Співрозмовнику 24 каналу вдалося виїхати з Ізюму через два місяці після окупації. Наразі він перебуває в іншій країні. З міркувань безпеки ми не оприлюднюємо його ім'я та прізвище, а історію розповідаємо на правах анонімності.
Актуально "Сиділи у калюжі власної крові": історик про катування людей в Ізюмі та життя без зв'язку
"Почали бити ногами – я впав, встав. Потім знову..."
Ізюмчанин вирішив виїхати з окупації через серйозні проблеми зі здоров'ям, які почалися після катувань, що йому довелося пережити. За словами чоловіка, його історія стала типовою для молодих хлопців в Ізюмі. А застосування електричного струму, жорстокі побиття, постійні обшуки у квартирах, залякування та погрози розстрілами з боку російських солдатів набирали системності в окупованому місті.
Також чоловік зазначає, що має серйозні проблеми із пам'яттю чисел. А також не знає, який сьогодні місяць та коли день народження у його близьких людей.
Я думав, що буде щось подібне… Коли війська стояли біля кордонів, всі говорили, що нічого не буде. І в ізюмських групах писали, що нічого страшного, але вже було зрозуміло, що щось таки та й буде. Просто мені здавалося, що це не набере таких масштабів,
– пригадує він.
Зруйнований росіянами будинок в Ізюмі / Фото – Суспільне Харків, В'ячеслав Мавричев
Після початку повномасштабного вторгнення чоловік відправив свою дружину з дитиною за кордон. Розпочалися бої за Ізюм, які стали одними із найзапекліших в Україні. Ворог накопичив на цьому напрямку велику кількість техніки та живої сили. І вже на початку квітня місто опинилось під контролем російських окупантів.
Через тиждень чи два, я не знаю, скільки часу пройшло, але я вийшов зі свого дому та побачив, що стоїть військовий. Також там стояв автомобіль. А всі хлопці, які там були, – поклали руки на нього. Всі стоять, я підходжу до того військового і запитую: "Що сталося? Що відбувається?" А він каже: "А кто ты такой?". На що я відповів, що живу тут. Він сказав: "Уходи отсюда, если не хочешь рядом с ними стоять",
– розповів чоловік.
Мешканець Ізюму зайшов у свій будинок, який розташовувався буквально за 50 метрів. Через кілька хвилин до нього прийшов інший хлопець, який перед цим стояв біля буса. За словами співрозмовника, цей чоловік був його сусідом і проживав неподалік. Він стояв один, але зі слізьми на очах.
Ізюм / Фото з фейсбук-сторінки Volodymyr Matsokin
Я зрозумів, що щось вже не то. І тільки я вийшов, вони одразу вдарили мене по ногах і поставили їх по ширині плеч. Почали обшукувати мене і дім. Запитувати, де зброя і хто в територіальній обороні міста. Потім вивели мене й поставили до цих хлопців. Почали бити ногами – я впав, встав. Потім знову... І все це продовжувалося. Після цього мене завели за куток іншого будинку та поставили на коліна. Хтось почав говорити: "Давай ногу ему прострелим". Хтось інший казав: "Да зачем? Сейчас приедет и он свое получит",
– розповів мешканець Ізюму.
Всіх хлопців, що стояли біля бусу, – відпустили. Чоловік розповів, що взяли лише його та ще одного мешканця міста. Їм зав'язали очі та повезли в невідомому напрямку.
"Ми лежали у цьому бусі з зав’язаними очима, а вони сиділи довкола. Потім на ходу вони викинули його з машини зі словами: "Он ничего не знает, он нам не нужен". Вони просто викинули його… І ми поїхали далі. Їздили-їздили, а коли приїхали, то вони вийшли й почали питати: "Какую тебе почку оставлять: правую или левую?". На що я відповів, що вони у мене дві хворі. Я нічого не бачив, але якимось предметом вони почали бити мене по нирках. І питали: "У кого есть оружие, где военные?" Я казав, що нічого не знаю", – додав він.
Одна із катівень в Ізюмі / Фото керівника слідчого управління Нацполіції в області Сергія Болвінова
"Вони говорили: "Ти чекаєш, поки тебе розстріляють"
Чоловік розповів, що навіть казав до окупантів: "Давайте, ви скажете, що казати, і я скажу". А ті все говорили: "У тебя есть 30 секунд, подумай". Після цього знову продовжили бити по спині. За словами мешканця Ізюму, удари могли наносити скляною пляшкою або пляшкою з водою. Побої продовжувалися довго. Потім його завели у підвал, чи щось на кшталт цього. Ізюмчанин пригадує, що температура у приміщенні була вкрай низькою.
Мене на щось посадили. Очі були зав’язані. Як я потім зрозумів, це було наче перевернуте залізне відро, а на ньому – мокра від води ганчірка. Сказали, щоб я там сидів і не рухався, бо якщо встану, то мене розстріляють. Я сидів і чекав. Вони говорили: "Ты ждешь, пока тебя расстреляют через пол часа или через 40 минут". Я викинув цю мокру ганчірку, бо сидіти було неможливо. Потім мене вивели на двір. Я підняв вгору руки, ноги поставив на ширині плечей, а вони почали стріляти. Я не розумів, чи в мене вони стріляють, чи не в мене,
– розповів він.
