Чи дійсно українці бідні, бо дурні? Чи залежить щастя від заробітку? Як зрозуміти, що роботодавець вам не доплачує? Що робити, аби не втратити роботу? Які навички найбільше цінують сучасні роботодавці?
Відповіді на ці питання журналістам 24 каналу дала доцент Київської школи економіки, консультант Світового банку та Міжнародної організації праці Ольга Купець.
Купець: Коли немає зрівнялівки, люди бачать стимул розвиватися (фото – KSE)
Давнє прислів’я "Чому бідний? Бо дурний" досі лишається актуальним? Українці дійсно бідні, бо дурні?
Складне питання. Як розуміти, що таке "дурні"? Якщо розглядати з точки зору формальної освіти за дипломами, то українці – одна з найосвіченіших націй у світі за кількістю людей із вищою освітою. Тобто, українці – не дурні точно. Є проблема у тому, що люди з вищою або середньою професійно-технічною освітою не можуть із повною силою ефективно використовувати оті навички, які вони здобули. Тому українці, може, і бідні. Але проблема не в тому, що вони дурні, а в тому, що немає умов, щоб вони працювали ефективно і отримували гідну зарплату.
Ми далеко не на найбідніша країна у світі. Але все одно вважаємо, що живемо погано. Це ментальна риса така – прибіднятись?
Так. Якщо почитати українську літературу, українці завжди прибіднялись, вважаючи, що вони жили гірше за сусіда, кума чи свата. У порівняльних дослідженнях суб’єктивного щастя та задоволення життям Україна завжди має один із найнижчих показників. Водночас, є багато країн, які набагато бідніші за нас, але люди там в середньому більше задоволені життям.
Наприклад, де?
Згідно з останньою доповіддю про щастя у світі, Молдова, Таджикистан, Киргизстан, багато бідних африканських і південно-азіатських країн розташовані вище за рейтингом, ніж Україна. Вона посідає 138 позицію серед 156 країн. І це – незважаючи на те, що за освіченістю, і за ВВП на душу населення, і за індексом людського розвитку в цілому ці країни значно відстають від України, а за індексом багатовимірної бідності, навпаки, випереджають нашу країну.
Читайте також: Безробітні і "нелегали": кого більше серед українців
Крім суто економічних чинників, тут є декілька пояснень. Часто сприятливий клімат і релігія позитивно впливають на показники суб’єктивного щастя і задоволення життям. На конференції, присвяченій якості життя і добробуту у постсоціалістичних країнах представник ЄБРР зазначив, що свобода ЗМІ також має важливе значення у тому, як люди сприймають життя у своїй країні. У країнах, де ЗМІ контролюються представниками влади і де є потужна цензура, людям постійно повторюють, що у них все ідеально, а за кордоном все погано. Тому у таких інформаційних умовах люди думають, що у них, насправді, все дуже добре і почувають себе щасливими. У нас доступ до інформації відкритий, у новинах дуже багато негативних оцінок життя в країні, тому пересічні українці часто бідкаються, що у нас гірше, ніж десь-інде, і постійно незадоволені тим, що мають. Хоча, повторюсь, у порівнянні із іншими країнами, у нас багато що запущено, але далеко не все так погано.
Чому так тісно пов'язане відчуття щастя із майновими та грошовими питаннями?
Економічний фактор, безумовно, впливає. Всередині країни/суспільства спостерігається очікуваний зв'язок між доходами населення та рівнем щастя: багаті люди є, в середньому, більш щасливими, ніж бідні.
Але як показують дослідження Річарда Істерліна, позитивний зв'язок між середніми доходами та рівнем щастя громадян різних країн існує до досягнення певної межі доходу країни, а потім він зникає – коли багаті країни стають багатшими, люди в них не стають більш щасливими (парадокс Істерліна).
