Сайту 24 каналу в черговому випуску авторського серіалу "історія міст Донбасу" розповідає про місто Торецьк та його історію.

Читайте також Перепис населення російської імперії 1897: де було найбільше українців

Козацькі часи

Басейн головної річки Донбасу, Сіверського Дінця, та його численних приток здавна був заселений. Археологам відомі поселення людей тут з часів кам’яного віку, проте, брак писемних джерел не дозволяє детально розповісти їх історію.

У 17 столітті околиці сучасного Торецька почали активно колонізувати козаки – вихідці з Наддніпрянської України. Мешканці Богуслава, Звенигородки, Черкас та інших міст заснували у "Дикому полі" власні поселення – стоянки чи слободи. Московити, яким формально належали ці землі, називали українських козаків "черкасами", за назвою Черкаського полку та його столиці – міста Черкаси. Вони стали основною рушійною силою колонізації "Дикого поля".

Торецьк пам'ятає про своє козацьке минуле / фото – toretsk.city

Одним з "черкасів" був напівлегендарний козак Антон Щербина. Про вихідця з богуславщини відомо, що він очолював козацький загін та загинув у одному з боїв з татарами. Історичність цього персонажа не доведена, проте, його легендарний життєпис є доволі типовий для життя в умовах прикордоння у ранньомодерну добу.

Так чи інакше, сюжет про героїчного козака був загальновідомим для колоністів 18 століття, коли на місці його стоянки на березі річки Кривий Торець виникає нове поселення – Щербинівська застава, названа на його честь. Вона вважалася частиною великої військової слободи Зайцеве.

Застава згодом стає хутором Щербинівським, а пізніше – у 30-і роки 19 століття просто Щербинівкою, коли усі тамтешні хутори об’єднають у одне село, що увійшло до складу Залізнянської волості Бахмутського повіту.

Шахтарський край

Розвиток Щербинівки нерозривно пов'язаний з промисловою революцією на Донбасі та вугіллям. Ще 1721 року на території сучасного Торецька, у балці Скелюватій, були відкриті та описані поклади кам'яного вугілля (Зайцівське кам'яновугільне родовище). Власне, Торецьк можна вважати місцем, звідки бере свій початок історія Донецького вугільного басейну тобто Донбасу.

До теми Історія Слов'янська: сіль, козаки та вакцина від "руського міру"

Першими шахтарями у Щербинівці та її околицях були селяни, що добували вугілля відкритим способом у таких собі колодязях, а їх шахти нині б назвали "копанками". Тоді ж весь цей "інфраструктурний об'єкт" мав горду назву Щербинівський рудник.

З занепадом солеваріння саме вугілля перетворюється на головну цінність Донбасу, а Щербинівка стає важливим вугільним хабом – у першій половині 19 століття тут видобували приблизно чверть усього вугілля на Донбасі. Місцеві чумаки взяли на себе логістику – так про щербинівське вугілля дізналися у Харкові, Павлограді та навіть у Криму.

День Шахтаря-2019 у Торецьку / Фото toretsk.city

Новий імпульс розвитку селу дала залізниця – у 1871 році станція "Щербинівка" стала частиною Курсько-харківсько-азовської залізниці. На той час вже діяв Центральний рудник (нині – шахта "Центральна"), його заклали у 1860 році, це найстаріша діюча шахта на Донбасі, вона працює навіть під час російського вторгнення.

З появою залізниці на потенціал Щербинівки звернули увагу іноземці – передусім французи та німці. Їх стараннями тут виникли нові рудники (Неліпівський та Північний), в околицях Щербинівки відкрилися коксові печі, чавуноливарний та механічний заводи (на території сучасного селища Нью-Йорк, що вважається населеним пунктом-супутником), а також цехи, що в майбутньому стануть машинобудівним заводом.

Поруч з кожним підприємством виникають власні робітничі поселення, здебільшого у вигляді купки бараків і більше нічого (на відміну від Бахмута чи Лисичанська, де місцеві капіталісти активно інвестували в інфраструктуру та піклувалися про робітників та їх родини). На щербинівських рудніках були одні з найважчих умов на Донбасі, активне використання дитячої праці, ігнорування техніки безпеки та велика смертність.

Можливо, саме цим можна пояснити, що у часи революції щербинівські робітники повірили обіцянкам більшовиків (один з їх лідерів в Україні, Григорій Петровський, був слюсарем на місцевому Неліпівському руднику), а сама Щербинівка разом з Горлівкою стали таким собі опорним пунктом для комуністів на Донбасі у 1917 році.

Не під своїм іменем

Перемога більшовиків не покращила життя мешканця Щербинівки – вони так само важко працювали, отримували копійки, підривали здоров'я та гинули на небезпечних виробництвах. Єдиною різницею було те, що їх становище оголошувалось "нормальним", а вони самі – " господарями життя", а ще – винними в аваріях і провалах відтепер були не "жадібні капіталісти" чи далекий цар, а шпигуни іноземних розвідок з-поміж "колишніх" або "троцькісти" та "шкідники". До останніх міг бути зарахований будь-хто.

У 1936 році Щербинівка отримала нове ім'я – Дзержинськ та стала райцентром. На честь колишнього другорічника, вбивці рідної сестри, терориста, архітектора та організатора "червоного терору" Фелікса Дзержинського.

