Традиційно будь-якому застіллю передувала молитва. Цю справу довіряли або найстаршому гостю, або найбільш поважній людині на весіллі. Але починати годилося все-таки "за здравіє".

Весільні тости – річ, без якої неможливе нормальне застілля. Кожен запрошений на весілля намагався, як міг, висловити повагу і любов до молодят. І недарма слово для вітання батькам дають на старті свята. Поки тверезі. Бо далі буває по всякому.

Більшість тостів готуються заздалегідь. І якщо банальне "щастя-здоров'я" – це весільна класика, то деякі гості намагаються вивчити напам’ять якусь довжелезну притчу, яка закінчується повчальними, життєво важливими настановами для молодої пари.

Частенько до мікрофона запрошували тітку з Жмеринки, дядька з Кобеляків чи хрещатого племінника по лінії прабабці зі Старого Самбора. Тобто дорогих, але мало кому відомих родичів. Заплутатись було легко, бо на гонорове весілля запрошували зо три сотні людей щонайменше. Якщо на святі ти знаєш хоча б половину запрошених, великим воно не вважалось.

А що більше людей, то легше долучитися до святкової юрби особам, які навіть імен молодят не знають. Але ж можна прийти знову на наступний день. Порядне весілля за день не відгуляєш.

А за файну гулянку треба добре заплатити. Формально – ці гроші молодятам. Хоча бувало, що ними закривали кредит, взятий на організацію весілля. Але гонорових це не стосувалось. Рядові гості дари підносили скромні. Найчастіше в конвертах. Бажано в пухкеньких. Хто приніс мало – конверт не підписував.

Ну і як же без традиційних подарунків? Чомусь нормальним вважалося дарувати те, що вдома не пригодилося. Або ж передаровувати раніше отримане.

Читайте також: Згадати Все. Похід у парк культури

Часто з весілля на весілля носили і доброго тамаду. Це людина, яка за значимістю поступалася лише молодятам і у весільній ієрархії була десь на рівні відеооператора. Але від любові до ненависті один крок. Якщо тамада десь переграв або, страшно сказати, образив когось із важливих гостей, били всім весіллям.

Якщо весілля – організм, то тамада його дільничий лікар. Головне – вчасно призначати прийом головного медикаменту. Крім керування тостами, до обов'язків тамади входять і розваги, що, як правило, обмежувалися проведенням різних, часто недолугих, конкурсів. Але гості реготали, градус підіймався і в кінці першого застілля лідируючу роль в забаві отримували лабухи або ж просто музиканти, які лабали музику. Добре або не дуже.

Музики були такими собі купідонами, бо хто ж жартівливими піснями змушував перецілуватись ледь не половину весілля. Ті, хто сидів за столом поруч із нареченими, часто ставали більшими об’єктами жартів, ніж самі молодята. На традиційному українському весіллі могло бути до шести пар дружбів і дружок.

І забава продовжувалась. Музики підключали іоніку, гітари і обов'язково налаштувовували мікрофони на звучання з ехо. В репертуарі весільної дискотеки обов'язково була російська попса типу "Ласковый май" чи "Руки вверх" та українська гопцадрипца з репертурау Вєрки Сердючки.

Українське весілля

Гуцульське весілля не обходилось без голубки. Це екстрим танок, яким повністю керують музиканти. Затягувався і на годину. Хто з-за столу вставати ще не готовий, розважається піснями. Застільні колективні співи – ще один неодмінний атрибут українського весілля.

"Літаючий голубець" – прекрасний привід для весільної бійки. Як відомо, без махача жодне порядне весілля не обходилось. Зачепив словом або в танці, образив родину чи танцював не з тою дівчиною – і полетіли кулаки.

В пік алкогольного сп'яніння дорогих гостей лише деякі йшли додому. Інші починали шукати привід для бійки. Достатньо було іскри, якою міг стати навіть непродуманий жарт музикантів. Могло прилетіти і самим музикантам. За непрофесійний підхід до справи. Хтось був лише свідком такого дійства. А хтось відчув, що таке весільна бійка, на власному обличчі.

Читайте також: Згадати Все. Від Альфа до Беверлі Хіллз. Улюблені серіали 90-х

Не завжди весільні гості були приязні до "запорожців" – людей, які на весілля не запрошені, але випити і закусити хотіли не менше. Це звичайно, виняток, але бувало таке, що молодята влаштовували, так би мовити, спаринг одне з одним.

Весільна бійка наче літня злива – короткочасна, несподівана і приємна. Бо ж після неї все одно поверталися за стіл. Ще чарку – і пора роздавати весільний коровай. Це роль старшого дружби, і він уже готовий. Розрізання короваю і знімання молодій вельону означало, що весілля завершено, скільки б днів до того воно не тривало.

Краще один раз попробувати, ніж 100 раз побачити. Українське весілля залишає по собі фонтан вражень. Наступного дня хтось прокинеться з обручкою на пальці, комусь мулятиме синець під оком, а ще хтось боятиметься відкривати Youtube, смутно пригадуючи ті шалені акробатичні па на камеру весільному оператору.

Першу частину програми "Згадати все. 1000 і 1 весільна традиція" дивіться тут.