Презентація книги у Львові відбудеться 11 вересня, у п’ятницю, о 17:00 в Дзеркальній залі ЛНУ імені Франка.
Уривок з восьмого розділу. "Мішка-професор"
Бійці, поранені й цілі, відмотують мішки від рам, витягають мертвяків і абияк примотують їх знову до рам і одне до одного.
Тритон плаче, примотує Мішу. Мішкина тепла кров стікає по його обличчю, по розплющених очах на руки Тритону.
Тритон падає на коліна, зриває з себе каску, щосили кидає її на бетон, зриває з себе автомат, щосили гахкає ним об каску, закидає голову й кричить, зриваючи голос: «Йо…на війна!!! Ненавиджу!!! Ненавиджу, б...дь, ненавиджу!!!!»
У нього істерика. На війні це може статися з кожним у будь-який момент. Кіборг має одне життя, і запасної голови у нього нема. Сєргєїч обнімає однією рукою Тритона, що б’ється в істериці, іншою надіває на нього каску й підносить йому до губ свою фляжку зі спиртом. Потім сам робить швидкий ковток і витирає свої мокрі очі зворотнім боком долоні.
Механ стоїть поряд, жадібно п’є гарячу каву з жерстяного кухля.
Лице чорне. Очі… навіть не сказати, які… Нелюдські.
– Козак, викликай мені п’ятдесятого росіян на їхній частоті. Будемо терти за перемир’я. Іншого виходу немає.
Бандер хоче поговорити напряму з командиром ростовської десантної бригади росіян, яка окопалася по периметру, відсікає транспорт і підтримує вогнем вилазки сепарів і чеченців.
Через пару хвилин помічник командира, здоровенний чубатий хлопець із позивним «Козак» доповідає, що зв’язку нема.
– Так, ясно, перешилися вже… Айболіт, закінчуй стріляти. Знімай свою куртку. Здаватися будемо.
Ззаду на куртці лікаря Сєргєїча велике біле коло з червоним хрестом у середині. Бандер сам розрізає куртку Сєргєїча, примотує жовтим (свій-чужий) скотчем до кривуватого, але довгого шматка залізної віконної рами, використовуючи його як древко.
Древко встановлюють в отвір кулеметної башти, один із поранених на броні має підтримувати його рукою.
Усі якось розташувалися. Зображають трупів. Видовище апокаліптичне.
Останній інструктаж механу, якого звуть Семенич.
– Дивись, Семенич, жодних ривків. Дрейфуєш повільно на першій. Уже розвиднилося. Вони мають роздивитися, що в нас за машина, якщо флаг не роздивляться. Як смикнешся, вони вас спалять! І тебе разом з усіма! Як мене зрозумів, герою?
– Зрозумів. Легкою риссю, як на параді.
Механ зникає в люку. Машина з ривком торкається з місця, так що дехто з поранених мало не падає на злітку. Ті, хто залишається, проводжають поглядами найдивовижнішу машину, яку вони будь-коли бачили на війні.
Читайте також: Ясне холодне небо над Майданом готувалося прийняти свою Сотню, — уривок з "Аеропорт" Лойка