Територіально Бельгія розподілена на три регіони: Фландрія, Валлонія та столиця Брюссель. Кожен із регіонів має свої особливості, та що дуже важливо – офіційну мову, за якою триває навчання.

Читайте Як отримати українську шкільну освіту за кордоном

Українці, які отримали тимчасовий прихисток у Бельгії, також мають право відвідувати школи або вступати до університетів. Для вступу до школи потрібно надіслати офіційну заявку, у разі нестачі місць – навчальний заклад має видати документ з підтвердженням відмови реєстрації. В університет українців зараховують на основі загального відбору.

В ексклюзивних інтерв'ю 24 Каналу, українці у Бельгії поділилися своїм досвідом щодо бельгійських навчальних закладів.

Система навчання у Бельгії кардинально відрізняється від української. У країні відсутнє таке поняття як `"дитячі садочки"`, які є в Україні. Натомість є дошкільні класи для дітей від 2,5 років. Такі заклади розвивають пізнавальні навички дітей, творчість та здатність спілкуватися. У дошкільних класах немає уроків, все викладається через гру. Більшість з таких закладів прикріплені до конкретної початкової школи, іноді навіть мають спільну будівлю.

Освіта у Бельгії є обов'язковою для дітей від 5 до 18 років. У країні існує два способи навчання: відвідування школи у комуні, або домашнє навчання. Однак, змішана форма навчання у Бельгії неможлива. Загалом, шкільна освіта в Бельгії – безплатна.

Школи діляться на початкову (6 – 12 років) та середню (12 – 18 років). На відмінну від України, навчання у школах поділяється на три цикли. У початковій школі діти опановують читання, письмо, математику, але також є предмети з біології, музики, релігії та історії. Середня шкільна освіта надає учням більше вибору. Після отримання загальної основи під час першого циклу, у подільчому учні можуть сфокусуватись на конкретних предметах.

Діти навчаються з 8:30 до 16:00 щодня. Обсяг домашнього завдання значно менше ніж в Україні, інколи – відсутнє взагалі. Щосереди у Бельгії санітарний день, тому діти йдуть додому о 12:00. Попри відмінності, є й спільні особливості між українськими та бельгійськими школами: пропускати заняття без поважної причини заборонено, також ведеться журнал відвідуваності.

Тетяна Даніель-Холландерс живе у Бельгії вже не перший рік. Вона виховує двох синів, які відвідують клас на кшталт українського садочка. Донька Тетяни навчається у початковій школі у першому класі.

За її словами, коли дітям виповнилося два роки їй почали надходити брошури із запрошеннями з різних районних садочків. Через пів року малеча пішла у дошкільний клас.


Українські діти в Бельгії / фото Тетяни Даніель-Холландерс

Відсутність денного сну та гарячих обідів – це головна відмінність від українських дитячих садків. У Бельгії, замість сну, діти мають велику перерву. А замість гарячої їжі – три перерви, коли вони їдять фрукти, бутерброди й десерт.


Українські діти в Бельгії / фото Тетяни Даніель-Холландерс

Ви повинні самі готувати для своєї дитини ланч бокс, для мене це було дуже незручно і неправильно. Того, що дають у садочку, як на мене, недостатньо, я б давала хоча б суп, але в нашому садочку взагалі не годують,
– каже Тетяна.

Умови та ставлення до українців та бельгійців однакові. За словами українки, минулого травня до неї приїжджала сестра і її діти відвідували садочок два місяці.


Українські діти в Бельгії / фото Тетяни Даніель-Холландерс

Хоч вони й відвідували не повний рік, їм довелося заплатити. Садочок зробив знижку 50% як для українців, і вони віддали 30 євро. Хоча так ми платимо 60 євро на рік,
– зазначила жінка.

Тетяна ділиться, що її діти ходять в садочок із задоволенням, як і її донька відвідує школу. Система навчання жінці до вподоби.


Українські діти в Бельгії / фото Тетяни Даніель-Холландерс

У нас спокійне місто і є велика школа, вона починається з дитячого садочку і до 6 класу. Тому з тією групою, з якою дитина почала, вона буде з ними до 6 класу,
– каже вона.

