Багато років тому Олександр Данілін зі своєю тодішньою дівчиною опинився на дружній вечірці, де йому запропонували приміряти жіноче плаття. З веселого п'яного спору почалася історія образу, в якому Олександр став відомим у багатьох країнах – так з'явилася драг-квін (або травесті-діва, як нам звичніше) Марлен Шкандаль.
Читайте також: Готовий до критики, – український андрогін про участь Білала Хассані в Євробаченні-2019
Хто такі драг-квін? Це артисти, які розважають публіку, використовуючи образи протилежної статі. Як правило, це – чоловіки, що виступають в жіночих образах в своїх шоу. За однією з версій, "драг-квін" - це абревіатура початкових букв англійського виразу "одягнений як дівчина" (dressed resembling a girl).
У своїх номерах драг-квін часто використовують перебільшення певних особливостей або характеристик для гротескного, драматичного чи сатиричного ефекту. Метою їх переодягання служить саме розвага глядача, а не для отримання сексуального задоволення.
У разі переодягання виконавиць жіночої статі в чоловічий одяг з тією ж метою їх називають драг-кінг.
Сьогодні Олександр – і в образі, і без – крім роботи в шоу-бізнесі активно займається волонтерством. Він багато робить для захисту прав ЛГБТІ-спільноти та розвитку сексуальної освіти в Україні. А також для підтримки ветеранів російсько-української війни. У тому числі тих, які відкрито заявили про свою орієнтацію.
Після історії з нападом на ветерана Василя Давиденка, якого п'ятеро людей побили за його сексуальну орієнтацію, такий захист прав ЛГБТІ-спільноти став особливо актуальним.
Дивіться також відверте інтерв'ю з бійцем-гомосексуалістом, який воював на Донбасі:
Про те, навіщо проводять Марші рівності, і про те, про що ніколи не запитують у драг-квін – про стереотипи та їх вплив на здатність думати; про перевтілення в Марлен, а також про те, чому важливо пам'ятати про наслідки війни, Олександр розповів в інтерв'ю 24 каналу.
Олександр Данілін / Фото: 24 канал
Ти був будівельником, який на спір, випивши, одягнув жіноче плаття. Так?
Ну, якщо коротко, то так. Але слухай, я ж будівельником був не так, щоб за покликанням. Це довга історія, як я будівельну освіту отримав.
Дуже довга?
Мене виховували бабусі. Одна була заслуженим викладачем СРСР. Друга – заслуженою артисткою України. Коли у бабусі виявили рак, вона стала релігійною і змінила сцену на кафедру – стала викладачем історії архітектури за другою освітою.
Коли їй вже було зовсім погано, то взяла з мене обіцянку, що я, в першу чергу, отримаю будівельну освіту, а вже потім – театральну, про яку мріяв. Я слово своє тримаю. Тож я – дипломований будівельник. В театральний так і не пішов, довелося працювати. На жаль…
При цьому ти ще й іподиякон?
Так. З подачі бабусі ж. Вона пірнула в релігію з головою. У дитинстві, коли всі діти на канікулах їздили в табори, я на три місяці вирушав у Святогірський монастир. Вихідними однокласники відпочивали з батьками, а я йшов служити до церкви. Ось так чотири роки і провів у вівтарі і на кліросі. До речі, саме хор і давав ту віддушину і можливість співати перед публікою, якої я так потребував.
Дивіться також відео про Олександра Даніліна:
При цьому у нас вдома залишилося багато світської літератури. В тому числі – з історії. Я глибоко переконаний: якби люди пам'ятали і знали свою історію, жодної війни в світі, крім найпершої, не було б взагалі. Але ми не пам'ятаємо, тому і відбувається все це лайно – історія циклічна. Всі політики обіцяють нам світле майбутнє, але всі брешуть і гроблять нас заради того, щоб облаштувати власне сьогодення.
