У 1937 – 1938 роках за ініціативи керівництва СРСР, у тому числі і Йосипа Сталіна, була розгорнута масштабна кампанія, яка згодом отримала назву Великий терор. Кампанія була спрямована на масові репресії громадян для ліквідації реальних і потенційних політичних опонентів, для залякування населення, зазначає Український інститут національної пам'яті.

Важливо Масові зґвалтування і злочини Червоної Армії: як пропаганда вчила ненавидіти не лише німців

Наслідками комуністичного терору стало масове знищення політичної, наукової та мистецької еліти на території України.

Великий терор – історія

За період Великого терору на території УРСР комуністична влада засудила 198 918 людей. Близько двох третин – були засуджені до розстрілу, а решта – відправлена до в’язниць і таборів. Звільнено було лише 0,3% (близько 600 людей).

За задумом Сталіна, за один рік репресій мав утвердитися авторитарний стиль керівництва та завершитися двадцятилітня боротьба з "соціально-ворожими елементами".

Накази Йосипа Сталіна, які узаконювали репресії

Офіційно початком Великого терору став оперативний наказ НКВД СРСР № 00447 "Про репресування колишніх куркулів, карних злочинців та інших антирадянських елементів" датований 30 липня 1937 року. Він був затверджений ЦК ВКП(б) вже на наступний день. Але накази, листування та телеграфи НКВД свідчать, що до масових репресій готувались ще раніше, а наказом їх лише формалізували.

Також був наказ № 00447, яким запроваджувалися ліміти (плани) на покарання громадян:

  • вироки за І категорією означали "розстріл";
  • за ІІ категорією – ув’язнення в таборах ГУЛАГ (російською: Главное управление лагерей) НКВД СРСР.

Влада встановила ліміт для УРСР на "розстріл" – 26 150 осіб. Але в січні 1938 року року його збільшили до 83 122 осіб. До Москви з проханням про додаткові ліміти неодноразово зверталися наркоми внутрішніх справ УРСР – Ізраїль Леплевський та Олександр Успенський.

Ізраїль Леплевський (ліворуч) та Олександр Успенський (праворуч) / Колаж 24 каналу

Ще до початку дії оперативного наказу "Про репресування колишніх куркулів, карних злочинців та інших антирадянських елементів" особливу увагу було звернено на "чистку" партійних лав та органів безпеки. Ця "чистка" мала забезпечити надалі беззастережне виконання репресивних директив центру.

Читайте також В Україні відзначають День пам’яті жертв політичних репресій: що треба знати про терор

Масові арешти розпочались у червні в 1937 році. А 10 липня 1937 року політбюро ЦК КП(б)У розіслало по областях УРСР вказівку про формування позасудового репресивного органу – "трійок". Ці органи створювались для спрощення процедури засудження, до їхнього складу входили:

  • начальник обласного НКВД;
  • обласний прокурор;
  • перший секретар обласного або республіканського комітету ВКП(б).

Взагалі, існування "трійок" та інших позасудових репресивних органів повністю суперечило радянському законодавству та Конституції 1936 року.


Під час Великого терору розстріляли понад 83 тисячі людей / Фото: vkursi.te.ua

Катування заарештованих: як "вибивали" зізнання

Ті, кого заарештовували були позбавлені права на захист чи оскарження вироку. Слідчі використовували психологічні знущання та нелюдські тортури, щоб "вибити" з арештованих потрібні зізнання.

Незабаром, у 1937 році з’явився дозвіл, який дозволяв використання методів "фізичного впливу на підозрюваних", а точніше тортур. Випадки неправомірного засудження вважались цілком припустимими і виправдовувалась прислів’ям "ліс рубають – тріски летять".

Результати ексгумації тіл та спогади катів-енкаведистів свідчать про те, що стріляли з револьверів системи "Наган". Наган вважався достатньо потужним для завдання смертельного поранення, а несильна віддача берегла сили катів при масових розстрілах. Постріли, як правило, були в потилицю або в перший шийний хребець.

Великий терор за вказівкою вищого партійно-радянського керівництва 17 листопада 1938 року – згорнули. ЦК ВКП(б) і Раднаркомом СРСР була ухвалена постанова "Про арешти, прокурорський нагляд і провадження слідства", якою "орієнтували правоохоронні органи на припинення "великої чистки" та відновлення елементарної законності. Після цього, почалась ліквідація самих організаторів і виконавців Великого терору.

Реабілітація жертв Великого терору

Незаконність Великого терору визнали після смерті Сталіна, коли в роки "відлиги" провели часткову реабілітацію репресованих. Реабілітаційні процеси у 50-х – 60-х мали обмежений характер, більшість громадян не отримали повної реабілітації, а їхні права не були повністю відновлені.

Законом "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганд їхньої символіки", Україна у 2015 році засудила злочинні дії комуністичного тоталітарного режиму.


Велику кількість постраждалих від репресій реабілітували у 2018 році / Фото: kivadm.gov.ua

Верховна Рада у 2018 році проголосувала за закон "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 – 1991 років". Він дозволив розширити коло осіб, які підпадають під реабілітацію.

У законі прописано, що під реабілітацію підпадають такі категорії:

  • Особи, які були покарані позасудовими органами, автоматично реабілітуються.
  • Право на реабілітацію отримують ті, хто боролися за незалежність України зі зброєю в руках.
  • Люди, які були ув’язненими, примусово поміщені у психіатричний заклад або до трудової армії.
  • Також ті, хто залишився без майна через "експропріацію" чи "розкуркулення", або ж депортований за національною ознакою.

Читайте також Горбачовська і Путінська перебудови, або Другий крах недоімперії

Місця масових поховань жертв політичних репресій: список

  • Биківнянське поховання жертв – є одним із найбільших на території України. Наразі вже встановлено імена понад 19 тисяч розстріляних громадян;
  • Рутченкове поле в Донецьку;
  • район Парку культури та відпочинку у Вінниці;
  • П'ятихатки у Харкові;
  • в Умані на Католицькому кладовищі;
  • Єврейський цвинтар у місті Черкаси;
  • село Халявин на Чернігівщині;
  • Другий християнський цвинтар в Одесі;
  • Дев'ятий кілометр Запорізького шосе в Дніпрі.

На території Західної Україні місця масових поховань з'явилися після 1939 року:

  • урочище Дем'янів лаз у Івано-Франківську;
  • урочище Саліна на Львівщині;
  • Тюрма на Лонцького у Львові.