День перший: мозолі, біль і підвернута нога
24 січня я вийшов з Хуста, що на Закарпатті, щоб пройти шлях у майже 1 300 кілометрів. 24 лютого, у день повномасштабного вторгнення російських військ в Україну, я планую дійти у Донецьку область.
Актуально Якщо не буде донатів, я піду на фронт: інтерв'ю з чехом, який допомагає Україні з початку війни
Погода була теплішою, аніж показував прогноз погоди, то ж дуже швидко мені довелося переодягатися прямо на дорозі. За перший день я пройшов 8 годин, ще 4 години витратив на зупинки, адже дорогою зустрічав знайомих.
Перші 30 кілометрів були легкими. Коли я зробив паузу на пів години й пішов далі, то стало важче. Останні 7 – 8 кілометрів я йшов дуже довго, це було справжнє пекло. Від рюкзака боліла спина, на ногах – мозолі. Без нюансів теж не обійшлося – на ґрунтовій дорозі я підвернув ногу.
Хоч я і відмовлявся від супроводу, але тепер вже роздумую над тим, щоб хтось зі знайомих був поруч на автомобілі. Тоді б я міг віддати свій рюкзак. Без нього шлях був би легшим. Ну і плюс в авто можна покласти "Старлінк", щоб завжди бути на зв'язку.
Шлях Петра на Донбас / Фото волонтера
Цікаво Чому не варто розчаровуватися, коли після "Рамштайну" нема гарних новин
Чехія підтримує волонтера
Готель, в якому я планував залишитися, був повністю без світла. Тому знайомий приїхав по мене й відвіз в інший у Межигір'ї, що за 15 – 16 кілометрів. Отож сьогодні я на таксі буду вертатися у ту саму точку, де вчора завершив свій шлях, аби все було чесно. Вже звідти продовжу марафон.
Дуже важливо, що знайомі у Чехії вирішили мене підтримати. Один мій друг пройшов 38 кілометрів в іншій країні для того, щоб просто висловити свою солідарність. Інші збираються у короткий марафон на вихідних.
За день мені вдалося пройти 43 кілометри. Попереду – ще понад тисяча. Але перші перемоги вже є – я зібрав 23 тисячі крон та 1 200 гривень.