В кулуарах Безпекового форуму у Львові заслужений професор у сфері досліджень війни в Королівському Коледжі Лондона розповідає, чому світ терпить те, як Путін "продає" йому збройні конфлікти, чи має сенс скандальна формула Штайнмаєра та чи можна взагалі закінчити війну на Донбасі.

Читайте також: Росія 400 років робила все, щоб досягти свого в Україні, – екскомандувач армією США у Європі

У 2014 році, коли росіяни захопили Крим і почалася ескалація конфлікту на Донбасі, в Європі були побоювання, що ця війна, ця агресія Росії, може перекинутися і на решту Європи. Однак, і зокрема завдяки зусиллям українських військових і добровольців, цього вдалося уникнути. І от з часом, зараз, здається, що увага Європи до цієї проблеми охолола. На вашу думку, чи достатньо на сьогодні Європа і, зокрема, країни-члени НАТО приділяють уваги війні на Донбасі і допомагають Україні в ній виграти?

Скажу вам так: з української точки зору – уваги не буде достатньо ніколи. Проблема в тому, що ситуація в Україні перетворилася на таку собі рутину. Адже з березня 2014 року особливих змін у ній і не було. Зараз у світі є зацікавлення Україною переважно через імпічмент президенту Трампу. На жаль, так відбувається. З іншого боку світ і надалі не дуже схильний довіряти Путіну і чекає від нього нових виходок. Та і фокус занепокоєння перемістився зараз з України на Сирію, як з боку Заходу так і з боку самого Путіна. Це означає, що додаткових заходів міжнародна спільнота вживати не буде, але і підтримку свою вона не зменшить.

Існує така думка, що Росія продає світу конфлікти. Прикладом цьому може бути Карабах, Осетія, конфлікт в Україні, згадана вами Сирія. І кожного разу Росія, воюючи в якійсь країні, намагається тиснути на інші країни і влаштовувати власні інтереси в світі. На вашу думку, підтримуючи такий повзучий конфлікт в Україні, який сценарій в геополітиці розігрує сьогодні Росія? Чого вона хоче досягти і чого хоче досягти сам президент Владімір Путін?

Я би по іншому сформулював цю думку. Росія має тенденцію починати або вв’язуватися у різні конфлікти, але не завжди може їх довести до кінця. Таким чином вона створює дуже багато проблем для інших, але і для себе в тому числі. Багато з тих конфліктів, які ви назвали, почалися ще до Путіна – це Осетія, Абхазія, Нагорний Карабах, Придністров’я. За Путіна – це, звісно, великий конфлікт в Україні, з останнього – це Сирія. Там настільки великий безлад, що невідомо коли вдасться цю країну заспокоїти і відбудувати.

Лоуренс Фрідман під час виступу на Безпековому форумі у Львові / Lviv Security Forum

Таким чином Путін нажив купу проблем, з якими не може справитися. Яке було його бачення в Україні? Я вважаю, що все було спровоковано злістю на втечу Януковича і на прихід нового уряду, який не був дружнім до Росії. З’явилась можливість захопити Крим, якою в Кремлі скористалися. У Путіна було прагнення дестабілізувати ситуацію в Україні і сподівання на те, що вона рано чи пізно розпадеться. Звісно, цього не відбулося. Зараз Путін знаходиться в ситуації, коли він розтягнутий між двома полюсами: з одного боку – є бажання покарати Україну, а з іншого – чинити вплив. Одночасно ці дві речі йому робити складно. І такий натяг у різні сторони спостерігався ще з початку російської політики.

Наразі Путіну не залишається нічого іншого, окрім як зменшити конфлікт і продовжити тиснути на Київ, щоб той прийняв владу сепаратистів. Іншої стратегії я не бачу.

Тобто, якщо я правильно зрозумів, Путін сьогодні не зацікавлений продовжувати саме збройний конфлікт на Донбасі?

Ні. Згадайте літо 2014 року. Якби Путін вважав, що Україна не готова чинити спротив сепаратистам і вони тягнуть країну назад, то Росія пішла би у більший наступ. Йому вигідно, щоб цей конфлікт продовжував потроху кипіти. Я не хочу спрощувати. Я розумію, що люди гинуть, але урядам і України і Росії зараз треба вирішити – чи їх влаштовує конфлікт на такому рівні як зараз, чи вони готові шукати рішення. Для Росії наразі відступ назад неприйнятний, вони не підуть на це. Вони будуть противитися цьому, якщо Україна наполягатиме. Однак і якихось наступів Росія робити зараз не буде.

Путін в Україні зазнав провалу

Продовжуючи питання: сьогодні багато говорять – і це дійсно болюче питання для України – про відведення військ на лінії розмежування на Донбасі. І відведення військ, і запровадження формули Штайнамаєра були умовами того, щоб Путін зустрівся з президентом Володимиром Зеленським у Нормандському форматі. В яку гру грає Путін? Що він хоче виграти в цій ситуації, ставлячи такі вимоги Україні?

Дії Путіна нелегко пояснити, але я спробую це зробити. Перш за все, його основні пріоритети на сьогодні лежать в Сирії. Цей конфлікт його більше захоплює, ніж те, що зараз відбувається в Україні. В Україні він фактично зазнав провалу. Тому, я думаю, він буде щасливий послабити тут напругу. Основне питання – чи можливо знайти рішення по Донбасу? Бо по Криму це важче, і я не думаю, що найближчим часом це вдасться.