"Військовий почав хрипіти, а потім помер"
Шантаж розстрілом продовжувався тривалий час. Росіяни вибивали з чоловіка інформацію, якої він не знав. Мешканець Ізюму пригадує, що коли сидів у підвалі, то почув голос, як йому здалося, через дерев'яну стіну. За його словами, це був хлопець, який ледве чутним голосом просив води.
Коли відкрили двері, то на нього казали "укроп" й вживали багато інших поганих слів. Почали бити його. Я так зрозумів, що це був наш поранений військовий. Спочатку він почав хрипіти, а потім помер. Його кудись відтягли. Я не знаю, скільки я там перебував, але вночі прийшли якісь жінки. Вони почали докладати їм все, розповідати. Я чув, що вони говорили, хто продає сигарети, хто має гроші, у кого машина на дизелі. Я не знаю, скільки я там пробув, але вийшов я рано вранці звідти. Телефон вони у мене забрали, а гроші, які я мав, – ні. Висадили біля ринку і я пішов додому,
– пригадав чоловік.
Ізюм / Фото з фейсбук-сторінки Volodymyr Matsokin
Після цього чоловік прожив в Ізюмі ще два місяці. Він наголошує, що армія Росії відносилася до місцевих жахливо, а випадків із застосуванням насильства до людей було чимало.
Зокрема, він пригадує жінку, яка сиділа на лавці в його рідному місті. Вона сказала, що в школі №11 її сильно побили. Також він розповів і про своїх знайомих, до дому яких приходили окупанти, били їх та звинувачували у допомозі Збройним Силам України.
Представники так званої "ЛНР" казали: "Ми вісім років терпіли, тепер ви будете терпіти". Когось покласти на землю, наприклад, та постріляти поруч з пістолета – це для них було нормальним явищем. Вони ненавиділи всі нас. Потім до мого дому ще двічі приходили з обшуками. Але це вже були не ті люди. Це в них називалося "зачистка". І це відбувалося скрізь. Якщо ти був вдома, то до тебе заходили, якщо тебе вдома не було, то виламували двері. Вони всі брали на понт, казали, наприклад, що "ми знаємо, що ти навідник". Били, багатьох били там,
– зазначив він.
На запитання журналістів, чи знав мешканець Ізюму тоді вже про масові поховання, відповідає, що ні. Але додає, що людей хоронили прямо у клумбах.
Йдеш вулицею, а там розбитий будинок. Ти дивишся, а там просто скальп перевернутий і його птахи клюють. Я знав, що десь там хоронили людей. На моїй вулиці троє дітей до 14 років загинули і я допомагав хоронити їх на кладовищі. Касета прилетіла і їх вбило,
– додав він.
Російські солдати використовували вбивство цивільних, а саме дітей, у пропаганді проти ЗСУ. За словами чоловіка, весь час місцеві мешканці Ізюму жили в інформаційному вакуумі. А окупанти постійно переконували, що "Украины уже вообще нет, что это все уже Россия, что ваш президент – предатель и все предатели".
Іноді я дзвонив дружині, але це теж було важко, тому що зв'язку не було. Тільки в одному місці, про яке я знав, був зв'язок. Але ми багато не говорили, тільки, що "всі живі та все нормально". Росіяни намагалися переконати, що вже все… Казали: "Иди на работу к нам, в полицию”. Вони всім це пропонували, але ніхто не хотів погоджуватися,
– розповів чоловік.
Ізюм / Фото з фейсбук-сторінки Volodymyr Matsokin
Він пригадує, що у деяких жителів міста не було що їсти взагалі. А деякі літні люди плакали, коли з ними ділилися продуктами. Він зазначив, що люди старалися підтримувати один одного. Але з часом вони стали більш агресивні.
За їжу, мені здається, вони були готові вбити. Їм все мало і мало було. Мені здається, що вони боялися, що потім їжі взагалі не буде. Російські солдати привозили потім, як вони казали, "гуманітарну допомогу". Але насправді все це було вкрадено у нас зі складів,
– додав він.
Чоловіку вдалося виїхати через Росію. Це був єдиний шлях покинути окуповане місто. Заплативши гроші, його відвезли через Куп’янськ до кордону. Там ізюмчанин випадково зустрів своїх знайомих. І один з них відвіз його на вокзал.
Зараз у нього є проблеми з нирками, з хребтом та з пам’яттю. Звільнення Ізюму Збройними Силами України стали великою радістю для всіх українців. Сам чоловік вдома поки не був, але каже, що "обов'язково приїде".
До теми Нас кинули у первісне суспільство, – розповідь вчителя історії про окупацію і виживання в Ізюмі
Додамо, що на початку вересня ЗСУ почали контрнаступ на Харківщині. 15 вересня стало відомо, що під Ізюмом знайшли масове поховання загиблих військових ЗСУ та цивільних. Голова Харківської ОВА Олег Синєгубов 23 вересня повідомляв, що загалом ексгумували понад 400 тіл, більшість з них мають ознаки насильницької смерті, а 30 – сліди катувань.