Я страшно жадібний до знань! Навіть газети досі читаю. Я зі "старовірів" – мені потрібен папір. Коли їду в транспорті, мені краще уткнутися в книгу або газету і читати. Людей розглядати мені не особливо цікаво. Читати з електронних носіїв не люблю – і так купу часу в гаджетах проводимо. А запах свіжої друкарні – це незамінне. Такий от, якщо хочете, фетиш у мене.
Переключання між тобою, Марлен і всіма іншими образами – як вони відбуваються?
Що значить "переключання"? Марлен – це теж я. У мене ж не роздвоєння особистості! Тут працює трохи пристосовницька модель поведінки. Наприклад, в образі Марлен я можу дозволити собі певний, більш фривольний формат висловлювань, переступаючи грані субординації, що від Олександра буде недоречною. Люди психологічно від Марлен сприймають підй*би легше, як від персонажа, – данина жанру, з гумором.
У чому різниця між Сашком і Марлен?
Як Саша я намагаюся більше бути в тіні. Мені на роботі настільки вистачає спілкування, що я без образу намагаюся більше мовчати, читати і бути самим собою.
У нічному клубному житті я працюю з 2004 року. Спочатку був піджеєм, з 2006 року перейшов в травесті. Ця робота дуже тісно пов'язана зі спілкуванням і з людьми. Круто, коли це спілкування продуктивне і цікаве. Але найчастіше це – переливання води з пустого в порожнє. Витрачати на це час – недозволена розкіш, у мене його, часу, – не так й багато.
Олександр Данілін / Фото: 24 канал
Всі ці мобільні додатки, які дозволяють уявити себе років через 50 – це шикарно! Вони нагадують людям, як швидко тече час і що жити потрібно зараз. Не вчора, не завтра, а сьогодні. Я так вражений видом себе старого, що навіть пішов у спортзал з переляку. Ну там, правда, був ще спір з нашими ЛГБТІ ветеранами АТО... якось заговорили про зал, я зацікавився, а вони почали мене тролити типу: "Ой Боже! Качалка і ти? Новий анекдот для бідних. Похіхікаємо всі дружно". А я не люблю, коли в мені сумніваються. Ось так вони і проспорили.
Хто такі в понятті людей драг-квін? Це безстатевий персонаж, з яким все життєве ніяк не асоціюється. Нікому і в голову не приходить, що за образом стоїть звичайна людина, чоловік, особистість. Бачать тільки Марлен. Всі знають Вєрку Сердючку, але мало хто замислювався, хто такий Андрій Данилко і чим він живе. Це – дуже грубий приклад, але суть зрозуміла.
Це відбивається і на особистому житті. Тому що люди хочуть зустрічатися з живими людьми, а травесті апріорі не розглядають як потенційних партнерів. У сприйнятті глядачів ми – просто безстатевий образ, явище. Як свинка Пеппа.
Тобто, мало кого цікавить, хто ти поза образом?
На жаль.
Чому? Це ж найцікавіше!
Для вас, журналістів, – так. Для більшості людей – ні.
Олександр Данілін / Фото: 24 канал
Що більшість людей не розуміє про трансух?
По-перше, давай відразу розберемося. Слово "трансуха" – наш субкультурний термін, яким один одного можемо називати тільки ми. Це як "ніггером ніггера може назвати тільки ніггер", а іншим – не можна.
Як вас називає більшість?
Так от в тому-то і справа, що неосвічена більшість називає трансухами. Але це в корені невірно. Для початку трансвестит – це гетеросексуальний чоловік, який отримує сексуальне задоволення від переодягання в жіноче. Тому трансухи – це, дівчатка, швидше ваші чоловіки, які нишком одягають ваші панчішки і рукоблудять тихенько.
Ми – DRAG-QUEEN. Це поняття зародилося в 1960-1970-ті в ЛГБТ-співтоваристві афроамериканців Нью-Йорку. Тоді викинутими на вулиці виявилося дуже багато соціально вразливих підлітків, яких вигнали з дому, тому що сім'ї не сприймали їх гомосексуальність, гендерну самоідентичність або навіть ВІЛ-статус (і таких були тисячі в 70-ті).