Фальсифікатор історії Де, як і чому Путін набрехав у скандальній статті

Посібник Леніна помер у 1926 році, а тому не був небезпечним для живих колег, які радісно взялися називати іменем Дзержинського все, що впадало в око. Так, у 1931 році на честь кривавого "Залізного Фелікса" перейменували головну шахту у селі – "Центральну", за кілька років навколо неї сформувався цілий вугільний трест – "Дзержинськвугілля", нині – " Торецьквугілля". Трест об'єднав 6 шахт.

Під цією назвою місто пережило Другу світову війну, німецьку окупацію та повернення окупації радянської. "Совєти" вклали чимало ресурсів у відбудову зруйнованих шахт та у подальшому використовували місто та його природні багатства. Про важливість Дзержинська говорить переведення міста у 1962 році до обласного підпорядкування.

Дзержинський і Сталін, один стане райцентром в області, яка отримає ім'я другого / архівне фото не показує цього, але у обох – руки по лікоть у крові

У 1980-х тут мешкали 50 тисяч мешканців, що працювали на 6 місцевих великих шахтах, коксохімічному та фенольному заводах, заводі кислототривких виробів, збагачувальній фабриці тощо. У місті працювали, гірничий технікум, медичне та музичні училища.

Фото toretsk.city

Нові часи

Радянську "ідилію" перервала "перебудова" та подальший розвал СРСР. Так гордість Донбасу стала валізою без ручки для незалежної України. Оскільки власної Тетчер серед українського чиновництва не знайшлося, а агресивний сусід – Росія, нікуди не поділися то цілий регіон, а разом з ним Дзержинськ, перетворилися на джерело соціальної нестабільності.

У 2014 році Дзержинськ ненадовго знову потрапляє в окупацію. Мер міста Володимир Сліпцов перейшов на бік російських терористів та брав участь у їх шабаші – толерував "днр", підіймав над мерією прапор терористів і опікувався проведенням фейкового "референдуму".

"русская вєсна" у Дзержинську, дебелий лисуватий чоловік з баритоном – мер Сліпцов:

Шабаш тривав до 21 липня 2014, коли місто було звільнено від ворога. З листопада 2014 року місто офіційно вважається прифронтовим.

Герої-визволителі міста від руської пошесті / Фото пресцентр АТО

Звільнення Дзержинська – дивіться відео:

Мер Сліпцов залишиться працювати й лише в 2016 році опиниться на лаві підсудних за участь у терористичній групі та посягання на територіальну цілісність України, проголосить себе рятівником міста від терористів, потрапить у списки на обмін між Україною та бойовиками (куратором обміну був пан Медведчук), але 27 грудня 2017-го "загубиться" у невеличкому "бусіку" на КПВВ "Майорське" та не захоче жити в "днр".

Мене вдарили по голові прикладом. Мені диктували умови. Я був несамовитий. Потім потрапив до нейрохірургії. Наслідки травми досі відчуваю, зараз лікуюсь у стаціонарі,
– пан Сліпцов пояснив в інтерв'ю "Українській правді", чому перейшов на бік терористів у квітні 2014 року.

Коли немаленький Сліпцов ховався у маленькому автобусі від росіян, місто, яким він керував вже отримало нову назву. Замість Дзержинська у 2016 році воно стало Торецьком, на честь місцевої річки – Кривий Торець. В жовтні 2015 року міськрада Дзержинська ухвалила відповідне рішення, 4 лютого 2016-го за нього проголосувала Верховна Рада, а 16 лютого того ж року рішення про перейменування набуло чинності.

Черга за водою, літо-2022 / Фото toretsk.city

Сліпцов наразі є останнім мером Торецька (був ним з 1998 по 2016 роки), у 2017 році – після року безвладдя – в місті згідно з наказом президента України було утворено Торецьку військово-цивільну адміністрацію. Нині її очолює полковник СБУ Василь Чинник.

Читайте також Історія Краматорська: життя міста, Україна та швейцарський "хрещений батько"

З перших днів великого російського вторгнення 2022 року Торецьк почав зазнавати ворожих ударів. Ракетні та артилерійські обстріли стали страшною буденністю для мешканців міста. Наразі вогневі вали росіян все ближче до Торецька. 4 серпня 2022 року росіяни вдалися до чергового теракту у місті, вбивши 8 людей.

4 серпня російські терористи завдали чергового удару по Торецьку Донецької області – по зупинці громадського транспорту. Вісім людей загинули, серед поранених – троє дітей. Уламками снарядів та вибуховою хвилею пошкоджені житлові будинки – це звичайні багатоповерхівки. Також пошкоджена церква – Свято-Пантелеймонівський храм, священник поранений. Це був свідомий удар окупантів, черговий акт терору – цинічний і прорахований. Вони знали, куди бʼють, і вочевидь хотіли, щоб люди постраждали,
– президент Зеленський у своєму вечірньому зверненні до нації розповів про черговий російський теракт.

Нині більшість мешканців Торецька залишили свої домівки, значна частина міста зруйнована, а просто за кілька десятків кілометрів точаться жорстокі бої – російські вогняні вали зовсім поруч. Втім, місто ніхто не збирається залишати. Мужні захисники Торецька роблять все можливо і неможливе, щоб славне місто козаків і шахтарів більше ніколи не знало, що таке окупація.

Росія вбиває мирних мешканців українського Донбасу – дивіться відео: