Компакт-диск у 1979 році спільно розробили нідерландський концерн Philips та їхні колеги з Японії - компанія Sony. З самого початку винахід призначався лише для аудіозаписів.
Перші диски були захищені від копіювання, тож продажі злетіли до небес. За чверть століття на ринку розійшлося понад 200 мільярдів дисків.
Компакт-диск складається з полімерного пластику, на який наноситься шар алюмінію з домішками срібла, золота та інших сполук. Лазерний промінь витискає у сплаві доріжки, з яких зчитується інформація. Далі усі нашарування вкриваються захисним лаком.
Така на перший погляд нехитра технологія дозволяє створювати записи, що якістю звучання практично не відрізняються від оригіналу.
“Презентація компакт-диска стала переломним моментом для компанії Philips. Ми завжди були в звукозаписувальному бізнесі, з появою CD - дисків стандарти звучання зросли, з’явилася можливість легко розповсюджувати і зберігати музику. Аналогові записи на грамплатівках змінилися на більш якісні і тривалі цифрові записи”, - каже директор з маркетингу Philips Лукас Куверс.
Компакт-диски зазнали краху, коли з’явився формат MP3. Стиснення музичних файлів виконувалося з втратами, але вухо людини не вловлювало браку звукової інформації. Та головним козирем MP3 була можливість легко розміщувати музичні записи у файлообмінних мережах. Люди почали завантажувати музику з Інтернету, а не купувати диски.
Але справжні меломани стоять на своєму. Вони влаштовують регулярні походи за компакт-дисками, а музику якщо й качають, то лише з офіційних сайтів виконавців.