Українка Юлія Тимошенко розповіла про досвід свого 14-річного сина Єгора, який навчається у бельгійському коледжі нідерландською мовою. Родина проживає у бельгійському регіоні Фландрія. Мати підлітка ділиться, що місце у навчальному закладі знайшли швидко і хлопцю подобається навчання.

Стосунки з однолітками добрі, тут дуже присікається булінг та расизм, жодного негативного відношення я не помітила. Єгору подобається вчитись та імпонують вчителі. Викладачі усі молоді, гнучкі, креативні, вони усі враховують інтереси дітей, не вчать суто за підручниками,
– каже Юлія.

За її словами, учнів не тримають у рамках, вчителі розповідають про цікаві теми до тих пір, поки діти не наситяться цією інформацією. Мати Єгора наголошує, що бельгійська освіта спрямована на вивчення того, що знадобиться у житті. Наприклад, Єгор вивчає економіку, де пояснюють як можна заощадити.

Юлія каже, що серед головних відмінностей від української системи те, що у Бельгії діти вивчають релігію та не мають домашнього завдання.

Щодо навантаження – навчальний день починається з 8:30 і триває до 16:00, є обідня перерва – одна година. Але при цьому діти здебільшого не отримують домашнє завдання. Бельгійці вважають, що діти повинні встигати робити все в школі,
– розповідає мама підлітка.

За словами жінки, її син продовжує екстерном навчатися в Україні. Через відсутність уроків, родина залучила двох репетиторів – підтягують алгебру та геометрію. Попри велике навантаження, поєднувати навчання можливо.

Тетяна Федоренко з дітьми перебуває у Бельгії з квітня минулого року. У перші місяці її син займався тільки онлайн з українською школою. Але згодом, нові бельгійські знайомі запропонували все-таки спробувати місцеву школу хоча б у другу половину дня. До 13:00 у дітей зазвичай складні уроки, а фізкультура, малювання, драма та різні квести – після довгої обідньої перерви до 15:20.

Попри мовний бар'єр, хлопчик одразу ж знайшов друзів, з якими продовжує товаришувати й зараз.

У мого сина спочатку був шок від того, що всі говорять незрозумілою мовою, він стояв у кутку осторонь від дітей. Але до кінця цього першого шкільного дня розігрався, роззнайомився, знайшов декількох семирічок, хто так само як він знає пару слів англійською і спілкування склалося,
– ділиться досвідом Тетяна.

Зараз її син відвідує школу упродовж всього дня. Спеціально для українців адміністрація школи створила додаткові уроки нідерландської, деякі з них проходять як ігри. До закладу приїздить облаштований автобус із вчителькою, і там діти вчать мову. За словами Тетяни, школа надає велику підтримку.


Українські діти у Бельгії / фото Тетяни Федоренко

Для підлітків, які не володіють однією з офіційних мов Бельгії, спочатку треба опанувати мову, а потім вивчати шкільний матеріал. Для її 12-річної доньки у місті не знайшли середньої школи зі спеціальним OKAN класом, в якому діти з різних країн вчать тільки мову. Тому зараз дівчинка самостійно їздить автобусом в інше місто, щоб здобути освіту.

Вона успішно інтегрувалася, оскільки вільно володіє англійською, за декілька місяців мовного класу вона почала говорити нідерландською, тож після стажування її залишили в бельгійському сьомому класі (якщо рахувати за нашою системою). Це виключення, зазвичай потрібно більше часу для опанування мови,
– ділиться успіхами Тетяна.

За словами жінки, у школі кожен учень має свій ноутбук, досить часто домашнє завдання роблять командами у вигляді презентацій. Попри велике навантаження, Тетяна не відкидає того, що її донька може повернутися до мовного класу. Українку також вразила допомога з боку кураторів.

Вони дуже опікуються донькою, вірять в її таланти, допомагають, мотивують. Вражає те, що вони зацікавлені в учневі, в маленькій людині, в персоналії, а не в оцінках. Ця небайдужість відчувається на усіх рівнях,
– каже жінка.

