Звісно, судячи з усього, рішення про початок повномасштабної війни бункерний фюрер приймав, не маючи адекватних даних про спроможності власної армії. Створивши собі інформаційну бульбашку, Путін видавав бажане за дійсне, вірив у готовність українців відмовитися від євроінтеграційного курсу, а також у те, що Захід вкотре розгубиться та не допомагатиме Києву відбивати агресію. Як у кінцевому результаті Путіну вдалося програти половину Росії та чому диктатор розвернувся не туди – розповідаємо далі у матеріалі 24 Каналу.

Дивіться також Через банкрутство Кремля: як Росія та Білорусь стали поживою для Китаю

Крім того, кремлівський цар орієнтувався на те, що країни-союзники в Азії зможуть повноцінно підставити Росії своє плече та слугувати плацдармом для обходу санкцій та підтримки економіки. Але все пішло геть не так.

Треба зауважити, що до подолання фінансових обмежень Путін та його команда готувалися ще задовго до початку війни в Україні. Розуміючи, що запланована агресивна політика відносно сусідніх держав так чи інакше призведе до санкцій, вже у 2012-му році кремлівське керівництво запровадило так званий "розворот Москви на Схід".

Тоді російські чиновники дійшли висновків, що укріплення співпраці з країнами Азії може призвести не лише до утворення нових союзів, але й до неймовірного збагачення Москви.

Згідно із задумами Путіна, Росія мала би вийти на азійські ринки, не втрачаючи при цьому доступ до європейських. Це дозволило б дуже суттєво підвищити як енергетичну залежність багатих країн світу від його держави, так і зробити країну-терористку ледве не головним експортером газу та нафти у світі.

Так, коли у 2012-му Росія та Китай підписали угоду про будівництво газогіну "Сила Сибіру" замість мертвонародженого проєкту "Алтай", у Кремлі сподівались отримати можливість продавати КНР майже 25% від обсягів блакитного палива, яке купували країни Євросоюзу. Крім того, Путін збирався підсадити Пекін та Індію на свою нафтогазову голку за тим самим принципом, що й Німеччину з Францією – для посилення впливу та отримання можливості більш ефективно маніпулювати цінами на світовому ринку.

Втім, як виявилося, у погоні за політичними досягненнями Сі просто переграв бункерного діда, змусивши його влізти у заздалегідь економічно провальний проєкт. Так, коли "Сила Сибіру" вже 2 роки як будувалася, Китай та Росія підписали газовий контракт на 30 років. У ньому було вказано, що вартість кубометру газу прив'язується до ціни на Brent без якихось хеджувань ризиків. Тобто "геніальні" російські економісти навіть не зважали на те, що вже тоді, у 2014-му, було зрозуміло, що вартість нафти не дозволить Москві заробляти на постачанні енергоносіїв Китаю.

У погоні за спробами отримати КНР у якості союзника, Путін загнав Росію у кабалу багаторічної та практично безкоштовної роботи на Пекін. І замість збільшення прибутків від видобутку газу на цілу чверть, "король багатоходівок" здобув зобов'язання постачати КНР енергоносії навіть нижче від їх собівартості.

Ба більше, у рамках того ж стратегічного партнерства з Китаєм, Путін фактично здав Сі чималу частку Сибіру. Так, з 2015 по 2018 рік Пекін орендував понад 4 мільйони гектарів території Росії по 250 рублів за гектар на рік. Крім того, окремо від уряду своє "вторгнення" у Росію проводили й китайські компанії, які, станом на 2019 рік, отримали доступ до майже 352,8 тисяч гектарів землі на Далекому Сході.

Території, які Путін за безцінь віддав Китаю / Інфографіка BBC

Таким чином, виключно за відкритими даними з Росстату та Росреєстру, КНР так чи інакше оволоділа 4 мільйонами 352 тисячами гектарів російської землі, що трохи менше, ніж площа Московської області.

Зрозуміло, що приватні, та урядові китайські компанії, яких за копійки запустили на Далекий Схід для розробки земель, ніколи звідти не підуть, хоча й анексувати території не будуть. Натомість займатимуться вирубкою лісів, сільським господарством та видобутком всіх корисних копалин.

Тільки офіційно за 2020 рік частка вивезеної з Сибіру у КНР деревини склала 47% від загального експорту цієї сировини Росією. При цьому у себе вдома партія проводить політику озеленення країни та захищає власні лісові насадження від вирубок.

Крім експорту нафти та газу у країни Азії Путін з 2012 року проводив політику збільшення обсягів двосторонньої торгівлі. Бажаючи здобути альтернативу співпраці з країнами Заходу, російський уряд намагався здобути більше коштів від держав на Сході. Однак ці потуги виявилися вкрай марними.

