Низькоякісні гральні карти в 70-ті. Французька еротика наприкінці 80-х. Німецьке порно на початку 90-х (ну це в тих, у кого є відеомагнітофон і друзі, які допоможуть дістати касети з "полуничкою"). На загал же до середини 90-х будь-які публічні прояви всього, що стосується сексу, в тій чи іншій мірі засуджувались. Ні, це не означає, що сексу не було. Просто виносити це в публічний простір вважалось непристойним.

Читайте також: Згадати Все. Телевізійна еволюція

"Тоді цього було мало, була якась цензура. І я думаю, що це, з одного боку, добре, тому що має бути все-таки якась вуаль, якась загадка", – вважає співачка Жанна Боднарук.

А з іншого боку, має ж бути щось, на що цю вуаль накинути. Словосполучення "українська еротика" на початку 90-х нічого, крім іронії, не викликало. Яка там еротика? Та ще й українська. Оксюморон якийсь. До появи власного продукту вся "полуничка" до нас ішла з-за кордону. З Заходу до нас нелегально потрапляли польські чи угорські версії Playboy та Penthouse. Зі Сходу ж давила російська жовта преса.

Усе змінилось у 92-му, коли на полицях газетних кіосків з’явився україномовний журнал "Лель".

Чому так прогриміло українське видання і яку пропозицію отримало від редакції Playboy – дивіться у програмі.