Олександр Данілін / Фото: 24 канал
Вони об'єднувалися і створювали для себе особливі "доми екстравагантності". Віддушиною їм служили так звані "бали", де "доми" змагалися в танцювальних дефіле. Подивися серіал "Поза", там все добре показано. Вивела все це на міжнародний рівень і на рівень культури співачка Мадонна зі своїм кліпом "Vogue". Власне, цим балам ми і зобов'язані однойменним стилем танцю.
У нас аж до останніх десяти років артистів мого жанру називали травесті-артистами, травесті дівами. Хоча в світі такого поняття немає, скрізь це називається "драг-квін".
Ти відстежував, як у нас змінювалася історія сприйняття цього жанру?
До кінця ХІХ століття мужикам в принципі не було соромно переодягатися в жінок. У театрах чоловіки повсюдно грали жіночі ролі. Потім все змінилося. Нам неприйняття цієї теми нав'язали з приходом комунізму. Це я кажу не тому, що зараз модно все списувати на "совєти", а тому, що так воно і є. При соціалізмі всі повинні були стати однаковими, права на різноманітність не було ні в кого. Поняття травесті існувало, але застосовувалося в основному до жінок, які грали дитячі ролі в театрах.
Гей-спільнота сама по собі дуже яскрава, що в світогляд радянської влади не вписувалося. Плюс – дві світові війни. Був величезний дефіцит чоловіків, ця тема була, загалом, навіть не на часі. Була необхідність у вирішенні демографічної кризи. Крім того, не забувай, що на під***сах найлегше виїхати.
У плані популізму?
Звичайно.
А куди виїхати?
Будь-куди. Подивися на спічі наших сучасних політиків. Хрін з ним, що соціальна політика провалюється, вони краще будуть дискутувати про "гей-паради", ніж про злидні в країні. Назвав когось "під**ом" – і навколо тебе відразу почнеться інформаційний срач. Сказав: "Моїй бабусі пенсії на життя не вистачає", – скажуть: "Ну, у нас у всіх життя важке".
Олександр Данілін / Фото: 24 канал
Це – огидне виїжджання на темі, яка резонансна і фінансово для політиків набагато менше витратна, ніж вирішення глобальних соціальних проблем. З нас намагаються робити грушу для биття. Але ЛГБТІ – не те співтовариство, яке буде мовчати. Відволікають за рахунок нас від наявних проблем, але при цьому і думати не намагаються, що тим самим збільшують і без того непросту ситуацію з толерантністю. Але ж народ в більшості своїй – це стадо. Вони не вдумуються. Думати – це привілей. Ось вам і різниця між геями і під**асами.
Гей-спільнота і ЛГБТІ-спільнота – це різні речі?
Гей-спільнота – це вузьке коло людей. Крім геїв є бісексуали, лесбіянки, асексуали, агендери, трансгендери, бінарні, небінарні – визначень сексуальності і самоідентичності безліч. Я, коли потрапив у всю цю волонтерську історію, охрінів, скільки всього буває. Думав, що точно знаю про себе все, але виявилося – що не все так однозначно. Всі разом ми – ЛГБТІК+. І в своїй різноманітності ми прекрасні.
Чому в будь-якому зображенні веселки у нас вбачають символіку ЛГБТІ?
Тому що думати, мало хто хоче. Райдужний прапор – це прапор не геїв, а всіх представників секс-меншин. На цьому прапорі – шість кольорів, без блакитного, як не парадоксально. У кожної групи є ще свій прапор.
Ти кажеш, що думати – це привілей. Думаючих людей, за твоїми спостереженнями, в нашій країні багато?
Розумна, думаюча нація – це ворог уряду. Будь-якого. Але зараз у нас люди починають потихеньку думати і стають більш свідомими. Це тішить.