Коли Росія ще вдавала вигляд цивілізованої держави та тільки починала розворот у бік Азії, її обсяги торгівлі з країнами Сходу почали зростати, однак зовсім не до того рівня, який міг би згодом дозволити росіянам безболісно відмовитися від співпраці з Євросоюзом та США.

Так, у 2013-му році, на самому початку розвороту, Росія продала різним країнам світу товарів на 527 мільярдів доларів. При цьому головними торгівельними партнерами Москви за часткою експорту товарів стали:

  • Нідерланди – 69 мільярдів;
  • Китай – 35 мільярдів;
  • Італія – 29 мільярдів;
  • Німеччина – 22 мільярди;
  • Японія – 19,6 мільярда;
  • Польща – 19,4 мільярда;
  • Казахстан – 17,2 мільярда;
  • Білорусь – 16,8 мільярда;
  • Україна – 15,2 мільярда;
  • Туреччина – 15,1 мільярда.


Найбільші торгівельні партнери Росії у 2013 рокці / Скриншот із сайту TrendEconomy

Натомість у 2021-му, коли Путін вже відкрив для своєї країни "колосальні нові можливості" Сходу, експорт країни-терористки складав вже 492 мільйони у.о. При цьому перелік найбільших покупців товарів Москви не так щоб сильно змінився:

  • Китай – 68 мільярдів;
  • Нідерланди – 42 мільярди;
  • Німеччина – 29 мільярдів;
  • Туреччина – 26 мільярдів;
  • Білорусь – 23 мільярди;
  • Велика Британія – 22 мільярди;
  • Італія – 19,2 мільярди;
  • Казахстан – 18,4 мільярди;
  • США – 17,7 мільярди;
  • Південна Корея – 16,8 мільярди;

Найбільші торгівельні партнери Росії у 2013 рокці / Скриншот із сайту TrendEconomy

Тобто ще до повномасштабного вторгнення, після 9 років поглиблення співпраці з Азією, Росія як і раніше торгувала здебільшого з цивілізованими країнами світу. Так, значно зріс показник товарообігу з Китаєм, однак загальна вартість експортних товарів знизилася аж на 27 мільярдів. Ці показники можна вважати повним провалом розвороту Москви у бік Сходу. Але це було задовго до того, як божевільний Охлобистін кричав "Гойда" перед натовпом росіян.
У 2022-му, після початку великої війни, ЄС, США, цивілізовані країни Азії та Океанії почали вводити проти росіян санкції, хоча при цьому значно підвищили закупівлю енергоносіїв у Москви. Завдяки величезним цінам на нафту та газ, а також відчайдушному бажанню німців та французів закупитися впрок для рівного проходження зими, затягуванню із насправді жорсткими економічними обмеженнями, російський уряд перші місяці року мав надприбутки. Але вже у липні ситуація розгорнулася в іншому напрямку. Євросоюз, найбільший покупець енергоносіїв країни-терористки, прийняв рішення про тотальне скорочення купівлі путінського газу. При цьому Путін, бажаючи зняття санкцій та здобуття остаточної домінації на ринку, вирішив вчинити героїчний вчинок та голими руками знищив 20 танків Abrams вистрелив собі у ногу, перекривши постачання газу "Північним потоком-1".

Згодом, аби не платити шалені компенсації за невиконання умов контрактів, росіяни й взагалі підірвали обидва головні газогони до Європи, чим не просто позбавили себе можливості отримувати гроші, але й підштовхнули своїх партнерів до виходу на альтернативні ринки. Саме так Німеччина, як найбільший спонсор Росії у Європі, із подивом для себе зрозуміла, що можна без проблем купувати "блакитне паливо" в інших постачальників, а Москва є вкрай ненадійним партнером. І вже наприкінці 2022 ЄС приєднався до ембарго США на купівлю російської нафти, а щоб Путін не зміг продавати свій брудний Urals іншим країнам, Захід домовився про обмеження ціни на "чорне золото" на рівні 60 доларів.

До теми У Росії лише 2 шляхи: обидва ведуть до зубожіння

Здавалося б, для Росії подібні перетрубації – не біда, адже Кремль так старанно роками розгортався на Схід? Але ані Індія, ані Китай повноцінно на допомогу бункерному фюреру не прийшли. Так, обидві країни збільшили закупівлю енергоносіїв після початку повномасштабного вторгнення, але замістити західний ринок вони виявилися неспроможними. По-перше, Нью-Делі та Пекін не зовсім-то й сприймають Росію як союзника, а, по-друге, цим азійським грандам набагато вигідніше поставити Росію у колінно-ліктьову позу та вимагати величезний дисконт. Ба більше, у випадку зростання цін обидві ці країни будуть дотримуватися обмежень, хоч і не робили відповідних офіційних заяв. Втім, наразі й казати про подібне нема ніякого сенсу, адже ринкова вартість російської нафти не перевищує 50 доларів.

