Дефіцит загального фонду державного бюджету за 10 місяців 2021 року становив 54,5 мільярда гривень або 1,3% ВВП. При цьому по Зведеному бюджету було досягнуто профіциту у 2,5 мільярда гривень. (за січень-вересень) або 0,1% ВВП.

Читайте Заміна Резнікова на Верещук: чи зміниться політика України у ТКГ

Такі показники різко контрастують з бюджетним дефіцитом на рівні 5,2% ВВП або 217,6 мільярда гривень у 2020 році. Тоді фіскальна політика вперше після багатьох років бюджетних рестрикцій набула стимулюючого характеру і надала відчутну підтримку економіці та гуманітарній сфері.

У нинішньому році перевиконання дохідної частини бюджету (на 4,5% за січень-жовтень) дозволило дещо зменшити суму фактичного бюджетного дефіциту. Але водночас недофінансованими залишались 7,3% видатків загального фонду бюджету. Сфера охорони здоров'я недоотримала 14,5% планового фінансування.

Загалом найбільшими обсягами недоотриманого фінансування відзначалися такі сфери:

  • житлово-комунальне господарство (32,6% до плану);
  • духовний та фізичний розвиток (30%);
  • економічна діяльність (25,5%);
  • охорона навколишнього природного середовища (22,7%);
  • державне управління (18%) (див. графік 1).

Графік 1. Відхилення фактичного фінансування від планового за функціями держави по загальному фонду держбюджету в % у січні-вересні 2021 року / Джерело: розраховано автором за даними Державного казначейства

​Цікаво Лукашенко крутиться, немов вуж на пательні: що відбувається в Білорусі

Наведені показники дисонують з фактом входу країни у фазу осіннього загострення пандемії. І на відміну від більшості країн світу, які досягли високих показників вакцинації населення та підготували медичні заклади до прийому хворих, Україна в черговий раз виявилася безпорадною і слабко підготованою.

Одержимість бюджетною економією при ігноруванні гострих проблем соціально-гуманітарної сфери впродовж десятиріч оберталися деградацією публічної сфери охорони здоров'я, поганим оснащенням медичних закладів, деморалізацією медичного персоналу та дефіцитом медичних кадрів.

І хоча реальне бюджетне фінансування охорони здоров'я збільшилося на 31,8% у січні-вересні 2021 року відносно аналогічного періоду 2019 року, цього вочевидь було недостатньо для виведення гострих хвороб нашої медичної системи в стан ремісії.

На цьому фоні досить абсурдно виглядає той факт, що за величиною циклічно скоригованого первинного балансу бюджету в ІІІ кварталі 2021 року Україна стала світовим лідером. Цей показник арифметично дорівнює різниці між доходами і первинними видатками держави, скоригованими на величину розриву ВВП; на макрорівні він показує вплив дискреційної фіскальної політики на величину сукупного попиту.

За оцінками НБУ циклічно скоригований первинний баланс (англ: CAPB) сектору загального державного управління України в ІІІ кварталі 2021 року сягнув величини +3,4% ВВП. В І і ІІ кварталах 2021 р. зазначений баланс також мав додатні значення.

Тобто у поточному році фіскальна політика України справляла пригнічуючий вплив на сукупний попит. Величина фіскального імпульсу у 2021 р. набула від'ємних значень, що означало пожорсткішання фіскальної політики, у порівнянні з минулим роком, і перехід до стадії фіскальної консолідації.

Суттєве пожорсткішання фіскальної політики України при продовженні епідемічної кризи та кволому економічному відновленні є передчасним і невиправданим. Такий курс фіскальної політики різко контрастує з політикою 2020 року, що відчутно підтримала національну економіку в період економічної та епідемічної кризи.

  • Нагадаємо, що у 2020 році САРВ сектору загального державного управління в Україні становив -1,8% ВВП, а фіскальний імпульс був позитивним і досяг величини 3% ВВП.

Графік 2. Порівняння циклічно скоригованого первинного балансу (САРВ) в Україні та інших країнах з ринками, що формуються, у 2021 році, % до ВВП / Джерело: складено автором за даними МВФ Fiscal Monitor, October 2021

У виданні Fiscal Monitor за жовтень 2021 експерти МВФ акцентують на тому, що для подолання пандемії та прискорення виходу економіки з кризи дуже важливо правильно обрати час і швидкість фактичного зниження бюджетного дефіциту.

Основним чинником для прийняття таких рішень має бути фаза пандемії COVID-19; при цьому країни з низьким рівнем вакцинації та стрімким поширенням вірусу повинні продовжувати політику захисту людських життів і підтримки економіки. І навіть якщо вірус взято під контроль, але економічне відновлення є повільним і фіскальний простір ще не вичерпано, то продовження надання фіскальної підтримки буде правильним рішенням.

Опорою для стимулюючої фіскальної політики у країнах з обмеженим фіскальним простором можуть стати як адаптивна монетарна політика, так і залучення зовнішньої фінансової допомоги.

M. Карденас, Л. Антоні Річі та Д. Ролдос підкреслюють: "Уникнення передчасного припинення фіскальної підтримки у країнах, що розвиваються, у 2021 і 2022 роках є надважливим завданням з огляду на те, що ці країни все ще мають високі показники інфікування і смертності, вакцинація просувається дуже повільно, а відновлення економіки є частковим, непевним і недостатньо сильним для допомоги тим, хто страждає від подвійної кризи – публічної сфери охорони здоров'я та економічної кризи".

У рішенні лідерів "Великої двадцятки", прийнятому нещодавно на Римському саміті, зазначається, що нині відновлення світової економіки є нерівномірним і наражається на ризики гальмування внаслідок поширення нових варіантів COVID-19 і низьких темпів вакцинації. Тому лідери цих країн взяли зобов'язання використовувати всі доступні інструменти підтримки так довго, як цього вимагатиме нівелювання наслідків пандемії, особливо в частині її впливу на найбільш постраждалих – жінок, дітей, малокваліфікованих працівників і неформально зайнятих.

У рішенні G-20 відзначено також наміри держав підтримати посткризове відновлення економіки, уникаючи передчасного усунення засобів підтримки при збереженні довгострокової фіскальної стійкості.

Отже, з урахуванням негативних процесів, що мають місце в Україні, та рекомендацій світових лідерів, у 2021-2022 роках Україні варто було б уникати занадто активного і надміру раннього відходу від програм фіскальної підтримки економіки та гуманітарної сфери.

Це потребує більш зваженого підходу до політики фінансування бюджетних видатків і залучення планового обсягу державних позик на фінансування бюджетного дефіциту.