Єгипет

Єгипет

В Єгипті у 2013-му відбувся військовий переворот

Одними з наймасовіших стали демонстрації у Єгипті, які загалом підтримали близько 17 мільйонів осіб. Протести почалися у листопаді 2012 року: тоді президент Мохамед Мурсі підписав декларацію, яка забороняла судам розпускати Конституційну асамблею, а президенту дозволяла видавати будь-які декрети, спрямовані на захист революції. Опозиція це сприйняла як спробу встановлення диктатури, і десятки тисяч протестувальників вийшли на вулиці.

У червні 2013 року протести спалахнули з новою силою: демонстранти вимагали відставки Мурсі через невиконання обіцянок. Також президента звинувачували у нестачі електропостачання, економічних проблемах та дипломатичній кризі.

3 липня 2013 року у країні стався військовий переворот: Мурсі відсторонили від президенства. Західні дипломати повідомили, що тоді від рук армії загинуло від 3 до 8 тисяч прибічників президента. Після цього сотні тисяч їхніх послідовників вийшли на величезні демонстрації в найбільших містах країни з вимогами повернути Мурсі. 14 серпня армія та поліція Єгипту почала розгін таборів мітингувальників, що були споруджені в Каїрі без дозволу влади. Протестувальники відповіли масовими збройними сутичками. Згідно з даними Міністерства охорони здоров’я Єгипту, в сутичках загинуло ще 95 осіб, було поранено 875.

Читайте також: За час "Арабської весни" у Єгипті зруйнували 50 християнських храмів

Рух "Брати-мусульмани" після повалення Мурсі заборонили, а понад 1400 прихильників екс-президента – стратили. Ще понад 40 тисяч прихильників Мурсі, за даними правозахисної організації Human Rights Watch, ув'язнили. В ООН масові смертні вироки назвали "безпрецедентними в новітній історії". Мурсі засудили до загалом 45 років ув'язнення та смертної кари (цей вирок був скасований наприкінці 2016 року).

Після цих подій Єгипет втратив 30% туристів. Тимчасовим президентом Єгипту став Адлі Мансур.

Політолог Олексій Коломієць, оцінюючи наслідки революції у Єгипті, говорить, що для жителів цієї країни все завершилося трагічно.

Режим Сі-Сі – брутальніший і жорстокіший, ніж режим президента Мурсі. Паростки демократії були подавлені новим урядом. Однак з геополітичної точки зору Єгипет повернувся в стан так званої стабільності, було здійснено удар по міжнародних та внутрішніх терористичних організаціях і це можна вважати позитивним моментом революції,
– розповів експерт.

Венесуела

Венесуела

Протести у Венесуелі тривають і досі

У Венесуелі масові акції почалися 4 лютого 2014 року зі студентських протестів у столиці штату Тачира, а потім перекинулися на інші міста, зокрема на столицю країни – Каракас.

Почалося все зі скарг демонстрантів на недостатні заходи безпеки в університетських кампусах та високий рівень злочинності у країні. Також вони протестували проти економічної кризи, яку на їхню думку викликала політика уряду. Тоді деякі учасники акцій були затримані силовиками, що дало поштовх новим протестам, які призвело до сутичок із поліцією та до людських жертв. За весь час революції 233 демонстрантів загинули. Однією з перших жертв стала 23-річна переможниця конкурсу краси “Міс туризм – 2013”. Були поранені в цілому понад 18 тисяч осіб, понад 11 тисяч були арештовані.

Читайте також: Трамп має намір оголосити Венесуелу країною-спонсором тероризму, – WP

Про підозри у причетності США до акцій протесту уряд Венесуели заявив, порівнюючи ситуацію з подіями в Україні.

За подіями в Україні стоять ті ж спонсори, які готують цих людей. Це – американські організації, які проводять імперіалістичну політику втручання та контролю над світом,
– заявив тоді президент країни Ніколас Мадуро.

Час від часу демонстрації та сутички у Венесуелі відбуваються і досі. Ніколас Мадуро залишається президентом країни.

