Діти гралися завжди. Це факт. А іграшками ставали підручні матеріали – чи то кістки мамонта, чи камінці різної цікавої форми чи банальне йо-йо. Так так, вам не почулося. Саме диски на мотузці вважаються однією з найдревніших відомих іграшок. Зображення хлопчика з йо-йо можна побачити на античних вазах V століття до нашої ери! Звичайно, дивно все це чути, бо до нас йо-йо прийшло лише в 90-х. На той час в штатах цю іграшку випускали у промислових масштабах уже 70 років. Тож наші майстри йо-йо значно пізнішого розливу. Хоча від того не менш вправні.

У дворах і шкільних коридорах критерієм майстерності володіння йо-йо ставало те, що іграшка не заплутувалась у мотузці. А всі трюки зводились до банального "вгору-вниз".

Та йо-йо далеко до популярності іншої первісної іграшки – ляльки. Її робили з кісток тварин, дерева, соломи, порцеляни, металу і нарешті пластмаси – лялька завжди була актуальною.

Читайте також: Згадати все. Шкільний випускний

Лялька – неодмінний атрибут гри "дочки-матері". Під неї й підлаштовувався іграшкопром. Тривалий час ляльок старших, ніж 6 років просто не випускали. Підліткам такими ляльками-дітьми гратись було нецікаво. Аж поки не з'явилася вона – лялька Барбі!

Перші Барбі або ж Барбара Міллісент Робертс – саме так звучить повне ім'я іграшки – з'явилася у США ще в 1959 році. Кажуть, її образ позичили з німецьких злегка еротичних коміксів. В радянський союз перші Барбі попали аж в середині 80 і зчинили фурор серед дівчат. Вітчизняний іграшкопром альтернативи запропонувати так і не зміг

Читайте також: Згадати Все. Епоха "Запорожця": від горбатого до вухатого

Але худенькими в ті часи були й гаманці, тож дітям доводилося гратися ляльками вітчизняними або й взагалі саморобними.Якщо лялька – то піонер чи жовтеня, якщо танк чи літак – то з червоною зіркою. Ідеологія глибоко проникла у виробництво іграшок.В іграх дівчаток звичайно домінували ляльки, а от плюшеві тваринки – це вже унісекс. І така іграшка через брак конкуренції автоматично ставала улюбленою.

Плюшевий ведмедик – теж не наш винахід. Придумали його в Америці, де тодішній президент Теодор або, як його називали, Тед Рузвельт на полюванні пошкодував ведмежа. Подію тут же підхопила преса, а комерсанти випустили іграшку – ведмедика Тедді.

Конкуренцію ведмедикам складали сотні котиків, зайчиків, півників, лисичок і мавпочок з різноманітних матеріалів. Особливо крутими вважалися рухомі або такі що вміли видавати звуки.

Дитяча гра у війну – справжній театр. Малеча влаштовували у дворах баталії як в найкрутіших блокбастерах. І звичайно, на війну без зброї не підеш.

Дивно, але в радянські часи фабричної дитячої зброї було не так вже і багато. Різноманіття стволів – це вже 90-ті. І постріли вже не треба було озвучувати "піф-паф, ти вбитий".

Але найгучніше стріляли все таки не пістонні версії, а пугачі ще радянського виробництва. Здавалося б, таким не вб'єш.

Вдома хлопці бавилися у більш безпечні ігри. Рулили автоперегони модельками чи війна солдатиками. Солдатиків краще не губити, бо ж це втрата для колекції. Тоді рахували і цінували кожного. Солдатики супроводжували дітей в будь-які подорожі.

Тоді ще не знали що таке краш тест, але машинки обов'язково змагалися не лише у швидкості, але й у міцності. Нормальним було навіть кинути модельки з третього поверху. Не розбивали лише імпортні круті тачки. За радянських часів такими вважалися німецькі з НДР.

Машинку можна було не лише купити, а й змайструвати з конструктора. А вони продавалися в Дитячому світі. Найулюбленіший магазин дітвори. Там продавалась мозаїка, дзига, калейдоскоп, мильні бульбашки, робіки, хокей та інші командні ігри і навіть діафільми. Ті походи в дитячий світ справді незабутні. Більш вдалої назви для цього магазина і не придумати. Це був справді світ мрій кожної дитини. Скажемо відверто, конструктори тоді естетикою не вирізнялися і нині їх би швидше назвали набором юного механіка.

Читайте також: Згадати Все. Светр BOYS і кислотні лосіни: як вдягались у 90-ті

В моді була не лише механіка, але й все що стосувалося будівництва. Діти змалечку вчилися будувати комунізм. Крім будівельної техніки в дитячому світі продавалися бульбашки. І ще звичайно настільні ігри. Футбол з гравцями на пружинках, які лупили м'яча за принципом відомої гри в Чапаєва. Ну і більш інтелектуальний і технічно досконаліший хокей.

Ну і справжній хіт – свій домашній кінотеатр або просто Фільмоскоп. Це диво техніки давало можливість переглядати діафільми. Ритуал здійснювався у повній темряві. Картинки з написами проектували на стелю або двері. І здавалося. що улюблені герої мультфільмів чи книжок оживають.

А ще пізніше з'явилися "тамагочі". Це такий електронний домашній улюбленець, за яким треба було доглядати, годувати, розважати і навіть водити в туалет. Іграшка ну дуже дивна, але в той час були і зовсім неадекватні. До розряду дивних належали й лизуни. Таку ігрушку навіть в руках тримати було не зовсім приємно.

Особливо раділи тодішні діти й пружинці. Таку назву отримала в Україні американська іграшка Слінкі. В оригіналі це була металева пружина. Винайдена ще у 1945 році як стабілізатор для чутливих приладів на кораблях. В мореплавстві слінкі так і не прижилася.

Слінкі стали абсолютним хітом у США. Лише за 50 років виробники продали 500 мільйонів екземплярів іграшки. Діти обов'язково прислухалися до звуку пружинки. Адже назва мала відображати її у русі.

Про такі тонкощі у нас в 90-х і не здогадувались. Та й пружинки були не з металу, а пластикові. А дискусії велися з приводу кількості кілець в іграшці. Скільки ж їх має бути? Правди ніхто не знав. Крім нас. Відповідь – 98.

Це те з чим ми росли. Іграшки могли замінити навіть друзів. З ними засинали і прокидалися. На них їздили, передавали у спадок молодшим братам, будували чудернацькі будинки, з них стріляли і ними кидалися. І все це лише маленька частинка нашого дитинства. Без якої хороших спогадів було б значно менше.