Бої за Іловайськ у спробі визволити окуповане місто відбулися в серпні 2014 року і завершилися поразкою українських сил після вторгнення регулярних російських військ, які значно переважали українські чисельністю й озброєнням: українські війська опинилися в оточенні, а при узгодженому з росіянами виході з нього були розстріляні росіянами.

Більше про це Офіс генпрокурора розсекретить матеріали справ про Іловайську трагедію

18 серпня, у ході запеклих боїв, українські силовики, що значною частиною складалися з добровольчих батальйонів, увійшли в Іловайськ. Це був вже третій штурм міста – українськи сили намагались захопити його від початку серпня.

Також цікаво Не думаю, що з'явиться можливість покарати Порошенка, – Чумак про розслідування "Іловайська"

Цього разу вони змогли взяти під свій контроль частину міста. Однак після заходу значних сил регулярних російських військ 23—24 серпня у тил українського угрупування з території РФ, а також через дезертирство окремих українських підрозділів, іловайське угрупування опинилося в оточенні. Далі були трагічний вихід та сумнозвісний Іловайський котел, в історії якого намагаються розібратись і досі.

У 2020 році в Офісі генерального прокурора України заявили, що згідно з висновками експертів і комплексом інших здобутих доказів, єдиним фактором, що призвів до трагічних подій під Іловайськом, є військова агресія Збройних сил Росії.

Як видно із ходу подій, відновленого в Офісі прокурора, у ніч із 23 на 24 серпня 2014 року відбулось наймасштабніше пряме вторгнення збройних сил країни-агресора на територію України і подальше вчинення ними воєнних злочинів.

Встановлено, що на той момент сили Збройних сил Росії складалися з дев’яти батальйонно-тактичних груп: 3500 осіб особового складу, до 60 танків, до 320 БМД (БМП), до 60 гармат, до 45 мінометів і 5 протитанкових ракетних комплексів. Відповідно до встановлених даних, критичне співвідношення військових сил України в районі міста Іловайська з підрозділами Збройних сил Росії і представників незаконних збройних формувань, контрольованих Росією, складало:

  • особовий склад – 1 до 18;
  • танки – 1 до 11;
  • бронетехніка – 1 до 16;
  • артилерія – 1 до 15;
  • "Гради" – 1 до 24.

24–25 серпня батальйони "Дніпро-1", "Миротворець", "Світязь", "Херсон", "Івано-Франківськ", Донбас" і сили сектору "Б" потрапили в оточення ворога.

26 серпня між керівництвом АТО і Генштабом ЗС Росії почалися переговори щодо надання гарантій безпечних гуманітарних коридорів для виходу з оточення військовослужбовців ЗС України й інших військових формувань України.

До 28 серпня з російською стороною узгодили маршрут виходу українських військ по "зеленому коридору" двома колонами. Проте в ніч з 28 на 29 серпня російська сторона передала тодішному керівнику Генштабу України Віктору Муженку умову виходити без техніки.

29 серпня за безпосередньою вказівкою і наказом командування Генерального штабу ЗС Росії російські військовослужбовці впритул розстріляли з важкого озброєння колони українських військових, разом із трьома полоненими російськими десантниками. Розстріл відбувся під час виходу особового складу підрозділів сил АТО в районі населених пунктів Старобешево, Чумаки, Новодворське, Агрономічне, Многопілля, Червоносільське, Осикове, Новокатеринівка Донецької області.

Тоді ж російські військовослужбовці і підконтрольні їм іррегулярні незаконні збройні формування вбили поранених українських військовослужбовців, які внаслідок зазнаних травм не чинили опір.

"Таким чином, було вчинене віроломне вбивство 366 українських воїнів, 429 зазнали поранення різного ступеня тяжкості, 300 – потрапили у полон", – наголосили в офісі Генерального прокурора.

Про те, як розгортались події навколо іловайської трагедії сайту 24 каналу розповів Валерій Гелетей, який з 3 липня по 14 жовтня 2014 року був міністром оборони України.

