Про що домовилися та чи допоможе це десяткам тисяч бранців Кремля, серед яких і депортовані українські діти, – читайте в ексклюзивній колонці для 24 Каналу.

До теми Це не просто балачки: чому міжнародні конференції важливі для нашої перемоги

Одна з низки ініціатив

Конференція в Монреалі, організована Україною, Канадою та Норвегією, є логічним розвитком домовленостей, досягнутих на Глобальному саміті миру у Швейцарії. У червні 80 держав та 4 організації погодилися, з-поміж іншого, щодо необхідності звільнення всіх українських військовополонених та повернення кожного протиправно утримуваного цивільного, серед яких 19 546 – депортовані й примусово переміщені діти.

У цілому Україна вже провела 8 подібних заходів щодо гуманітарного виміру, прагнучи донести широкій аудиторії інформацію про звірства, які вчиняють росіяни щодо українських громадян під їхнім контролем.

У жовтні в Канаді 45 учасників долучилися до Спільного комюніке, частиною якого є так звані Монреальські зобов'язання. Це дорожня карта, анонсована Канадою та Францією, метою якої було сформувати перелік конкретних заходів для повернення українців додому. До Комюніке вже звично не долучилися Індія, Саудівська Аравія, ОАЕ, ПАР та низка інших держав. Це викликає питання щодо універсальності бачення закріплених в ньому положень.

Причинами відмови долучитися до підсумкового документа можуть бути:

  • прагнення маневрувати між Україною та Росією, зокрема, задля того, щоб виконувати функції посередника;
  • поєднання в Комюніке як власне гуманітарних аспектів, так і більш сміливих закликів щодо притягнення Росії та її агентів до міжнародної відповідальності;
  • деструктивний вплив Росії на учасників, частина з яких лише повернулася з Саміту БРІКС у Казані.

"Лагідні" домовленості

За результатами Міністерської конференції у Монреалі учасники ухвалили Спільне комюніке. Це юридично необов'язковий документ, що обумовлює дотримання його положень доброю волею партнерів, а реалізацію – ухваленням чергових подальших домовленостей.

Такий "лагідний" формат став звичним для заходів на найвищому рівні, які організовуються на підтримку України, що демонструє неспроможність держав взяти на себе юридичні зобов'язання.

Цікаво, що частину з них держави мають виконувати за чинними міжнародними договорами – наприклад, Римський статут Міжнародного кримінального суду, чотири Женевські конвенції від 12 серпня 1949 року з Додатковими протоколами до них, Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, Конвенція про запобігання злочину геноциду та покарання за нього тощо.

Читайте також Для Путіна відкривається сумна перспектива, яка змусить його говорити про "різдвяне перемир'я"

Перевагою Комюніке є те, що в ньому вперше на міждержавному рівні відображено детальний перелік зобов'язань Росії у сфері забезпечення прав військовополонених та цивільних під її контролем. Ці зобов'язання вона вже неодноразово порушила. Недоліком є те, що Комюніке вкотре знову просто закликає Росію дотримуватися міжнародного права, пропонуючи слабкий механізм превенції – моніторингові місії, які держава-агресор відмовляється допускати до українців на своїй території.

Механізм реагування на згадані порушення в Комюніке – обмежений. Сторони не домовилися публічно про координацію контрзаходів, що є прямо передбаченою відповіддю за міжнародним правом. Хоча про необхідність подібної координації згадувала у своїй заяві міністерка закордонних справ Канади Мелані Жолі.

Частина зі згаданих у Комюніке порушень Росії має достатній інструментарій для протидії на міжнародному рівні. Наприклад, Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, за виконання певних умов передбачає обов'язкову юрисдикцію Міжнародного суду ООН щодо відповідальності держави-порушниці.

Крім того, Суд може видати юридично обов'язковий наказ про тимчасові заходи, якими мають бути зупинення тортур щодо українців.