Олександр Данілін / Фото: 24 канал
Свобода слова – це дуже важливо. У Росії багато думаючих і розуміючих людей. Але через диктаторську політику вони просто не мають можливості висловлювати свої думки. А коли у них вступить в силу закон про інтернет, то навіть у думаючих людей там пропаде можливість черпати хоч якусь інформацію. Людину можна навчити читати, але не думати. Але коли немає джерел інформації – це пе*дець. Це починається промивання мізків. Інформаційна політика дуже багато вирішує. Наш час показує, що мітинги зі співаками і баянами вже не працюють. Рулить всім інтернет. Завдяки йому і молодь вже починає жити політичним життям. За рахунок цього, як мені здається, у нас все і буде добре. Усвідомлення своєї важливості в державі нарешті дійшло до людей.
Чому тебе занесло у волонтерство?
В тій чи іншій мірі я займався ним завжди. Просто недавно довелося щільно за це взятися. Нас на КиївПрайді через фінансові проблеми позбавили платформи за тиждень до заходу. Тоді ми з колегами і вирішили кинути клич в соцмережах про збір коштів. І зібрали гроші. Причому зібрали навіть більше, ніж потрібно. Частина грошей залишилася у мене на картці досі. Резонанс був божевільний. Ми зареєстрували громадську організацію "Платформа Королев". Зараз, крім усього іншого, плануємо зняти якісний інформаційний ролик про те, хто такі ЛГБТІ, драг-квін і про наш рух.
Думаєш, широкій аудиторії таке відео зайде?
Зайде. Якщо люди агресують – це захисна реакція на те, чого вони не знають. Тому просвітницький ролик важливий. Від рівня обізнаності та освіченості населення залежить рівень соціального життя нації в цілому і толерантність кожного зокрема.
Олександр Данілін / Фото: 24 канал
Є противники прайдів, які мотивують свою позицію досить популярною думкою: "Я не проти геїв, але навіщо вони ходять маршами? Нехай собі вдома тихо сидять і не висовуються". Чому тихо сидіти вдома – не варіант?
Знаєш, я теж не прихильник позиції "Я гей – і пишаюся цим". Тут немає приводу для гордості. Як і немає приводу для сорому. Це все одно, що пишатися тим, що я люблю зелений колір. Чим тут пишатися? Любов – це само собою зрозуміле поняття. Але сидіти вдома тихо – це заліковування, а не лікування такої хвороби, як ГОМОФОБІЯ!
Тут питання не в сексі, а в законодавчих, соціальних і правових питаннях. Ти можеш 50 років прожити з людиною, пережити і рай, і пекло, нажити майно. Але якщо щось трапиться – ти навіть в лікарню до неї не зайдеш, майно отримають її родичі, які і не спілкувалися з нею 50 років після того, як її з дому вигнали за орієнтацію. Для держави ви один одному чужі. Взагалі не існує ніякого офіційного правового статусу у таких відносин. Дикість.
Олександр Данілін / Фото: 24 канал
Коли ти з людьми починаєш розмовляти, кожен з них окремо розуміє, про що мова, і погоджується з тобою. Але коли вони опиняються в натовпі – всі разом зразу перетворюються на стадо, яке ненавидить все, що відрізняється.
Всі люди, які приходять на КиївПрайд просто на нас покричати, – це окрема історія. Вже було не одне журналістське розслідування, яке показало, що ці люди ходять на різні мітинги і кричать за гроші. Є неофіційні організації, до яких можна прийти і замовити ось таку юрбу, яка буде кричати – де скажуть і що скажуть. Якби ми їм заплатили на 500 гривень більше – вони точно так само прийшли б і кричали на нашу підтримку. Але в цьому і відмінність – ми йдемо на Марш Рівності за покликом серця і з добром, а не з ненавистю і за гроші.
Найсмішніший хейтер, який у тебе був?
Кілька моїх колишніх, які стояли по той бік барикад і кричали "Смерть педикам!", а ввечері в клубі лизалися один з одним на танцполі. Це було найсмішніше.
