На відміну від літаків маневрені гелікоптери можуть точно приземлитися на потрібне місце чи навіть зависнути у повітрі. Як же вони працюють?
“Загалом все доволі просто. Важіль у правій руці визначає курс. Важіль у лівій - тягу. Я маю на увазі рух гвинтокрила вгору чи вниз. А педалі визначають напрям”, - каже пілот-випробувач Герберт Грейзер.
Звучить просто, але насправді все значно складніше! Ідея не нова: Леонардо да Вінчі перейнявся нею ще у XV столітті. У 1493 році він начеркав проект предка сучасного вертольота, але надскладний літальний апарат так і не сконструювали.
Навіть сучасні високотехнологічні гелікоптери не складають на конвеєрі. Потрібно багато часу та зусиль, щоб збудувати такий літальний пристрій. У Донауверті щороку їх випускають близько сотні.
“Головний принцип - ручна робота. Оскільки гвинтокрил є специфічним механізмом, автоматику ми стараємось використовувати зрідка”, - каже контролер Йоганн Освальд.
Вертоліт складається з сотні тисяч деталей. На його каркас встановлюють внутрішнє обладнання, баки та системи управління. Також конструктори враховують особливі побажання клієнтів.
“Це як замовлення поштою по каталогу. Клієнт вибирає необхідне обладнання, залежно від того, де цей гелікоптер буде використовуватись”, - каже оператор монтажу Юрген Сейлер.
Встановлення електрики - напрочуд тонка робота. Зрештою, пілот повинен повністю покладатись на електроіндикатори. Безпека його і пасажирів залежить від професійної точності конструкторів. Усю електросистему гвинтокрила забезпечує загалом до 15 км кабелю.
“Ось тут розташована електрична консоль. На ній є всі необхідні для пілота індикатори, такі як радіо та навігаційне обладнання”, - каже оператор монтажу Юрген Сейлер.
Серце гвинтокрила - складна роторна система. Гелікоптер може літати завдяки хитро продуманій взаємодії його з повітряними масами. Коли ротор крутиться, під лопатями створюється ефект тиску: повітряні маси піднімають вертоліт над землею. Відтак, дуже важливо, щоб лопаті відповідали найвищим стандартам.
“Одна мета - це, звісно ж, перевезти якнайбільшу кількість вантажу. Це означає, що роторні лопаті мають забезпечити максимальний підйом, тоді як опір повинен залишатись низьким. Інша мета - швидкість пересування”, - каже пілот-випробувач Герберт Грейзер.
Роторні лопаті повинні витримувати шалений тиск у 200 тонн. Саме тому головний їхній компонент - спеціальна стійка піна. З такого піно-матеріалу і виготовлена серцевина лопатей.
“Цей матеріал унікальним чином поєднує стабільність і стійкість з надзвичайною легкістю і саме тому вона така необхідна у аерокосмічних засобах”, - каже конструктор гвинтокрилів Тільман Егрет.
Піна відповідає всім вимогам, які є ключовими у конструкції гелікоптера. Щоб упевнитись у тому, що не виникне жодних проблем у процесі виробництва, лопать поміщають у спеціальну камеру. За допомогою комп’ютерної томографії ротори ретельно сканують та тестують.
Інженери повинні знати точну масу та розміри перед тим, як встановлювати лопаті на гвинтокрил. Лише зараз їх вперше виносять з цеху. На досліді перевіряють, чи маса розподіляється рівномірно. Тоді регулюють баланс роторних лопатей, подібно, як коліс у машині. Якщо лопаті відповідають потрібним параметрам, їх встановлюють у гвинтокрил. Це справа високої точності.
Перед тим, як продавати гелікоптер, на ньому здійснюють тестовий політ. Пілоти-випробувачі перевіряють кожну систему в дії. Це не просто робота - для штурманів це ще й задоволення.
“Мені просто пощастило, адже моє хобі стало моєю роботою. І це мені страшенно подобається”, - каже пілот-випробувач Герберт Грейзер.
Та незабаром цьому пілотові таки доведеться покинути кабіну - гелікоптер готовий запропонувати свої крила новому власнику.