За його словами, Іловайськ став величезною інформаційною поразкою України у війні із Росією. Він переконаний, що, враховуючи чисельну перевагу російських та проросійських сил, подібний котел міг утворитись у будь-якому іншому населеному пункті, навіть якби з Іловайську українські підрозділи вийшли без проблем.

Далі наводимо розповідь Валерія Гелетея без змін:

"Мене призначили 3 липня. Майже одразу розвідка почала доповідати, що на блокпостах бойовиків зникають люди. На всіх блокпостах вони кидали людей, лишаючи там 5-6 пияків. У Слов’янську люди масово кидали штаби бойовиків і йшли у сім’ї: прийшов у хату, перевдягся, взяв дитину на руки і на кухні сидить. Коли з’явилась ця інформація, ми пробно зайшли на один блокпост. Потім – на другий. Так ми зайшли у Слов’янськ. Десь ми зупинялись, тому що долали точковий спротив. Десь знаходили бойовиків отак у квартирах – дитину в нього забирали, а його виводили. Одного взяли у черзі на роздачі продуктів, ледь не з ковбасою у зубах. Це було перше наше звільнене місто. Ми ще не знали, як звільняти міста. Ми не знали, як себе поведе Росія. Ми не знали, скільки нам іще дадуть звільнити, але йшли вперед. Ми не знали, чи піде Росія у наступ, чи не піде. Тоді все відбувалось в умовах, коли держава тільки ставала на ноги, але потроху ми звільняли міста і села. Потім Росія зрозуміла, що під її контролем лишився тільки Луганськ і Донецьк, перегрупувалась і змінився формат війни.

Не був би Іловайськ, трапився би Луганськ чи будь-який інший населений пункт. Чому за Іловайськ почали говорити? Тому що там були добровольчі підрозділи. Іловайськ став нашою грандіозною інформаційною поразкою.

Що тоді відбувалось взагалі. Основний удар російських сил йшов тоді на Луганський аеропорт та в напрямку Савур-Могили. Там ситуація була набагато важчою. Іловайськ на перших стадіях не виглядав важкою задачею.

Розписувався план Генерального штабу, де зазначалось, який населений пункт ми плануємо брати під контроль кожного дня. Для нас стратегічним питанням було взяття під контроль повністю всього кордону. Все, що всередині – питання, які мали вирішувати з часом і тоді вони не потребували потужної уваги Збройних сил. Без підтримки з Росії, без підвозу боєприпасів і продовольства життя бойовикам там би не було. Іловайськ був всередині. Тому питання його звільнення було у безпосередній відповідальності МВС. Кого направити в Іловайськ – добровольчі батальйони чи Національні гвардію – вирішував Аваков. Нацгвардія та найбільш професійні підрозділи МВС тримали Маріуполь. Лишались добробати, які направили на зачистку туди, де потрібна була допомога.

Я питав Авакова, чому він направив туди добровольців. Хоча я в жодному разі його не засуджую. Добровольці – потужна сила, але для певних завдань, у яких потрібні військові підрозділи із жорсткою дисципліною та одним керівником. Для звільнення міста потрібні військові.

Чому вирішили так? Тому що зібрались у тоді ще Дніпропетровській міській раді під головуванням Генадія Корбана, який сказав, що Іловайськ потрібно терміново звільняти. Коли стало зрозуміло, що добробати туди зайшли і не можуть вийти – почалась тривога. Під цю тривогу Росія почала наступ. На першому етапі направити допомогу ми не могли – рвалось скрізь, по всій лінії фронту.

Більше про ті події читайте тут Боєць "Донбасу": Тому, хто втратив там всіх, смішно чути про якісь санкції і домовленості

На другому етапі ми вже направили допомогу. Але генерал Хомчак, який тоді вже був на місці подій, мені телефоном доповідав: "Пане міністр, це – не військові підрозділи. Кожен робить, що хоче. Немає армійського підходу: дав команду – її виконали. Не можуть порахувати людей, один приїжджає, інший виїжджає".