Людське нутро – воно не узагальнюється. Воно настільки багатогранне і різноманітне, що ти його ніяк не всунеш ні в які рамки. Всі думають, що травесті артист або гей манірно, в стилі "Ой, Боже мій, дєфАчкііі" говорять тільки про колготки і косметику. А ні*уя! Ми з вами воюємо на фронті, працюємо на будівництвах і в офісі, ми робимо вас в бізнесі, і ви абсолютно не здогадуєтеся, що вночі з нами хтось те ж саме робить в ліжку. Люди настільки різні і стереотипами мислити про них – це анахронізм! Я ж також не дуже схожий на будівельника, правда?
Олександр Данілін / Фото: 24 канал
Мене влітку вразила історія з молодими людьми, які прийшли на прайд з презервативами, заповненими вмістом біотуалетів. Просто тому, що мені дивно, як можна частину свого життя буквально витратити на гівно…
Знаєш, мене дратує, коли я стикаюся з речами, яким немає ніякого логічного пояснення. Ось тут – його немає. Здорові мужики кілька днів колупалися в гівні, щоб покидатися какашками в геїв... мільйони років минуло з моменту, коли мавпа відкинула какашку і взяла в руки палицю. Тут на них еволюція різко відмотала назад. Працювати ніхто не хоче, економіку країни піднімати немає кому, а вони йдуть розбирати туалети, щоб в когось калом покидати?! Та чорт забирай, ну знайдіть собі нормальне заняття. Піди сексом займися з дружиною, з дитиною в зоопарк сходи, книгу прочитай, знайди роботу – зроби хоч щось осмислене!
Якось змінилася поведінка того натовпу, що приходить покричати проти проведення прайду за останні роки?
Він став меншим і став стриманішим. Ми не беремо до уваги цих лайнометальників, вони – випадок для фахівців. Нам вже не кричать "Смерть під*рам", вже кричать "Смерть ЛГБТ" або "Бог вас покарає". Правда, весь прайд для них це, все ще, "гей-парад". Хоча прайд – це цілий тиждень усіляких заходів для і про ЛГБТІ+. На самому Марші саме геїв не так вже й багато. Десь 10%. Ще стільки ж – лесбіянок, ще 30% – інші представники ЛГБТІ. Всі інші – гетеросексуали, які не мають ніякого прямого відношення до спільноти, а просто прийшли нас підтримати. Всі люди вийшли за свободу і рівність. Тому "МАРШ РІВНОСТІ", а не "гей-парад"!
На прайді була колона військових. Серед них більшість були гетеросексуали. Вони прийшли підтримати своїх відкритих ЛГБТІ-побратимів, з якими пройшли Донбас, окопи, війну... Військових, які відкрито можуть заявити про свою орієнтацію, там чоловік 5-6 було. Я знаю багатьох військових, які відкрито не можуть заявити про свою гомосексуальність з тих чи інших причин. Це величезне нещастя – жити чужим життям і в страху лише через те, що любиш по-інакшому.
Олександр Данілін / Фото: 24 канал
У ваші плани на прайді входить викрадення, розбещення та інші нехороші дії з чужими дітьми або чоловіками?
Ой, це взагалі дивний ідіотизм! "Вони хочуть вкрасти наших чоловіків!"! Бля*ь. Ми тут один з одним перезнайомитися ніяк не можемо, щоб свого єдиного знайти, нах*р нам ще й ваші? Зі своїми би розібратися.
З приводу дітей. На ці звинувачення у мене завжди один контраргумент: хлопці, мені 30 років, мене народили і виховували гетеросексуали. Всіх нас народили і виховували гетеросексуали. Мені пропагувався традиційний для пострадянського простору ідеал сім'ї: тато-мама-діти, церква, дружба, жуйка... І що? Я пів дитинства провів у монастирі. І що? Не працює в цьому питанні пропаганда! 99% педофілів гетеросексуальні. Схильність до педофілії – це не питання орієнтації, а сфера психічного сексуального розладу.
