Нещодавно світ зворушила історія про трьох підлітків, які майже два місяці без їжі і води (практично) провели у відкритому морі. Уродженці атолу Атафу (віком 14-15 років), що у Тихому океані, на щастя, врятувалися – зморених, проте живих та неушкоджених їх доставили додому. Коли батьки натішилися своїми блудними чадами, постало цілком логічне запитання – як місцеві мешканці, які повинні знати довколишні води як свої п’ять пальців, примудрилися загубитися та ще і відплисти від дому на півтори тисячі кілометрів?

Спочатку у ЗМІ потрапила романтична історія. Мовляв, хлопці на спортивних змаганнях познайомилися з дівчинкою, яка мешкала в сусідньому атолі. Вона їм сподобалася і юнаки вирішили спробувати щастя та позмагатися за її прихильність: «нежный возраст», як не як. Оскільки, вочевидь, хлопці не знали номеру мобільного своєї пасії, чи в неї її просто не було, вони вирішили особисто навідатися на сусідній острів та позмагатися за прихильність юної особи. Тому вони вкрали човна, завантажили на нього кілька банок пива та консервів та серед ночі відчалили. Потім збилися з дороги і довго-довго плавали по морях-океанах, аж поки їх не врятувала команда риболовного судна.

Сценарій, достойний Оскара. Проте насправді все виявилося банально просто. Як виявилося, хлопці ризикували власними життями заради … кількох пляшок горілки. Про це вони самі розповіли своїм рятівникам. Як виявилося, в ту ніч компанія підлітків зібралася відсвяткувати якусь подію. В розпал веселощів спиртне, за законом підлості, закінчилося. З’їздити, вірніше, сплавати за горілкою викликалися троє наших друзів. Вони, на відміну від своїх знайомих, виглядали старше своїх років, до того ж знали власника магазину на сусідньому острові.

Отож, викравши човна, хлопці відпливли у, здавалося б, відомому напрямку. Спочатку вони весело пили пиво, яке прихопили з собою, та розважалися як могли. Потім пиво закінчилося, а разом з ним і пальне та продукти. Хлопці зрозуміли, що заблукали. Зорієнтуватися було неможливо – навколо, куди не кинь оком, океан. За весь час свого вимушеного ув’язнення у маленькому алюмінієвому човні троє друзів з’їли лише кілька рибин, яких їм вдалося упіймати, та чайку, яка необережно вирішила перепочити на їхньому човні. На щастя, питна вода у них була – одного разу пішов сильний дощ і горе-моряки змогли поповнити свої запаси.

От так і бовталися вони цілих 50 днів по Тихому океану. Коли жодних надій на порятунок майже не лишалося, човна помітила команда риболовного судна. Хлопців врятували, вони потрапили у новини, про них дізнався цілий світ. Горілки, звісно, з собою вони не привезли – обіцяного, як відомо, три роки чекають. Проте хлопці вирішили відкрити власний винно-горілчаний магазин у рідному атолі. Де візьмуть гроші – поки не знають, але сподіваються, що хтось захоче екранізувати їхню історію. Мабуть, російським режисерам слід серйозно задуматися над цією пропозицією – сюжет, близький «русской душе». Могли б вийти гарні «Особливості національної риболовлі-2»