Читайте також: Особенности нацединства, или Почему война сплотила русских, но не украинцев, – Дубинянский

Щодо формули Штайнмаєра, то чи вдасться знайти рішення таке, яке хоче Росія – без демілітаризації, без відступу військ, але з прийняттям влади сепаратистів? Він поступив дипломатично – він запропонував певне рішення, не вірячи, що з цього щось вийде. І якщо це дійсно вдасться, то Путін або його наступник будуть дуже здивовані цьому і, можливо, не будуть знати, що робити з оцим сепаратистським урядом, як його прийняти – виявиться, що він просто недієздатний.

З огляду на продовження тиску Європейських країн на Росію засобами санкцій, на вашу думку, якщо цей тиск буде продовжуватися, якщо не буде послаблюватися, а навпаки буде наростати – як довго Путін зможе утримувати владу?

Санкції, звісно ж, є важливими, тому що це спосіб Заходу показати, що вони не схвалюють дії Росії, що вона завдає їм проблем, але це не є основним джерелом труднощів в Росії. Для Росії основними проблемами є корупція, відсутність економічних інвестицій та падіння цін на нафту. Це відбувалося з 2014 року – ціни на нафту поступово зростали, але так і не повернулися на той рівень, який був. Для Росії, як і для України, характерною є корупція, більш того Путін та його друзі особисто втягнуті у ці процеси. Це робить Росію непривабливою для інвестицій.

Економіка Росії поки що виживає, вона не валиться, але і не зростає. Також постраждала і популярність Путіна. Я думаю, він ще якийсь час протримається. Але, як і завжди коли ми говоримо про людину, яка так довго залишається при владі (а тут мова йде про 20 років правління Путіна) – він противиться змінам. Людям набридає ця особа.

Не можу вам назвати якусь конкретну дату. Так само мені складно сказати, які механізми приберуть його від влади. Однак чим довше він залишатиметься на посаді, тим більше проблем виникатиме. І я передбачаю, що кінець його правління буде не настільки демократичним, як, наприклад, зміна влади відбулася в Україні.

В своїх дослідженнях ви стверджуєте, що у Росії є чітка стратегія впливу на Європу. З іншого боку, ми спостерігаємо розрізнену позицію в самій Європі. Зокрема Франція та Німеччина, з одного боку, хочуть боротися з агресією Росії, з іншого – хочуть помиритися та вести бізнес. Чи є спільне бачення, спільна стратегія об’єднаної Європи у боротьбі з російською агресією у світі?

Як взагалі Росія впливає на країни? Чи це Україна, чи це США, чи це європейські країни, основне її завдання – це розділяти, провокувати суперечки всередині країни і таким чином досягати свого. Тому що економіка цієї країни слабка, вона не на рівні ані Британії, ані Німеччини. Скоріше, її ВВП можна порівняти з Іспанією. Тобто ресурсу в країни немає, тим більше вона зараз залучена до конфлікту на Близькому сході і витрачає багато коштів на зброю.

Європа, звісно ж, хоче продовжувати діалог з Росією. А от Росія хоче продовжувати тримати напругу на не дуже високому рівні, як от зараз. Та і для самої Європи Росія не є пріоритетним питанням. У Заходу купа своїх проблем – Британія, яка намагається вийти з Євросоюзу, міграція, імпічмент Трампу. Тому я думаю, що для Росії зараз важливо не підливати масла у вогонь. Їй важливо підтримувати конфлікти на сьогоднішньому рівні.

Інформаціні атаки Росії рідко потрапляють у ціль

Нещодавно ви прогнозували світу кібервійни і так званий “електронний Перл-Гарбор”. У мене з цього приводу питання: що може допомогти Україні ефективно боротися з інформаційною війною в Європі і взагалі в світі?

Насправді, я скептично ставлюся до ідеї електронного Перл-Гарбору. Я вважаю, що досить важко заволодіти критичною інфраструктурою. І навіть якщо це вдасться, то зберегти таку інформаційну перевагу буде досить важко. Однак кіберкампанії відбуваються досить часто. Більшість з них носять комерційний характер і не мають стосунку до політики.

Щоб протистояти інформаційним атакам, не потрібно великої стратегії, варто лише запровадити відповідні щоденні практики протидії. Якщо ж говорити про інформаційні атаки та пропаганду, то за останні чотири роки ми вже навчилися виявляти та протидіяти інформаційним небезпекам. Російські інформаційні атаки дуже часто потрапляють не в ту ціль, куди їх спрямовували. Прикладом є ситуація зі збиттям Боїнга у небі над Донбасом.

Небезпекою інформаційних війн є те, що для їх ведення не треба багато коштів. Ця зброя може спрацювати один раз, а наслідки матиме – довготривалі. Суспільству варто навчитися опиратися цьому, критично сприймати та відзрізняти фейкові новини. І навчатися цьому треба не лише в Україні, а і в інших країнах. Так само уряди мають дуже швидко реагувати, якщо з’являється маніпулятивна інформація або дезінформація, і оперативно таку спростовувати.

Наведу приклад – недавня ситуація в Солсбері, коли Росія намагалася отруїти людей. Росія спочатку прикидалася, що всі звинувачення на її адресу – брехня, що британці самі себе труять. Однак це легко і швидко спростували, і Росія виставила себе на посміх.

У зв’язку з обранням нової влади в Україні, на вашу думку, чи з’явився реальний шанс для миру?

Я песимістично ставлюся до такої думки. Я не думаю, що відбудеться якийсь значний прорив. Максимум, чого можна досягти – це стабілізувати ситуацію, хоч це жодній стороні не піде на користь. Але я думаю, що незважаючи на військові дії, Україна може процвітати. Я бажаю Україні лише добра і вірю, що навіть ведучи війну, їй вдасться просунутися на шляху політичних і економічних реформ, які дуже важливі.

Дякую за вашу увагу, ваш час та ваші цікаві відповіді.

Дякую і Вам.