Олександр Данілін / Фото: 24 канал
Я минулого року одному депутату, який за нами з року в рік ходив на всі заходи і кричав проти нас всяке мракобісся, сказав, що він же сам нас популяризує, роблячи на цьому ось такий акцент. Він ходить на кожен прайд, дивиться, слухає все, що ми говоримо. Я йому на ефірі якось сказав: "От ви ж за нами ходите весь час, слухаєте, ми свою гомопропаганду на вас поширюємо. І як, працює? А давайте сексом займемося?"
Погодився?
Ні. Якщо у нас пропаганда, то чому на ньому не спрацювало? Хоча, мене б більше злякало, якби він погодився. Коли опонентам говориш контраргументи, які ніяк неможливо оскаржити, вони в хід пускають популістські гасла, біблійні кричалки, і конструктивна розмова закінчується моментально.
Не потрібно зводити все тільки до сексу. Це питання соціального захисту, місця в суспільстві, права на щасливе життя. Секс тут другорядний. Ніхто ж не збирається займатися сексом на вулиці. Ми просто хочемо жити вільно. Ми хочемо прибрати пункт засудження кого-небудь за його зовнішній вигляд, орієнтацію, спосіб життя. Ми хочемо викорінити осуд тих, хто відрізняється. Це стосується не тільки ЛГБТІ. Це стосується людей з іншим кольором шкіри, віросповіданням, зовнішнім виглядом. Засуджувати людей за те, що вони роблять із собою і зі своїм життям – не можна.
Олександр Данілін / Фото: 24 канал
Як навчитися жити, не озираючись на те, що про тебе скажуть люди?
Для цього потрібно полюбити себе. І почати думати. Думати – це завжди в першу чергу. Тому що як тільки починаєш думати, то чужа думка перестає тебе зачіпати. І ще усвідомити, що ти у себе один і що ніхто з тих, хто засуджує, не прийде на допомогу, якщо щось трапиться, а будуть думати лише про себе. Тоді чому тебе має хвилювати їхня думка?
Чому?
Тому що розумієш, що всім навколо на тебе насрати. Ти можеш бути на коні, а через три хвилини приходить новий кумир з конем і про тебе забувають. Зараз ти зустрічаєш людину, яка кричить: "Ой, дивіться, підар*с!", через хвилину ця людина заходить за кут і точно так само кричить: "Дивіться, чорноду*а пішла!". Ще через хвилину він про "чорноду*у" забуде і кричатиме про когось іншого.
Олександр Данілін / Фото: 24 канал
Цей крикун, насправді, нещасний. Щаслива людина, яка живе повноцінним життям, ніколи не стане лізти в чуже і засуджувати інших. Їй є чим зайнятися. Життя – воно таке коротке! Ніколи не знаєш, з-за якого кута вилетить машина, яка тебе зіб'є. Жити треба для себе, любити себе, тому що крім тебе цього ніхто не зробить.
Останнім часом мода на масову допомогу військовому госпіталю спала. Але, тим не менш, нещодавно ти поїхав віддавати військовому госпіталю багато важливого і потрібного там. Чому?
Слухай, ми ж не заради моди поїхали.
Наша група вирішила, що гроші, які зібрали на організацію "Платформи Королев", частково потрібно направити на госпіталь. Один з наших донаторів дав контакти волонтера Наташі Юсупової. Ми зв'язалися, запитали, що хлопцям потрібно, купили, що вона попросила. І привезли.
Поїздка в госпіталь тебе вразила?
Так.
Чим?
Ми кожен день, ніби, чуємо про війну. Але там я побачив наслідки цієї війни. Багато молодих пацанів, яким би м'яч ганяти і за дівками бігати, життю радіти, лежать там в госпіталі без рук, без ніг. І зараз вони тупо нікому не потрібні.