На сьогодні Росія не дотримується ні попередніх наказів Суду, ні його рішень за іншими міжнародними договорами. Однак, такі документи залишаються для неї обов'язковими, а їхнє невиконання може стати підставою для запровадження додаткових обмежень.

У цілому, в Комюніке не згадано про використання доступних судових і квазісудових механізмів задля покращення становища українців під контролем Росії.

Зауважте Ситуація у США за день до виборів президента

Дорога в обхід

Метою дорожньої карти (Монреальських зобов'язань), яка є частиною Комюніке, задекларовано повернення українців з-під контролю Росії. Позитивом 4 пунктів для досягнення такої надскладної цілі є посилення співпраці та координації між усіма учасниками процесу, обрання шляху повернення через посередника. Також є значна увага до реабілітації та реінтеграції українців, а також до комунікації, зокрема, з метою протидії російській інформаційній війні.

Водночас дорожня карта так і не стала переліком конкретних заходів для повернення українців, як це було анонсовано. Заходи в ній сформульовано широко, без можливості виміряти ефективність імплементації. Крім того, у дорожній карті, радше, закріплено теперішній стан речей, який хоча й працює, але недостатньо ефективно, аби повертати більшу кількість українців.

Наприклад, той факт, що ПАР долучиться до Катару та Ватикану в поверненні депортованих і примусово переміщених дітей – добре, але не гарантує збільшення масштабів репатріації і дієву протидію російським маніпуляціям задля невиправданої затримки повернення. Відтак, саме від України, а не від Росії, яка має відповідне зобов'язання за міжнародним гуманітарним правом, знову вимагатимуть списки протиправно вивезених дітей. Водночас Росія знову обиратиме, кого повертати, а кого ні, залишаючи більшість маленьких українців під своїм контролем для перетворення в російських патріотів.

Насамкінець, механізм посередництва "поза Женевськими конвенціями" для захисту прав українців у Росії – це, зокрема, механізм, передбачений правом зовнішніх зносин. Викликом у його використанні є те, що третю державу так само як державу-покровительку за Женевськими конвенціями, має погодити Росія.

Рекомендуємо На замітку тим, хто поширює зраду: як "зливають" Україну

У серпні 2022 року держава-агресор вже відмовила Швейцарії у представництві прав та інтересів українців на своїй території. Навіть якщо у 2024 році Росія змінить свою позицію, то цей інструмент працюватиме лише щодо дорослих українців.

Українських дітей, яких Росія депортувала, вона визнає виключно російськими громадянами, тому не надасть до них доступ третій стороні.

Дискусії у кулуарах та офіційні заяви

Комюніке за результатами Конференції слід розглядати невідривно від того, що озвучили її учасники впродовж заходу. Це допомагає зрозуміти його важливість. Передусім, держави готові виділити додаткові ресурси для повернення українців, їхньої реабілітації та реінтеграції. Крім того, збільшилася кількість країн (ПАР, ОАЕ, Литва, Швейцарія, Австралія), які офіційно підтвердили свою готовність долучатися до згаданих процесів у різних форматах.

Також були озвучені додаткові пропозиції щодо ідентифікації протиправно утримуваних українців, комунікаційних кампаній, спрямованих на привернення уваги до нелюдського поводження росіян з ними. Учасники заходу надали рекомендації щодо організації реабілітації та реінтеграції наших громадян як в Україні, так і на території держав-партнерів.

Відтак, хоча результати заходу, можливо, не такі ідеальні, як того вимагає становище українців під російським контролем, у чинних геополітичних обставинах, вони, ймовірно, чи не єдина можлива опція. Важливо, щоб подібні конференції продовжували відбуватися, а їхні підсумки відображалися не лише на папері, а й на практиці.

Для цього, здається, слід позбутися синдрому "короткої пам'яті" та нагадувати партнерам про їхні обіцянки, які можуть допомогти змінити вкрай складне становище українців у російській неволі.