Окрім сподівань на те, що країни Азії замінять диктатору покупців нафти та газу з Європи, Путін плекав надії на те, що у випадку настання важкої ситуації йому допоможе диверсифікація валют у міжнародних резервах. Багато років Росія відкладала на "чорний день" долари, євро, фунти стерлінгів, а також золото та юані. Мовляв, якщо раптом щось станеться із валютами цивілізованого світу, завжди можна буде конвертувати китайську гривню у рублі, а також розпродати злитки. І знову Акела промахнувся.

Зверніть увагу Ніж у спину через вугілля: як Китай "зрадив" Росію

По-перше, перед вторгненням в Україну у Кремлі навіть не потурбувалися, аби вивезти у Росію із "недружніх країн" всі свої заощадження. Завдяки цій недолугості Путін позбувся майже 300 мільярдів, на які наклали арешт у США, Великій Британії, Швейцарії та інших країнах. По-друге, цивілізовані країни наклали санкції на 2,3 тисячі тонн російського золота, через що обміняти його на "дерев'яні" виявилося якщо не неможливо, то дуже складно. А оскільки солдата злитками не прогодуєш, в умовах величезного дефіциту бюджету, останньою надією Росії могли стати ті самі чарівні юані. Однак з'ясувалося, що коли Москва приходила до Пекіна для закупівлі його національної валюти, Сі залюбки продавав своєму другу потрібну суму. Це допомагало КНР зміцнювати курс.

Втім, коли Путіну знадобилося конвертувати юані, Китай послав бункерного куди подалі. Адже економіка КНР і так переживає не найкращі часи, а закупівля центральним банком великої кількості юанів призведе до погіршення ситуації. Саме так Пекін взяв у заручники майже третину від наявного у неї золотовалютного запасу. Але ж і це ще не все, попри це Москва вирішила остаточно показати свою схильність до мазохізму та 30 грудня 2022 вирішила збільшити свої вкладання у юані. І хоча зрозуміло, що подібні заяви є більше політичними, бо російський бюджет наразі навпаки проїдає запаси, масштаби самоприниження Путіна перед китайцями просто вражають.


Росіяни знаються на мазохізмі / Скриншот повідомлення російського мінфіну

Зрозуміло, що кремлівський диктатор розраховував не лише на швидку перемогу над Україною, але й на те, що країни-партнери повноцінно підставлять йому своє плече з обходом санкцій, нададуть доступ до технологій, напівпроводників, снарядів та ракет. На жаль, частково в цьому він був правий: Туреччина, ОАЕ, Казахстан та Китай дійсно кинули Росії рятувальне коло у вигляді постачання мікрочипів для військових виробів попри існуючі заборони. Однак представники ЄС та США неабияк тиснуть на треті країни для згортання подібних лазівок. То ж, скоріш за все, подібна допомога Москві буде згорнута.

До речі Росія не зможе добитись скасування санкцій без виконання ордера Гааги щодо Путіна, – NYT

Що ж стосується інших виробів для вбивства, то можна із впевненістю стверджувати, що окрім КНДР, Білорусі та Ірану пряму військову допомогу Кремлю ніхто не надає.

Звісно, "паралельний імпорт" деяких підсанкційних та не пов'язаних із війною виробів, який є нічим іншим, ніж контрабандою, російський уряд цілком успішно впровадив і через Туреччину. Але повноцінно замістити офіційні поставки ноутбуків, айфонів, приставок та інших товарів в такий спосіб Росія ніяк не може. Та й Анкара 12 березня принаймні частково прикрила цю лавочку для боліт.

Те ж саме стосується постачання росіянам запчастин для авіації. Певні країни, які не закрили для вкрадених Кремлем літаків свій повітряний простір, продовжують заправляти та обслуговувати борти перед вильотами у власних аеропортах, але до прикладу Туреччина від цього вже відмовилася. При цьому ризикувати потраплянням під санкції та повноцінно постачати росіянам деталі ніхто не збирається.

Словом, жодна зі схем, завдяки якій Путін збирався майже не відчути санкції, повноцінно не спрацювала.

Досить важливим є й той факт, що до повномасшатбного вторгнення Росія була достатньо серйозним гравцем на світовому ринку зброї. Проте "геніальні" розробки виробів, які у Москві називають "аналоговнет", непогано підкосили її позиції.

Витрачати мільярди доларів на розробку танка, який глохне на Красній площі, але при цьому перебувати в абсолютній залежності від іноземних запчастин та не вкладатися у масштабування виробництва, – це не про розвиток.