Питання переговорів із керівництвом генерального штабу Росіі встало вже потім. Стало зрозуміло, що почалась паніка, іти у наступ було практично неможливо. Потім були гарантії Путіна. Він гарантував, що всім дозволять вийти і буде "зелений коридор". Потім це все змазалось, ніби Путін уже там не керує, а керують місцеві бойовики.

Із Росією взагалі важко про щось домовлятись. У Росії всі питання вирішує одна людина – президент Володимир Путін. Ніхто інший не ризикне на себе брати відповідальність за рішення навіть у середнього рівня питаннях.

Хоча як було: сказали, що всіх пропустять. На ранок наступного дня з’являється інформація, що нас пропустять лише після того, як ми здамо техніку. Потім – нова умова, що випустять коли ми роззброємось. Потім мали би поставити за умову, що нас випустять лише після того, як ми прийдем до них каятись. Розумієте, за якою логікою йшов процес? З самого початку, коли ми говорили із начальником російського Генштабу, ми розуміли, що нові умови – це відмовки. Але вони допомагали нам виграти час, щоб підготуватись до всіх процесів.

Потім Росія просто зайшла зі своїми Збройними силами. І більше не йшлось про наступ. Йшлося про те, що потрібно зупинити процес, щоб російські війська не пройшли далі. Зупинити його могли лише їхні значні кількісні людські втрати, на які Росія явно не розраховувала.

Нас запросили у Верховну Раду, у комітет по Іловайську. Я взяв Муженка із собою. Муженко не хотів іти. Я наполіг, бо потрібно було пояснити, що відбулось. Але коли ми зайшли і побачили, що там зал забитий російськими журналістами – всі канали, які під Кисельовим бігали. Як я буду перед ними розказувати ті речі, які Путін не знав, чому ми зробили? Він не знав, чому ми зупинились там чи там, він думав, що десь були потужні сили, а їх, наприклад не було, були інші обставини, які посилювали наші позиції. От кому там потрібно було це пояснювати? Події розгортались не в одному якомусь місці. Це були хронічні процеси. Їх було багато. Коли на цій комісії почали ставити питання, я просто вибачився і відмовився відповідати публічно. Це подали як слабкість і не готовність говорити із журналістами, які, начебто, ставили правильні питання. Але говорити про Іловайськ в присутності російських журналістів я не міг.

Також зерніть увагу Двом російським генералам оголосили підозри через Іловайський котел

Іловайськ потрібно було обговорювати у вузькому колі: розклали карту, поцікавились, чи всі присутні мають доступ до державної таємниці, пояснили, які були сили, хто як наступав, розібрались. Але потім не понесли це на телеефіри обговорювати. Щоб пояснювати такі речі суспільству, потрібно знати всю картину, а не пояснювати точково.

Коли питання Іловайську підняла вже військова прокуратура, слідчі сіли налаштовані розбиратись. Коли вони заглибились у розуміння процесів, то визнали, що на війні буває і так. При цьому, не якщо покарати військового керівника, у держави не буде права на захист. Тому що політики приймають рішення, військові його виконують. Без обговорень. Тоді політичним рішенням керівництва держави було звільнити Донбас. Його потрібно було виконувати".

В Офісі генпрокурора у 2020 році повідомляли, за результатами розслідування агресивної війни Росії проти України загалом на цей час притягнуто до кримінальної відповідальності за вчинення вказаних злочинів 110 осіб. Серед них – 68 громадян Росії, серед яких 21 високопосадовець. Указаних осіб оголошено в розшук.

До суду скеровано 48 обвинувальних актів стосовно 51 особи. Вироками українських судів 35 осіб уже засуджено, в тому числі 13 громадян Росії, серед них 3 військовослужбовці ЗС Росії.

Також читайте Шоком було, коли сєпари казали, що ми справжні воїни, – спогади бійця "Донбасу" про Іловайськ

До Офісу прокурора Міжнародного кримінального суду для вирішення питання про відкриття кримінального провадження передано інформацію про зібрані докази вчинення воєнних злочинів, в тому числі віроломного вбивства українських військових у районі Іловайська.