Донька Тетяни дружить і з українцями, і з бельгійцями. Однак, українські друзі підлітку імпонують більше, тому дівчинка шукає їх в Бельгії й за допомогою інтернету. Жінка вірить, що поєднання бельгійської та української шкіл – це нова суперсила і це допоможе її дітям у майбутньому.

Українка Анна Авраменко приїхала з сином до Брюсселя минулого березня, і через переїзд вони вже встигли змінити місце навчання. Спочатку українці жили у родині бельгійців, і в перші часи знайти школу було легше. За словами жінки, тоді достатньо було просто прийти з одним з батьків у школу, звернутися до директора й автоматично за рекомендацією бельгійця вступити в школу.


Український учень з вчителькою / фото Анни Авраменко

У першій школі навчання не було ефективним через створення спеціального класу для українців. Тоді син Анни не мав прогресу з французькою мовою, а викладачка не розуміла дітей. Однак, в цілому, ставлення для українців було тепле. Перший час група подовженого дня та їжа були безкоштовними.

Анна ділиться, що влітку 2023 року після переїзду знайти школу було вже складніше. За її словами, після зміни правил не можна було влаштуватися у школу за рекомендацією. Тоді оформити заявку до школи їй допомогла знайома бельгійка. Зараз влаштуватися у школу можна тільки через комуну.

З цього року вже за годування та групу продовженого дня треба платити. Через статус тимчасового захисту ми отримали знижку у 50% на шкільні обіди. У новій школі відрізняються правила – батьки не можуть заходити у школу, навіть щоб поговорити з вчителькою,
– каже жінка.

Для того, щоб поспілкуватися із викладачем, батьки пишуть запит на зустріч у щоденнику дитини, і вчителі кожного дня повинні його переглядати. Крім того, дітям видають теки з новинами про школу, куди кладуть від квитанцій за їжу – до анонсів культурних програм.

Новою школою Анна задоволена більше. Її син відвідує клас разом з бельгійцями та тому має відчутний прогрес у вивчені французької мови. Жінка ділиться, що із мінусів – це закрита їдальня на початку навчального року і слабка система навчання.

Дивує те, що немає такого обсягу домашнього завдання, як в українській школі. Програма з математики слабша, ніж в Україні, тому стараємося займатися окремо. Однак фізично немає часу відвідувати українську школу онлайн,
– розповіла українка.

Цікаво У школах України можуть запровадити двомовне навчання

Діана Михайлова – Касімі проживає з дитиною у франкомовному регіоні. За останній рік довелося змінити дві школи. До українців відносяться нейтрально. У бельгійських школах панує толерантність і проявів расизму не було. За словами Діани, порівнюючи українську та бельгійську систему освіти, в Україні було більше навантаження.

У Бельгії діти представлені самі собі. На відмінну від України, батьки не беруть участь в навчальному процесі. У початковій школі вивчають арифметику та мову. На перший погляд, мені навіть здалося, що навантаження недостатньо. Однак, тут дитина має час на своє дитинство, не треба тиснути на дитину та робити уроки до 12 ночі,
– ділиться своїми враженнями жінка.

Українка зазначила, що кожного разу завдання оцінюють по різному – інколи максимально в 10 балів, інколи – у 20. Вчитель завжди пише, яка кількість балів була максимальна і яку заробила дитина. Домашнє завдання є, однак воно не щоденне. Завдання у великому обсязі припадає на вихідні, однак здають його можна посеред тижня. Є й контрольні зрізи, про які повідомляють на початку навчального тижня, тож є можливість підготуватися.

Раз у чверть дитині видають табель успішності. Серед оцінки знань є й таке оцінювання дисципліни того, як дитина товаришує у класі, чи підтримує чистоту в класі, чи не є конфліктною. Якщо знання оцінюють за балами, то такі питання – коментарями. Чи будуть впливати ці відгуки – я не знаю,
– ділиться Діана.