Дивіться також Мріяли про "Армату", а горітимуть у Т-34: чому Кремль ніколи не відправить новий танк на фронт

За словами військового експерта Ігаля Левіна, до повномасштабної війни світовий ринок зброї виглядав наступним чином: багаті держави купували розробки Ізраїля, більш бідні – зверталися до Туреччини або у європейських концернів, а ті, хто не має грошей або кому потрібна кількість замість якості, купували російську зброю.

При цьому створення всіляких "вундервафель", які ОПК країни-агресорки за замовчуванням не буде здатен поставити на конвейер, залучення іноземних інвестицій для їх розробки, а також укладання контрактів із країнами-партнерами ще до презентації дослідних зразків стали своєрідною візитівкою Кремля, яка більше відштовхувала потенційних клієнтів, ніж їх приваблювала. Так, ще до початку другої гарячої фази війни проти України Алжир відмовився від російських Су-35.

Повномасштабне ж вторгнення й взагалі продемонструвало всьому світу якість російської оборонки. Відсутність успіхів "другої армії світу" на полі бою майже вщент знищила Москву як постачальника будь-яких технологічних військових товарів.

Найвідданіші клієнти Росії, побачивши, що літаки та гелікоптери, танки та БТРи, які виготовляли на заводах мешканці боліт, взагалі нічого не можуть протиставити західним зразкам озброєння, почали відмовлятися від придбання продукції сумнівної якості. Погіршив позицію росіян ще й той факт, що клієнти, які продовжують купувати у них зброю, можуть потрапити під санкції США. Зокрема й через це Філіппіни відмовилися придбати військово-транспортні гелікоптери Mi-17 на чверть мільярда доларів, а Індія заморозила переговори про купівлю Ка-226Т.

Втім, існує й інша сторона медалі. В умовах тотальної нестачі снарядів та бронетехніки Росія стала неспроможною виготовляти танки, БМП, БТРи та сучасні системи ППО для експорту. Натомість вона дуже хоче обмінювати літаки чи умовно застарілі С-300, яких багато, на БПЛА чи ракети. І сама ж готова купити військові товари у будь-якої країни світу, що лише погодиться їх продавати. За словами очільника ГУР Кирила Буданова, росіяни намагаються отримати допомогу навіть від М'янми.

До речі, ця країна може вважатися єдиною азійською, з якою Путін насправді зміг здіснити взаєморозворот та домогтися повноцінної дружби. Та й те через підтримку місцевого головнокомандувача збройними силами Мін Аун Хлайна, який вирішив, що демократія – то зайве, і здійснив повноцінний переворот, захопивши у країні владу. Із цією хунтою (як іронічно) Кремль і налагодив набагато більш щиру та міцну дружбу, ніж із Китаєм.

Також не можна й не сказати про те, що російська інтеграція в Азію аж ніяк не призвела до того, що під час повномасштабного вторгнення в Україну Путіну вдалося зберегти свій вплив на країни, які до цього перебували на російській орбіті. Неспроможність Росії заступитися за Вірменію під час ескалації ситуації з Азербайджаном фактично вбила ОДКБ як військовий союз.

Варто знати Прокляття слабких посольств і приклад США: чому й для кого Росія все ще не достатньо терорист

Між Киргизстаном та Таджикістаном ледве не почалася війна, Єреван спочатку скасував проведення навчань цієї організації на своїй території, а потім і взагалі відмовився від керівництва в організації.

Президент Казахстану Касим-Жомарт Токаєв привселюдно заявив в очі Путіну, що не визнаватиме ніякі "ДНР" та "ЛНР", а також з'їздив у Китай для отримання гарантій безпеки власної країни. І зовсім не просто так Астана збирається закрити торгівельне представництво у Росії, а також заарештувала майно Росії на Байконурі.

Та навіть Лукашенко почав розглядати варіанти, як перевзутися у повітрі та отримати Сі в якості свого попровителя.

Словом, навіть серед тих, кого завжди прийнято було вважати союзниками Путіна, майже не залишилося тих, хто не витер свої ноги об диктатора.

То ж можна дійти висновків, що попри усвідомлення того факту, що розворот на Схід провалився, а азійські країни ніяк не зможуть компенсувати Росії всі потенційні втрати від санкцій, Путін все ж таки поліз у протистояння з цивілізованим світом. І це був, мабуть, найбільший прорахунок в історії. Всього лише за рік з моменту повномасштабного вторгнення в Україну Москва втратила надію на будь-який розвиток. Перетворилася у країну-парію, яка замість союзників має просто тимчасових кровожерливих попутників у вигляді Китаю та Ірану, а ніяких адекватних варіантів виходу з цієї ситуації у Кремля просто не залишилося.