Цей жах назавжди відбився у очах тих, хто вижив. Його відгомін проривається через 88 років після страшного злочину комуністичного тоталітарного режиму. Про наслідки Голодомору 1932 – 1933 років, які бачимо зараз, розповіла психотерапевтка, дослідниця, одна з авторок дослідження на цю тему в межах проєкту 24 каналу "Голод і мор: пам'ять поколінь".
Читайте також Особиста історія про Голодомор: 24 канал шукає героїв для нового проєкту
Дослідження про психологічні наслідки Голодомору в Україні, опитавши майже 1000 людей, провели Вікторія Горбунова та Віталій Климчук – доктори психологічних наук, психотерапевти.
Знову потрапити у страх
Вікторія Горбунова пояснює, що варто відрізняти вплив голоду як нестачі поживних речовин та вплив безпосередньо ситуації, якщо ми говоримо про події Голодомору 1932 – 1933 років.
Якщо говорити про голод, то людині не вистачає поживних речовин для нормальної роботи організму, бракує кисню для роботи мозку,
– розповіла психотерапевтка.
Саме тому відбуваються порушення в організмі людини:
- важко думати та ухвалювати рішення;
- встановлювати причинно-наслідкові зв'язки між подіями.
- уникання згадок про травматичну подію;
- повторювані небажані нагадування (це можуть бути сни про події, нав'язливі спогади або так звані флешбеки);
- негативні когнітивні зміни – у сприйнятті світу та подій, інших людей, їх вчинків;
- підвищення реактивності – зміни у тому, як людина реагує на подразники навколишнього середовища.
"Мозок працює в такий спосіб, що порушується робота наративної пам'яті (яка відповідає за послідовність подій та зв'язки між ними – 24 канал), яка відповідає за зв'язок між подіями. Саме тому в хвилини спогадів, людині здається, що вона знову потрапила в ситуацію травми", – пояснює психотерапевтка.
Як наслідок геноциду в людей міг сформуватись посттравматичний стресовий розлад / Фото Валентини Поліщук, 24 канал
Одним з механізмів, які допомагають впоратись із ПТСР, є проговорення травми. Й під час розмови отримувати прийняття та підтримку. Саме це у психотерапії є інструментом подолання травми.
Психологічні наслідки Голодомору, які досі з нами
Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) не переходить з покоління в покоління, натомість передаються поведінкові стратегії (типові способи поведінки в певних ситуаціях, зокрема ухвалення рішень та вчинків на їх основі – 24 канал) та світоглядні установки (стійкі погляди та уявлення про світ – 24 канал). Тобто передається те, що нащадки можуть бачити в родині, відчувати у ній, чути в розмовах.
Наприклад, мовиться про обов'язкові заготівлі на зиму або пораду дочкам виходити заміж за забезпечених чоловіків. Можливо, це не проговорюється прямо, та це є в сімейному дискурсі (спілкуванні та його контексті – 24 канал)
– розповіла фахівчиня.
Трансгенераційна травма (між поколіннями – 24 канал) передається через спілкування як у конкретних сім'ях, так й на рівні спільноти, групи, національності. Тому люди, які не є нащадками тих, хто пережив Голодомор, також можуть мати певні психологічні наслідки цієї травми.
До речі, чим далі нащадок, тим менше він зазнаватиме впливу травми, адже на нього впливають також й інші дискурси.
Як наслідок Голодомору передаються поведінкові стратегії та світоглядні установки / Фото Валентини Поліщук, 24 канал
Травма Голодомору торкнулася великої кількості українців і спровокувала зміни у суспільній свідомості та поведінці.
Люди, які пережили Голодомор, з огляду на свій досвід, мають доволі стійкі переконання: "не варто йти проти влади", "діти завжди мають бути добре нагодовані", "варто насамперед дбати про добробут своєї родини",
– розповіла Вікторія Горбунова.
Такі переконання впливають на те, як люди будують стосунки, ставляться до інших, до їжі, влади та країни, у якій живуть. Зокрема:
- як тільки погіршується економічна ситуація – їдуть на заробітки;
- якщо людина худне – хвилюються про її здоров'я;
- часом загодовують дітей, роблять надмірні заготівлі їжі на зиму.
Так, учасники дослідження позначили, що в їхніх родинах найчастіше присутні такі переконання:
- "нікому не можна довіряти, особливо владі" (68,93% опитаних);
- "якщо дитина худа, то, напевне, вона погано почувається або хвора – її треба краще годувати" (56,45%);
- "якщо почуваєшся втомленим, слабким або маєш запаморочення – це тривожні симптоми, які потребують ретельного обстеження" (52,15%);
- "треба мати підсобне господарство, дачу, займатись садівництвом та городництвом" (70,74%);
- "не варто народжувати дітей більше, ніж можеш прогодувати" (53,95%);
- "варто, насамперед, дбати про добробут своєї родини" (68,93%).
Як наслідок геноциду люди роблять надмірні заготівлі на зиму / Фото Валентини Поліщук, 24 канал
Вікторія Горбунова запевняє, що важливо розуміти певні культурні особливості сприйняття українців. Зокрема дослідниця пригадує одну з тез, яку давали учасникам дослідження для оцінки: "Крадіжка – це погано, але якщо це на роботі чи в держави, то це не викликає в мене такого сильного осуду".
Таке сприйняття, за словами терапевтки, можна пояснити своєрідним культурно-історичним моральнісним "глюком", адже держава в часи колективізації забирала приватне майно й саме в такий спосіб ніби легалізувала крадіжку в себе.