Нас просили купити їм чогось солодкого. Не ліків. Смаколиків. Їм радощів життя хочеться. Всі привозять галети, а їм хочеться солодких вафель. Їм хочеться емоцій, забути про війну і відчути, що вони потрібні нам і все було не дарма!
Чому про війну важливо пам'ятати?
Це ось до розмови про те, що потрібно знати свою історію. Потрібно пам'ятати не стільки про війну, скільки знати і пам'ятати про її наслідки. Щоб ніколи не допускати більше повторень. Це стосується не якогось конкретного конфлікту, а взагалі всього людства.
Олександр Данілін / Фото: 24 канал
Після КиївПрайду багато російських ЗМІ писали, що в Києві потрібно провести російський марш, щоб очистити місто від скверни і нагадати українцям про духовні скріпи. Росія справді така духовна країна?
Та куди там! Більше тобі скажу, мене після КиївПрайду навіть запрошували на російське ток-шоу, але я відмовився, тому що розумів, навіщо це робиться. У Росії пропагандистська машина робить те, що на голову не натягнеш. З духовністю нічого спільного це не має. Це – фестиваль маразму. Там не просто не працюють аргументи, там їх навіть слухати ніхто не стане.
У мене там багато друзів, я до них туди їздив. Але це все люди, які вміють думати. До мене люди підходили, вибачалися за Путіна і його політику. Розумієш, є невеликий клаптик землі в центрі Москви за червоною стіною, де сидять підара*и, які несуть за все відповідальність. Люди ж, за великим рахунком, народжуються однакові на будь-якому континенті і в будь-якій країні. Все вирішує те, яку інформацію вкласти їм в голову. І те, чи навчили людей думати. чи їх навчили слухатися, і визначає суспільство.
Яніна Соколова після таких заяв говорила, що після того, як російські політики вирішать провести в Києві Російський марш, то українські націоналісти об'єднаються з ЛГБТІ-активістами, щоб гнати учасників російського маршу подалі від нашого кордону факелами і страпонами. Це можливо?
Навряд. Розумієш, у ЛГБТІ-руху всі акції носять пацифістський характер. На кожному прайді всі гасла – за любов. Загальна ідея полягає в тому, що не можна принижувати людську гідність.
Ну і, знову-таки, гнати фалоімітаторами? Серйозно?! Навіщо нам фалоімітатори, якщо в кожній парі у нас є свої два живих "інструменти"?
Олександр Данілін / Фото: 24 канал
Щодо способів заробітку в жанрі травесті. Ти розповідав, що це можуть бути і шоу, і гастролі, і парубочі вечірки... От на парубочу вечірку хто запрошує драг-квін?
Абсолютно різні люди. Це популярно. Років 8-10 тому дівчата на дівич-вечори запрошували. На весіллі ж наречена не може всіх гостей розважати весь вечір, бігати з бубном і робити всім "егегегей!". Не у кожної нареченої в компанії є подружка-запальничка. Звичайний тамада з перекочуванням яйця через штанину – пережиток минулого. Тож вони і замовляють собі артистку, яка робить всім настрій, а самі просто сидять і розслабляються. Це ж не така робота, коли я приїхав, зі мною пофоткались, і ми далі сидимо разом бухаємо. Я, по суті, несу відповідальність за настрій компанії протягом всієї вечірки.
Для парубочого вечора, здається, згідно стереотипам, треба ж брати не травесті-діву, а стриптизерок...
Почекай. По-перше: хто відміняв стриптизерок? По-друге, вже не лихі 1990-ті. Стрипклубів натикано біля кожної станції метро, буквально. Цим вже нікого не здивуєш.
Мене, в першу чергу, замовляють, щоб здивувати. Не всі ж гості нареченого бачили травесті-шоу або були в гей-клубах. Максимум, що знає більшість, це що таке є. Тому таке запрошення – це досить екстравагантно.