Ще однією відмінністю між українською та бельгійською школами є батьківські збори. У Бельгії батькам заздалегідь надсилають запит на зустріч і після узгодження, вчитель спілкується особисто з батьками окремо.

Жінка поділилась, що її дитина вчить французьку мову. Попри складнощі на початку, зараз є перші успіхи.

Результат залежить від атмосфери та риторики всередині сім'ї. Коли ти починаєш стимулювати, ти бачиш результат. Тому у моєму випадку на початку було важко, тому що це нова мова і важко перелаштуватися. Однак, мотиваційними кроками, поясненнями на даному етапі труднощів я не бачу, –
поділилась Діана.

Українка Ірина Гюденс переїхала у Бельгію ще у 2013 році. Жінка має освіту дошкільного навчання і після початку повномасштабного вторгнення її запросили працювати вчителькою в українському класі. У той час жінка шукала роботу і школу для своїх дітей. За її словами, в Антверпен приїхали понад 10 тисяч українців і 40% з них – це діти. Тому і наразі є потреба в українських вчителях. Місцева влада навіть надає пільгові умови, аби тільки знайти працівників в українські класи.

За словами Ірини, у Бельгії дозволено одразу йти до школи, навчання є безплатним і доступ – вільний. Перші місяці для дітей виявилися надважкими. Діти боялися не тільки через нові обставини, а й через мовний бар'єр. Особливо важко було дітям 5 – 7 років, перший час вони плакали та зривали навчання.

Мене запросили у дві школи, де були українські діти, щоб я приходила туди допомагати. Моїм завданням було надати моральну, психічну підтримку та пояснювати, як виконувати завдання. Я приходила після обіду, перекладала і казала, що треба зробити в їхніх зошитах,
– поділилась Ірина.

Українка зазначила, що вона працювала з дітьми різного віку від 5 до 15 років. У місцевій школі перший час українські діти були дуже знервовані, не хотіли навчатися та хотіли просто зануритись в себе.

Вони були з Бучі і я зрозуміла, що вони не пережили ще всі ті моменти і їм було просто не до навчання, було важко дітям. І мені пропонували з ними піти до лісу, не примушувати їх вчитися, а просто піти гуляти. Психологи рекомендували спочатку допомогти дитині заспокоїтись, а навчання наздоженуть згодом,
– каже Ірина.

Загалом, ставлення до українців у Бельгії дуже позитивне. Жінка розповіла, що усі небайдужі передавали одяг, шкільні канцтовари. Попри незнання мови, бельгійські діти обіймали українських дітей та дуже тепло їх прийняли. Ірина відзначає, що бельгійська система освіти більш спрямована на розкриття особистості та розвиток талантів дитини.

З вересні жінка працює над іншим проєктом. Ірина зізналась, що вона дуже швидко прив'язується до дітей та кожну історію пропускає через себе – і така робота є нелегкою у моральному сенсі.

Після повномасштабного вторгнення, окрім підлітків, до Бельгії переїхали й студенти. Навчання у бельгійських вишах платне, однак за наявності тимчасового захисту українці можуть навчатися за цінами як для громадян Європейського союзу. Зазначимо, бакалаврська освіта у Бельгії триває три роки, а в Україні – чотири.

Студентка Льовенського університету Поліна Пашкова здобуває бакалаврський ступінь на факультеті бізнесу та адміністрування. Зараз Поліна навчається на першому курсі.

Дівчина вирішила вступити на цей факультет, бо вже була студенткою в Харківському національному університеті імені Каразіна на спеціальності фінанси та банківська справа. Зараз Поліна продовжує навчатись в українському виші. За її словами, доволі складно поєднувати навчання у двох університетах на очній формі.

Трішки більше уваги я приділяю Льовенському університету, але українська лекційна частина мені дуже допомагає засвоїти матеріал,
– каже дівчина.

Студентка каже, що бельгійська та українська системи відрізняються.

Бельгійська система направлена на практику і подальшу роботу, у той час як в Україні викладають більш теоретичні знання,
– сказала вона.