Адже насправді це був єдиний спосіб повернути своє. Нинішні проблеми з корупцією цілком можуть мати корінці з тих часів,
– розповіла Горбунова.
Вона пояснила, що наслідки травми "глибоко вростають в мотивацію наших вчинків та роблять нас такими, якими ми є".
Нинішні проблеми з корупцією можуть походити з 1932 – 1933 років /Фото Валентини Поліщук, 24 канал
Чому ще люди уникають розповідей про Голодомор
Людина уникає розмови тому що, коли пригадує, – мозок грає злий жарт й вона ніби знову потрапляє в ситуацію травми й переживає увесь той жах. Це як не ставити руки в вогонь на плиті, бо обпечемось. Тому спрацьовує захисний механізм психіки, що блокує чи викривляє болючі спогади.
Чим небезпечне мовчання про геноцид
Вікторія Горбунова розповіла, що учасників дослідження запитували, чи у їхніх родинах переповідали історії, пов'язані з Голодомором. 63% тих, чиї предки мешкали на території, де був геноцид, вказали, що переповідання були нечастими.
Те, що люди не переповідають таких історій, насамперед обумовлено впливом самої травмуючої події. Люди уникають болісних спогадів,
– пояснила Горбунова.
Також учасників запитали, чи відвідують вони події, присвячені Голодомору, чи цікавляться історією. З'ясувалося, що особи з родин, в яких яких не було традицій оповідання історій того часу та уникалась тема Голодомору:
- рідше вшановують пам'ять жертв та відвідують заходи;
- схильні вірити у радянську версію подій;
- не бажають вивчати та думати про цю тему.
Люди унікають розповідей про геноцид через вплив травми /Фото Валентини Поліщук, 24 канал
Як говорити про Голодомор з дітьми
- Коли у класі формально показують фільм чи дають прочитати інформацію – це поганий спосіб роботи з дітьми.
- Обов'язково має бути поряд дорослий, який супроводжує процес, може підтримати, пояснити дитині, що вона переживає та допомогти впоратись з важкими емоціями.
- Пояснення залежить від віку – чим старшою дитина стає, тим більше може дізнаватись деталей, культурних, політичних особливостей того часу.
- Основне завдання – щоб історія не була однобокою та пласкою, щоб у ній були живі історії людей, які пережили Голодомор.
Шлях до зцілення: як подолати наслідки трансгенераційної травми
Психологічна травма у випадку ПТСР дає про себе знати доти, доки вона не опрацьована. Вікторія Горбунова пояснює, що часом людині, щоб опрацьовувати свою індивідуальну травму може бути потрібна робота з психотерапевтом та часом достатньо підтримки близьких людей.
Головне, – щоб мала можливість згадувати й говорити про травмуючі події в безпечному середовищі.
У момент загрози життю, людина для себе сформулювала багато значень, наприклад: "я помру", "мої діти помруть", "виходу немає", "я винен". Під час психотерапії фахівець, зокрема, допомагає змінити ці значення. Тоді травма лишається в минулому, не впливає на теперішнє життя,
– пояснила Горбунова.
Трансгенераційна травма, за словами докторки наук, має опрацьовуватись схожим чином. Наприклад, заходи вшановування пам'яті жертв Голодомору (зокрема проєкти музею Голодомору) роблять важливу психотерапевтичну роботу – міняють значення та, відповідно, дискурс.
Важливо, щоб людина згадала й проговорила травмуючі події / Фото Валентини Поліщук, 24 канал
Важливо минуле залишати в минулому – коли ми вшановуємо його, то відбувається цей процес. А ще розуміння історії допомагає нам звільнитись від переконань, які йдуть від наших предків ще з 1932 – 1933 років. Саме завдяки цьому ми минуле лишаємо минулому.
Ознака зцілення – життя, яке відповідає реальності
Про зцілення ж можна говорити тоді, коли життя людини, її погляди та вчинки відповідають реальності.
Зараз перегодовувати дітей немає сенсу, як і робити великі запаси продуктів чи виконувати принизливу роботу за кордоном, заробляючи те саме, що й в Україні,
– підсумувала Вікторія Горбунова.
Як опрацьовують травму Голокосту
Травму Голокосту в Німеччині та Ізраїлі опрацьовують завдяки великій кількості організацій, які працюють з нащадками. Окрім цього, там:- знімають фільми та створюють мультфільми;
- пишуть книги, є багато інформаційних матеріалів та заходів;
- люди їздять у ті місця, де їхні предки зазнали травми й це має сакральне значення.
Про зцілення можна говорити тоді, коли життя людини відповідає реальності / Фото Валентини Поліщук, 24 канал
Пробачити можна тоді, коли просять вибачення
Росія досі не признала Голодомор геноцидом та як правонаступниця СРСР не визнала своєї відповідальності за трагедію. Німеччина ж взяла на себе відповідальність за дії своїх предків та фінансує багато всього, щоб знизити завдану шкоду,
– пригадала психологиня.
Вікторія Горбунова пояснила, що одним з механізмів звільнення від наслідків трансгенераційних травм, спричинених людьми, є прийняття минулого, яке також потребує пробачити тих, хто спричинив травму. Однак пробачити можна лише тоді, коли хтось щиро приносить свої вибачення.
Щоб звільнитись від травми, потрібно, серед іншого, пробачити катів / Фото Валентини Поліщук, 24 канал
