В активну фазу спецоперація з відторгнення Криму перейшла після початку Революції Гідності. Коли ж Майдан переміг і Янукович 21 лютого втік з Межигір’я, агенти Кремля почали воювати на повну.
Одразу ж 21 лютого партії "Русское единство", "Русский блок", а також громада казаків зганяють своїх прихильників на мітинг під стіни Верховної Ради Криму. Акцію оголошують безстроковою: організатори кажуть, що підуть лише коли Крим від’єднається від України.
23 лютого у день захисника вітчизни в Севастополі агенти Москви організовують ще більший мітинг. Вимога та ж – референдум і вихід зі складу України. Учасники акції висловлюють недовіру адміністрації Севастополя й, порушивши усі можливі юридичні процедури, обирають нового мера – громадянина Росії Олексія Чалого.
Севастополь – під контролем, черга – за Сімферополем. У ніч на 27 лютого Верховну Раду в Сімферополі захопили люди у військовій формі без розпізнавальних нашивок. Як з’ясувалося пізніше це був спецназ головного розвідувального управління Росії.
Фактично паралельно озброєні загони зайняли блокпости на Перекопському перешийку і півострові Чонгар – по суходолу в Крим вже було неможливо дістатися. На заблокованому півострові виникла можливість реалізувати фактично будь-який сценарій.
Того ж таки 27 лютого під дулами автоматів депутати Верховної Ради Криму відправили у відставку уряд Анатолія Могильова, призначили новим прем’єром лідера партії "Русское единство" Сергія Аксьонова і оголосили, що 25 травня відбудеться референдум, метою якого є вдосконалення статусу півострова, кажучи по-простому – його від’єднання.
Аксьонов після призначення миттєво перепідпорядкував собі силовиків і звернувся по допомогу до Путна.
Президент Росії 1 березня вніс в Раду Федерації запит на використання збройних сил в Україні, і Рада миттєво дозволила Путіну воювати.
Через три дні – 3 березня Верховна Рада Криму заявила, що переносить дату референдуму на 30 березня. Ще через три дні – 6 березня – депутати заявили, що референдум відбудеться вже 16 березня. При чому ні про яке вдосконалення статусу вже не йшлося, виборців запитають чи хочуть вони, щоби Крим увійшов до складу Росії на правах суб’єкта федерації.
Почалася активна підготовка до псевдореферендуму. 7 березня спікер кримського парламенту Константинов на зустрічі в Москві урочисто отримав інструкції як діяти далі. 9 березня в Севастополі, Сімферополі, Євпаторії, Керчі відбулися проросійські мітинги. 9 березня на території півострова припинили мовлення усі українські канали, натомість почали транслюватися російські пропагандистські.
11 березня Верховна Рада Криму і міська рада Севастополя ухвалили декларацію про незалежність, згідно з якою, якщо референдум переможе, Крим, як суверенна республіка, увійде до складу Росії.
16 березня в умовах окупації нелегітимний референдум таки відбувся і переміг з майже стовідсотковим результатом. Наступного ж дня Верховна Рада Криму, вже розпущена постановою Верховної Ради України, все одно проголосила Крим незалежною державою. Путін незалежність визнав і на знак вдячності кинув півострову 15 мільярдів рублів допомоги.
18 березня в Кремлі відбулась урочиста анексія Криму. Путін і тріо кишенькових сепаратистів Константинов-Аксьонов-Чалий підписали договір про входження Криму до складу Росії. Ще тоді Путін дав зрозуміти, що Кримом усе не закінчиться, мовляв південно-східна Україна – це історичний південь Росії.
20 – 21 березня договір про Крим ратифікували Держдума й Рада Федерації відповідно. Почалася асиміляція півострова, яка мала стерти все українське, що тут було.