Олександр Данілін / Фото: 24 канал
Знову-таки, більшість же розраховує, що вони приїдуть, а там – бухло і дівки. А тут раптом – оп! – лімузин, трансуха в сукні нареченої, і ми їдемо до Вічного вогню фотографуватися вночі. Ось це вже – реально цікаво!
Найбільший стереотип про світ травесті, який треба ламати…
Та не треба нічого ламати! Потрібно доносити людям інформацію, що травесті – це не натовп збоченців, які чекають ваших чоловіків в темних закутках, щоб тут же їх згвалтувати. Що це – багатогранний жанр поп-культури, і з нами життя яскравіше і веселіше.
Що тобі найбільше хочеться донести своїй аудиторії, ну, крім того, що треба думати?
Я хочу відволікти людей. Всі ці пір'я, шоу і феєрверки з вух потрібні, щоб люди, прийшовши в клуб, просто забули про свою комірку в офісі, про декана факультету, що вічно дістає, про сірий світ. На наших шоу люди можуть просто відпочити на території, яка трохи відрізняється від їхнього буденного оточення.
Олександр Данілін / Фото: 24 канал
Люди приходять на мої шоу, зрештою, щоб просто побути собою. От спробуй одягти костюм чебурека і ходи в ньому шість днів, не перестаючи зображати з себе чебурек. На сьомий день тобі захочеться його спалити, і знову стати собою. Тут – таке саме. Просто вдумайся в сам маразм: люди мріють просто існувати і бути самими собою. Уяви, що тебе б люто п*здили за те, що ти носиш ліфчик або фарбуєш вії, або ходиш босоніж, або користуєшся прокладками, якщо раптом про це хтось дізнається. Ніщо з цього не стосується нікого, крім тебе. Ну неприємно ж, правда? До нас люди приходять побути собою, бо знають, що це – територія свободи.
Для того, щоб навчитися не зважати на думку оточуючих, потрібна сміливість?
Для цього потрібно впасти на дно, щоб було від чого відштовхуватися. Коли втрачати більше нічого і приходить усвідомлення того, що ти у себе один. І усвідомити, що твоя орієнтація – це не те, про що варто говорити пошепки, адже ти ні в чому не винен і нічого ганебного в цьому немає. Нехай соромно буде тим, хто засуджує. Це вони – невігласи.
Свобода – це як?
Це коли ти можеш робити те, і жити так, як ти вважаєш за потрібне. Її важливо не плутати зі вседозволеністю, коли те, що ти робиш або говориш, зачіпає чужу свободу. Якщо ти в своїй свободі зачіпаєш чиюсь гідність або чужу свободу – це вже свавілля.
Олександр Данілін / Фото: 24 канал
Сексуальна освіта – це важливо?
Обов'язково! Коли ти робиш слова "член", "піхва" і "секс" табуйованими, дитина їх сприймає як щось ганебне. Це все – про наше тіло. У ньому немає нічого ганебного. Сексуальні стосунки між людьми – це нормально. Дітям потрібно про це розповідати. Тоді вони не будуть соромитися своєї ідентичності і підліткових суїцидів стане менше!
Про що тебе ніколи не питають журналісти?
Багато про що. Ніколи ніхто не питає, як мені, людині Саші – живеться. Всі задають питання тільки про ЛГБТІ, Марлен або професію. Саша нікому не цікавий. Це не погано і не добре. Це – даність.
Сексуальність для тебе – вона яка?
Вона різна. Я себе, скоріше, відношу до пансексуалів. Це люди, яких збуджує особистісна складова людини. Зовні людина може бути з пузиком і не найсимпатичнішим обличчям, але це – неймовірно харизматична і яскрава особистість. Таке мене збуджує. Або навпаки – фігура бога, обличчя з обкладинки, але як тільки відкриває рот... Це фіаско.
Це ніяк не пов'язано ні з статтю людини, ні з поняттям бісексуальності. Просто люблю мізки і почуття гумору.
Всі фото: Едуард Крижанівський