Туреччина

Туреччина

У Туреччині протести розпочалися через погрози знищити парк

Протести в Туреччині розпочалися 28 травня 2013 року у Стамбулі. Пізніше вони охопили й інші міста країни.

Демонстрації стартували як мирний спротив вирубці парку Гезі на центральному майдані Стамбула і там було розбито наметове містечко. У ніч з 30 та 31 травня поліція атакувала намети, використовуючи сльозогінний газ та водомети, після чого затримала принаймні 60 осіб. Наступного дня на вулиці вийшло більше людей. Цього разу активісти протестували проти авторитарної політики президента Реджепа Тайіпа Ердогана та турецького уряду, порушення демократичних прав громадян, цензури медіа та перевищення повноважень поліцейськими.

Протести тривали до кінця серпня 2013 року. За оцінками уряду, у них уже взяли участь майже 4 мільйони осіб (за неофіційними даними – понад 7 мільйонів). 22 активісти було вбито, понад 8 тисяч поранено.

Читайте також: Турецькі поліцейські, які розганяли демонстрантів, отримали нагороди

Сьогодні парк залишається відкритим для громадськості і плани його знищення скасовуються. Уряд прийняв декілька законопроектів, спрямованих на збільшення спроможності уряду контролювати Інтернет, розширити можливості поліції та криміналізувати надання невідкладної медичної допомоги під час акцій протесту. Суд почав виправдовувати лідерів протесту у парку, проте відносини між Туреччиною та ЄС погіршилися.

Європейська комісія та низка урядів європейських країн, зокрема Британія та Нідерланди, засудили застосування сили проти учасників мирного зібрання.

Бразилія

Бразилія

Бразилія

Демонстрації в Бразилії охрестили "оцтовою революцією"

У Бразилії протести тривали з квітня по липень 2013 року. Акції відбувалися у понад сотні бразильських міст, протестували також і у бразильських діаспорах в усьому світі. Участь у демонстраціях взяли понад 2 мільйони людей. Початковим приводом стало підвищення цін на проїзд у громадському транспорті. Однак, в основі протесту лежали глибші причини: невдоволення частини суспільства соціальною політикою влади, корупцією, діями поліцейських і величезними витратами на проведення футбольного Чемпіонату світу.

За даними місцевих ЗМІ, в результаті масових заворушень в одному з найбільших бразильських міст Ріо-де-Жанейро, кількість постраждалих становила приблизно 29 осіб, із них 20 – співробітники поліції.

Демонстрації в Бразилії охрестили "оцтовою революцією": багато демонстрантів приходили на мітинги з оцтом, який допомагає знизити наслідки впливу сльозогінного газу. Ще одне найменування – "20-відсоткова революція", оскільки саме на 20% були підвищені ціни на проїзд у громадському транспорті.

Протести завершилися розпуском уряду та імпічментом президента.

Туніс

Туніс

Протести у Тунісі привели до позитивних змін

У Тунісі тисячі активістів виходили на акції протесту з лютого 2013 року, після вбивства керівника опозиційного Народного фронту Шукрі Балаїда, а у липні вони спалахнули з новою силою – вбили ще одного опозиційного лідера Мохамеда Брагмі. Демонстранти вимагали відставки уряду, поліція розганяла їх сльозогінний газом.

У січні 2014 року прем’єр-міністр Тунісу Алі Лаараєд подав у відставку, щоб покласти край політичній напруженості й заворушенням у країні. Також була прийнята нова конституція.

Політолог Олексій Коломієць назвав революцію у Тунісі єдиним прикладом, з усіх вищеназваних, коли акції протесту привели до позитивних змін.

Читайте також: Через загибель опозиційного лідера в Тунісі розгорілися масові акції протесту

Як відомо, 21 листопада в Україні відзначають День Гідності та Свободи. Цього дня почалися дві революції: Помаранчева революція (2004 року) та Революція Гідності (2013 року).