В Україні також можна очікувати, що більш забезпечені особи почуваються щасливішими. Але потрібно враховувати, що якщо більші доходи досягаються за рахунок більшої кількості годин роботи і більш виснажливої роботи з високим рівнем стресу, не факт, що такі трудоголіки почуватимуть себе щасливішими, ніж ті, хто може собі дозволити більше відпочивати або проводити більше часу з родиною чи друзями.
Економічна нерівність і різниця у заробітній платні – це потрібна річ?
Так. Економічна нерівність до певної міри є бажаною і існує у кожному суспільстві.
Наприклад, якщо здібна людина, яка має вищий рівень освіти (не лише диплом про освіту, але й фактичні знання і навички) і сумлінно працює, піднімається на вищий рівень доходів, а інша особа не хотіла вчитися, працює без особливого ентузіазму і отримує меншу зарплату, нерівність доходів є цілком виправданою. Коли вона є, тобто немає зрівнялівки, люди бачать стимул розвиватися.
Але тут важливо, щоб були рівні можливості в отриманні якісної освіти і щоб на ринку працював меритократичний принцип, коли особисті досягнення і доходи залежать від здібностей, навичок, мотивації і працьовитості, а не від корисних зв’язків чи хабарів.
До слова про зарплату. Як робітник може зрозуміти, що йому платять заробітну плату, яка відповідає його знанням, навичкам і рівню освіти?
По-перше, це залежить від власної оцінки, чи вистачає працівникові поточної зарплатні на те, аби задовольнити свої потреби. Звичайно, потреби можуть бути необмеженими, і тому раціональні особи завжди хочуть отримувати вищі доходи, аби задовольнити ці потреби.
Важливо також вивчати ситуацію на ринку праці. Можна запитувати у колег, скільки отримують вони і які при цьому умови праці. Можна подивитись в інтернеті, які зараз пропонують зарплати у вакансіях за подібною професією/посадою. Держстат подає статистику по середніх зарплатах в Україні по професіях у 2012 та 2016 рр. Потім можна співставити середній рівень зарплати на ринку праці і з тим, що хотіли б отримувати, взяти до уваги продуктивні характеристики працівника – освіту, досвід роботи та продуктивність праці, і потім зробити висновок, чи відповідає пропонована зарплата тому рівню, на який цей працівник заслуговує.
В економіці існує якесь узагальнене поняття показника адекватної заробітної плати?
Такого не існує. Але є поняття резервної зарплати. Це та мінімальна заробітна плата, за яку людина погодиться працювати. Кожна людина для себе виставляє такий мінімум, коли виходить на пошуки роботи. Якщо роботодавець пропонує суму, меншу за цей мінімум, людина просто не буде розглядати таку вакансію.
Резервна зарплата залежить від того, які нетрудові доходи має людина, які навички вона має, якою є її освіта, які вона має витрати і потреби. Така резервна зарплата, в принципі, встановлюється кожним з нас. Якщо людина виходить на ринок із завищеними вимогами і не бачить достатньої кількості пропозицій із бажаною зарплатою, або бачить пропозиції із потрібною зарплатою, але її рівень знань, освіти та навичок не задовольняє потенційних роботодавців, то людина переглядає свою резервну зарплату і зменшує її, допоки не знайде бажану роботу.
Я нещодавно проводила опитування серед випускників нашої магістратури з економічного аналізу, і його результати показують, що бажаний середній рівень заробітної плати за місяць роботи у Києві на повну ставку – 15 тисяч гривень. Це за гіпотетичних умов, що вони мають житло. Якщо не мають житла і потрібно платити за оренду, то резервна зарплата в середньому становить 18 тисяч гривень.
Виходить, що потрібно інвестувати у себе та свій розвиток, щоби мати якісь конкурентні переваги на ринку праці?
