Головною метою руху було продовження збройної боротьби за встановлення незалежної соборної України на українських етнічних землях.

У січні 1942 року Києвом прокотилася хвиля арештів: гестапо вийшло на мережу ОУН в українській столиці. Тоді були арештовані й розстріляні члени організації. Утім, з руйнуванням київської структури ОУН не зникла на теренах Центральної та Східної України.

Свою боротьбу за самостійність України у східно-південному регіоні оунівці намагались вести на два фронти — проти нацистів та проти комуністів. Похідні групи від поміркованих мельниківців та радикальних бандерівців були закріплені в центральних, східних та південних українських областях. Вплив проводу українських націоналістів розповсюдився на територію Дніпропетровської, Кіровоградської, Херсонської, Одеської, Миколаївської, Запорізької, Сталінської (сучасна Донеччина) та Ворошиловградської (сучасна Луганщина) областей. А також оунівці діяли у Київській, Житомирській, Чернігівській, Сумській, Полтавській та Харківській областях. Одним із потужних центрів підпільної війни була сучасна Дніпропетровщина, де існувала розгалужена мережа ОУН.


У Дніпропетровській області діяли бандерівці, які орієнтувалися на Акт відновлення державності від 30 червня 1941 року. Основним завданням оунівців було сформувати на місцях українську владу. Співпраця з німцями відбувалася при умові — влада у регіоні є, але самостійна, українська. Оунівська мережа діяла по всій області, але найактивніше підпілля працювало у Дніпропетровську, Кривому Розі, Нікополі, Дніпродзержинську та Новомосковському районі.

Нова хвиля русифікації Донбасу у 1933 році була негативно сприйнята патріотично налаштованими мешканцями. Найактивніший рух патріотів проявлявся у Слов’янську, Ясинуватій, Горлівці, Краматорську, Костянтинівці, Мар’янці, Красногорівці та Маріуполі. На території Донбасу в 1941-1943 роках діяли групи обох ОУН – і «бандерівської», і «мельниківської» гілок. Умови діяльності українських націоналістів на Донеччині були складними, враховуючи багатонаціональність населення. Саме під впливом «філософії східняків» націоналісти змінили програму з тоталітарної на демократичну. ОУН з регіональної партії перетворилася на загальноукраїнську політичну силу.



Лісисту Сумщину називали «раєм партизанської слави». У Сумах ОУН діяла під прикриттям «Просвіти», яка відновилася з початком німецької окупації. З приходом радянської влади діяльність націоналістичного підпілля не припинилася. Участь у боївках УПА брали прибулі та місцеві мешканці. У деяких місцевостях боротьба тривала до 1948 року.

В Харкові оунівці створили українську допоміжну поліцію, яка боролася проти німців. Однак широкої соціальної підтримки ОУН в цьому регіоні так і не знайшла. Більш того, згодом більшість членів організації в Харкові були репресовані окупаційною владою.

Після повернення радянської влади в Україну більшість учасників підпілля ОУН у Східній Україні часів німецької окупації були викриті та арештовані радянськими органами державної безпеки.

Однак високий рівень русифікації місцевого населення, традиційна пасивність і звичка пристосовуватися до будь-яких обставин завадили населенню Східної України перейнятися ідеями визвольного руху.