто використовуваними серед фіскальних інструментів можна назвати зниження або звільнення від податку на прибуток (26%), митних платежів (20%) і ПДВ (14%). Серед фінансових інструментів найпопулярнішими є гранти (12%), виділення землі або зниження витрат на оренду (6%) і пільгові кредити (6%).
Нічого з перерахованого вище в частині стимулювання розвитку ГМК, крім експортного мита на брухт, в Україні немає. Обмеження імпорту в Україну представлено тільки двома антидемпінговими митами: проти безшовних труб з Китаю (2014 рік) і проти арматури з РФ (2018 рік). У той час, як проти металургійної продукції з України діють 30 антидемпінгових заходів.
Антидемпінгові заходи в усьому світі виступають одним з основних інструментів промислової політики, але Україна займає одне з останніх місць в світі за ефективністю вирішення торговельних суперечок. Середній показник виграних антидемпінгових справ у України складає 17%. У той час як у РФ – 25%, Туреччини – 46%, Бразилії – 32%. Навіть у Китаї, проти якого проводиться максимальна кількість розслідувань, відсоток виграних справ становить 27%.
Також можна констатувати, що промполітика в Україні відсутня як така. Міністерство промислової політики ліквідували ще в 2014 році, а його функції передали департаменту промполітики Мінекономрозвитку, який належним чином не займається стратегією розвитку промисловості.
При цьому ГМК – найважливіша галузь української економіки. Її внесок в економіку в 2018 році можна охарактеризувати такими цифрами:
– частка в ВВП з урахуванням суміжних галузей – 12%;
– частка в експорті – 29%;
– частка у вантажоперевезеннях через морські порти – 40% і по залізниці – 34%;
– частка в капітальних інвестиціях в промисловості – 14%;
– частка у фонді оплати праці – 11,5%.
Величезний вплив ГМК надає і на суміжні галузі: 1 грн в металургії створює 4,8 грн додаткової вартості, а одне робоче місце – 2,6 у суміжників.
Формалізована промислова політика в ГМК потрібна Україні з багатьох причин, головні з яких – для планомірного розвитку галузі на нові технологічні уклади, завоювання своєї частки на експортних ринках і використання конкурентних переваг у вигляді наявності власної сировини і дешевої робочої сили.
Головний висновок – Україна потребує промислової політики. Без цього країна не зможе забезпечити зростання економіки в найближчі 5-10 років, гарантувати збільшення експорту і зарплат в галузі, а також впевнений регіональний розвиток. І, навпаки, відсутність виразної промислової стратегії рівносильно "вбивству" національної економіки і майбутнього громадян України.