За словами Поліни, попри відсутність оригіналів документів зі школи та українського вишу, адміністрація університету поставилась із порозумінням. Також зі сторони іноземних студентів українка не відчуває негативу, навпаки – дуже тепле ставлення. Загалом, серед 650 студентів на факультеті є 10 українців.

Цього навчального року у Льовенському університеті для українців діяли пільги: за рік навчання Поліна заплатила 170 євро. Для порівняння, стандартна ціна для студентів не з країн ЄС вартість року навчання становить дві тисячі євро.

Лілія Очкус навчається на магістерській програмі у Вільному університеті Брюсселя. За її словами, вона вступала до вишу на загальноприйнятих умовах. Для вступу не треба було складати іспитів – лише заповнити заявку на вебсайті та надіслати копії документів.

Студентка розповідає, що у виші створена кампанія Help Ukraine, де українці можуть запросити консультацію, допомогу з житлом або з вивченням мови. Порівнюючи бельгійську систему освіти та українську, Лілія вважає, що виші з України є більш ефективні.

З власного досвіду можу сказати, що в українському університеті в мене було більше можливостей проконсультуватись з викладачами щодо робіт, оцінювання було інше і, на мою думку, студентських ініціатив теж було більше,
– каже вона.

Однак, якщо говорити про переваги, у Бельгії є можливість застосувати свої знання і викладачі пояснюють матеріал, спираючись на свій досвід, а не на теоретичні напрацювання.

Українка Соломія Гера навчалася у Вільному університеті Брюсселя і до повномасштабного вторгнення. Дівчина на власні очі бачила, як університет та Бельгія підтримують українців. Через день після нападу Росії, 25 лютого, дівчина отримала електронний лист від ректорату про солідарність з Україною. Однак викладачі не поставилися з порозумінням до українців, які вже навчались у виші.

Особисто я за тиждень після початку повномасштабної війни, очевидно, навіть не думала про науку і нормальне життя, яке продовжувалось на кампусі. Я повернулась волонтерити в Україну. Мої викладачі виключень не робили й ті семінари, на яких я мала бути обов'язково присутня, – вони вилучили мою оцінку за відсутність,
– розповіла Соломія.

Це пояснювалось рівними умовами серед студентів і неможливістю робити виняток лише для одної людини, бо такі дії – несправедливі. Також викладачі не йшли на поступки щодо відтермінування подання робіт.

За словами студентки, згодом ректорат ініціював допомогу українським студентам, які не могли навчатись в українських вишах. Тоді адміністрація пообіцяла прийняти студентство й дати змогу продовжувати навчання у мирних умовах. Відділ міжнародних зв'язків створив допоміжний центр helpukraine@ulb.be. Крім того, була організована передача конвою гуманітарної допомоги до польського кордону і збір речей. Однак, у виші не створили універсального механізму прийняття терміново на навчання.

У березні ректорат зустрівся з українськими студентами, щоб обговорити можливості допомоги, вислухати всіх і загалом познайомитись з українцями на кампусі. Згодом, адміністрація вирішила, що "перехід" з українського університету у бельгійський непростий через мовний бар'єр. Курси викладаються французькою і часто не є еквівалентними. Тому українцям надали статуси запрошеного студента і вони мали змогу залишатись у кампусі до кінця навчального року, щоб вчити окремий модуль, який включає курси французької мови, і факультативно англійської мови.

Однак, щоб продовжити навчання у 2022 – 2023 році, українці мали вступити до вишу на загальних основах.

Стипендій не передбачалось, оплата за навчання – така ж, як для бельгійців і європейців. Близько 835 євро в рік, якщо є статус біженця. Загалом я не вважаю, що ULB був дуже активний і особливо допомагав українцям. Як мінімум набагато менше, ніж я б цього хотіла і ніж інші бельгійські ВНЗ,
– поділилась враженнями Соломія.

Дівчина зазначає, що гуманізм є цінністю цього бельгійського вишу, тому вони вирішили вітати російську опозицію та студентів з надією, що ті будуть проти Путіна.