Так. Це безумовно. Особливо у сучасних умовах розвитку роботизації, коли роботи у майбутньому можуть замінити своїх же розробників. Крім того, можливості працювати дистанційно дозволяють замінити людей людьми з іншого регіону: тепер можна сидіти в українському місті і працювати на іноземну компанію, заробляючи гроші за іноземними ставками. У таких умовах потрібно постійно розвиватись, опановувати іноземні мови, мови програмування і м’які навички: комунікаційні, переговорні, уміння працювати індивідуально та у команді. Всі ті речі, які не завжди можна назвати навичками, а скоріше – характеристиками особистості, їх потрібно розвивати. Зараз вони відіграють дуже важливу роль.
Ринок праці стає глобальнішим в усіх напрямках і тепер люди мають конкурувати не лише із собою, а ще і з машинами?
Так.
У чому люди можуть виявитись кращими за машини?
Є багато професій, навіть низької кваліфікації, де роботи не зможуть замінити людей. Зараз, у зв’язку зі старінням населення у країнах Європи зростає попит на професії, які пов’язані із доглядом за людьми похилого віку. Роботів вже вводять навіть у цю сферу, але повністю людей вони поки що замінити не можуть через відсутність емоційного спілкування із людиною.
До речі, як показує досвід розвинених країн, у барах роботи також не є повноцінними замінниками людей: хоча роботи цілком справляються із розливанням напоїв, але у бари люди часто приходять за спілкуванням, і машини тут точно не допоможуть. Коли я була на концерті ансамблю ірландського танцю, дивилась і думала, що оце буде остання професія, яку замінять роботи: отримувати задоволення можна лише від танцю у виконанні людей.
Взагалі, я би не перебільшувала проблему заміни роботами людей, особливо в Україні. Є певна кількість професій, які будуть відмирати. Це, передусім, стосується рутинної монотонної роботи, яку можуть із легкістю виконувати автомати і машини, наприклад, касири у метро, банках чи супермаркетах, кондуктори у громадському транспорті, клерки у різних галузях, некваліфіковані робітники ручної праці. Але це ж не всі професії.
Яку професію Ви би зараз точно не порадили отримувати своїм дітям?
От точно відмовила б від професій, які будуть замінені роботами. Порадила би добре подумати, чи варто ставати юристом, економістом, фахівцем з міжнародних відносин/права, маркетологом, політологом чи представником інших популярних серед молоді професій соціального і гуманітарного напрямків, на які дипломи видавались пачками. Якщо дитина мріє бути юристом чи економістом, порадила б дуже ретельно ставитися до вибору навчального закладу.
У ЄС та США регулярно робляться прогнози по професіях, які будуть важливими на ринку. У нас ринок розвивається приблизно за тими ж тенденціями, тому такі прогнози актуальні і для нас. Останній прогноз у США зроблений до 2026 року. Він показує, що через демографічні зміни і старіння населення збільшується попит на лікарів і середній медичний персонал, який доглядає за людьми похилого віку.
Дуже актуальними будуть викладачі медичних закладів, які потрібні, щоб навчити більше медсестер і лікарів. Якщо ми говоримо про роботів і програмне забезпечення – потрібні будуть також інженери-розробники роботів, системні аналітики і різні спеціалісти ІТ-сектору, які будуть розробляти і тестувати програмне забезпечення. Оскільки з’являється дедалі більше маленьких компаній, зростатиме попит на бухгалтерів. Для більших за розміром компаній потрібні будуть фінансові менеджери, аудитори, операційні менеджери та юристи. У зв’язку із поширенням торгівлі і багатьох бізнес-процесів через Інтернет збільшуватиметься попит на дослідників ринку і аналітиків, які можуть обробляти так звані великі дані (Big Data).
У нас поки що на першому місці лишаються програмісти. Але на майбутнє потрібно орієнтуватись не на чистих програмістів, а на мультидисциплінарність, наприклад, програмістів зі знанням технічних процесів та/чи основ менеджменту і маркетингу. Взагалі, чим більше навичок і знань має людина – тим краще для неї: менше ризиків безробіття і нестабільних доходів у майбутньому.
Продовження інтерв'ю читайте на сайті 24 каналу незабаром...