Розкажіть про ваш батальйон, як він утворився, кого об’єднав, скільки людей безпосередньо на передовій?
Батальйон ОУН на сьогоднішній день є одним з наймолодших батальйонів, як окремий підрозділ ми зайшли на передову 4 серпня, хоча переважна більшість бійців батальйону вже була на війні. Я прийшов на війну на початку червня у складі батальйону "Азов". Від самого початку в Азові була ОУНівська рота.
Сотник першої сотні ОУН ім. Євгена Коновальця Микола Коханівський займався мобілізацією добровольців із Майдану, у нас був мобілізаційний пункт, із якого добровольців відправляли на вишкіл на полігон, після чого їх відправляли в "Азов". Коли в черговий раз у червні Коханівський привіз 20 бійців, готових служити у спецбатальйоні, їм сказали, що підрозділ сформований. Тоді ми вирішили зробити щось на зразок "Азов-2", ми назвали наш підрозділ "Азов-Січ", але коли ми звернулись до Міністерства оборони та МВС, хотіли отримати статус підрозділу Збройних сил, але були готові на будь який статус – хоч Міністерства культури. Нам відмовили.
Хто мені в мої 50 років буде розповідати, як мені захищати Батьківщину? Я взяв свій карабін, те саме зробили мої побратими, хто мав мисливську зброю, хто мав вже трофейну зброю, серед наших бійців були люди, які були в "Айдарі", в батальйоні "Донбас", "Азові" та Національній гвардії. Ми взяли зброю і оформились в окремий підрозділ, який назвали ОУН. Ми взяли зброю і зайшли на передову як окремий батальйон.
Будемо чесні, 80% війни на собі "тягнуть" Збройні сили, тому що вони мають важке озброєння, "Гради", танки, гармати тощо. Спершу ми завели на передову невеликий підрозділ у складі 30 людей, зараз нас тут приблизно 100, на передовій безпосередньо. Ми тісно взаємодіємо з нашими військовими, іншими спецбатальйонами та добровольчим корпусом Дмитра Яроша.
Під час так званого "перемир’я" останні три тижні у нас постійний вогневий контакт з ворогом.
Хто забезпечує ваш батальйон, зокрема, озброєнням?
У нас дуже багато трофейної зброї, яку ми здобули у боях, зокрема, батальйон ОУН у складі Українського добровольчого корпусу та у взаємодії з нашими десантниками брав участь у штурмі Савур-Могили, інших боях, у яких ми здобули багато трофейної зброї, зокрема РПГ, кулемети, дуже багато набоїв. Єдине, чого нам бракує – це табельна зброя, саме для цього нам потрібен офіційний статус.
Нам катастрофічно бракує автоматів, ворог, коли тікає, залишає те, що важко нести, тому автомати рідко трапляються.
Нам бракує 300-400 автоматів, все інше у нас є: каски, бронежилети, амуніція, продукти харчування — нам все дають волонтери, інакше кажучи, український народ з усіх куточків планети, з Канади, Італії, з усіх областей України.
Підрозділ без офіційного керівництва ЗСУ та МВС, хто ж віддає накази, координує батальйон у зоні проведення бойових дій?
Є штаб АТО, головними у цих питаннях звичайно є наші військові, ми безпосередньо виконуємо накази керівництва того підрозділу ЗСУ, з яким взаємодіємо під час проведення бойових операцій.
Ви, як людина військова, яка бере участь у бойових зіткненнях, що ви можете розповісти про ворога, людей, які воюють по той бік барикад та позицію сусідньої Росії, яка досі не визнала факту агресії проти України?
Насправді, факт для нас очевидний: ми воюємо з Росією. Такого терміну як "сепаратист" потрібно позбутись. Абсолютна більшість людей, які воюють проти нас – це громадяни Росії, вишколені, добре навчені, професійні російські військові. Є, звісно, певний відсоток людей, які мають український паспорт, але він насправді незначний. Якби це були сепаратисти, ми б із ними покінчили до місяця часу, але постійно йдуть колони бронетехніки та живої сили з території Росії. Тому так виглядає, що це буде затяжна війна.
Ми добре знаємо, чим живе російське суспільство та які настрої у ньому панують. Чи можливе мирне врегулювання цього конфлікту дипломатичним шляхом?
Я думаю, політики повинні робити свою роботу, а військові, зокрема, добровольці, робити свою. Політики повинні шукати шляхи мирного вирішення цього конфлікту, ящо вони зможуть вирішити його наступним чином: Росія виводить свої війська зі сходу України, Росія повертає Україні Крим, Росія компенсує нам протягом років чи десятиліть ті збитки і втрати яких нанесла, тоді ми б могли жити як сусідні держави.
Але вести будь-які переговори про будь-які утворення у складі України абсолютно неприпустимо. Це не політика, це – боягузтво, це зрада національних інтересів.
Якою ви бачите найближчу перспективу розвитку подій, коли оголошене у Мінську так зване "перемир’я" щодня порушується?
Власне, немає ніякого перемир’я, воно є тільки на папері, тому я думаю — будемо воювати. Насправді, потрібно завершувати з військовим аматорством, потрібно зав’язувати зі зрадами, з військовим непрофесіоналізмом в штабах.
Потрібно дуже багатьох генералів, якщо неможливо довести їхню причетність до того, що вони зливають інформацію, просто відправити на пенсію.
На їхнє місце у штабах поставити молодих майорів, підполковників, полковників, якщо є міністри такого віку, то командирами дивізій чи бригад можуть бути хлопці до 40-ка років, які сформувались як офіцери вже за часів українскої незалежності, а не Радянського союзу.
Що може бути вагомішим доказом, ніж цифри, які свідчать про те, що українська армія наприкінці 90-х років була однією з найпотужніших у східній Європі? Або закупівля неякісних бронежилетів для молодих бійців, які йдуть в них під кулі та "Гради" захищати нашу незалежність?
Абсолютно вірно, але тут не тільки генерали винні, це була цілеспрямована політика держави протягом останніх 23-х років. Не без певного тиску та впливу Російської Федерації, яка була зацікавленна у тому, щоб покінчити з нами як незалежною, суверенною державою.
Що б ви хотіли донести своїм співвітчизникам?
Є такі суспільні сподівання, що, мовляв, наші батальйони, наші військові, які зараз на Сході, після завершення війни повернуться назад в країну і одразу наведуть у ній лад. Знаєте, я думаю, що це — неправильно. А що ви робите? Що ви робите зі своєю країною? Чому поки ми там воюємо, ви не наводите лад у своїй країні? Чому ваші губернатори, судді, прокурори досі крадуть? Досі беруть хабарі?
Чому ми – поранені, покалічені, втомлені, повинні повертатись сюди, а не у квітучу країну, в обійми свого народу, який цінує своїх героїв?
Розмовляв Володимир Воробель