Біографія Івана Драча
Іван Драч помер у госпіталі "Феофанія", де він лікувався, йому було 81 років. За своє життя Драч спробував свої сили у поезії, перекладах та громадсько-політичній діяльності.
Читайте також: Померла Кіра Муратова: біографія української режисерки
Він народився 17 жовтня 1936 року в селі Теліжинці. Закінчив в рідному селі середню школу й одразу почав викладати російську мову та літературу в семирічці сусіднього села. Потім працював інструктором Тетіївського райкому ЛКСМУ, служив в армії з 1955 по 1958 рік. Пізніше вступив на філологічний факультет Київського університету, але навчання не закінчив, бо показав себе надто вільнодумним і був виключений через творчі та політичні погляди.
У вересні 1961 зміг відновитися на заочний відділ. Пізніше, залишивши навчання, став працювати в редакції газети "Літературна Україна", куди йому допоміг улаштуватися Павло Загребельний. Закінчив Вищі сценарні курси в Москві. Тоді ж написав перші вірші, деякі з них були критичними по відношенню до радянської влади.
Іван Драч (праворуч) з Іваном Миколайчуком (1960-ті роки)
1962 році вийшла збірка "Соняшник" – перша збірка поета. Вже 1965 році вийшла друга збірка "Протуберанці серця". За три десятиліття поет видав чимало збірок, працював над перекладами, сценаріями (під час роботи на кіностудії ім. О. Довженка), літературно-критичними статтями.
До того ж часу відносяться перші контакти Івана Драча з українськими дисидентами. Однак після їх розгону та арештів радянським режимом Іван Драч написав відкритий лист, у якому каявся в своїх зв'язках з дисидентами (травень 1966), після чого стосунки Івана Драча і офіційної влади суттєво покращились.
Драч неодноразово у різкій формі засуджував буржуазний націоналізм, підтримував діяльність комуністичної партії, як у виступах, так і в поезії. Разом з тим, 30 червня 1966 ЦК Компартії України схвалив постанову про серйозні недоліки в організації виробництва кінофільмів на Київській кіностудії ім. О. Довженка, в якій піддавалися критиці кінострічки "Криниця для спраглих" (автор сценарію Драч, режисер Іллєнко).
Читайте також: Помер Леонід Кантер: біографія українського режисера
У середині 80-х років Драча було обрано до правління Київської організації Спілки письменників України, потім – головою правління. Значного резонансу набули драматичні поеми "Дума про Вчителя", "Соловейко- Сольвейг" та "Зоря і смерть Пабло Неруди", що з’явились спочатку в різних книжках, а потім видані збіркою.
Іван Драч (крайній ліворуч), Микола Вінграновський, Григорій Сивокінь, Леоніда Світлична, Михайлина Коцюбинська, Іван Світличний
У 1976 році Драч отримав Державну премію УРСР ім. Т. Г. Шевченка за збірку поезій "Корінь і крона". У 1983 році – Державну премію СРСР з літератури за збірку віршів російською мовою "Зеленые врата".
Після початку Перебудови відновив контакти в дисидентських колах. На І з'їзді Народного Руху України за перебудову 7-10 вересня 1989 р. був обраний його головою. З 28 лютого по 4 грудня 1992 він був співголовою НРУ разом з В'ячеславом Чорноволом і Михайлом Горинем.
Пізніше очолив громадську організацію – Товариство "Україна-Світ". Весною 1990 року обраний депутатом Верховної Ради України від Артемівського виборчого округу. З березня 1998 по квітень 2002 року – Народний депутат України 3-го скликання. На парламентських виборах 31 березня 2002 року Іван Драч виступав у списку "Нашої України". Таким чином, він втретє стає членом Парламенту України.
Драч помер уранці 19 червня 2018 у лікарні в "Феофанія" після важкої хвороби. Заповідав поховати його в рідному селі Теліженцях. Був одружений із Марією Драч, з якою прожив більшу частину свого життя, у них двоє дітей – Максим та Мар'яна Драч. У 2009 році Максим загинув, батько заповідав поховати себе поруч із могилою сина.
Іван Драч
Читайте також: Помер Ларрі Харві – біографія видатного філантропа
Творчий шлях Івана Драча
Творчість Івана Драча набула широкої популярності і в нашій країні, і в зарубіжжі. Його поезії відомі в перекладах російською (кілька окремих видань), білоруською, азербайджанською, латиською, молдавською, польською, чеською, німецькою та іншими мовами, і кількість перекладних видань зростає.
Іван Драч – поет-новатор, поет пошуку нового шляху вираження і побудови поетичного світу. Кожне його слово сповнене прихованої багатозначності, поет часто вдається до інакомовлення, глибокого поліфонізму контексту. Тут і замилування простими речами, і зображення через них якихось найсвятіших цінностей. Твори Івана Драча дають підставу говорити про новаторський, нестандартний підхід поета до зображення життя людей. І новаторство це ґрунтується на глибокому пізнанні народної творчості. Однією з найхарактерніших ознак творчості поета є поєднання фантастичного і реального.
Іван Драч виступає з нагоди відкриття пам’ятника Лесі Українці в Новоград-Волинському (серпень 1987)
Іван Драч був найбільшим революціонером слова з-посеред шістдесятників, як його називали, "вічний єретик", поет, який шукав нових масштабів художнього мислення. В українській поезії він є продовжувачем традицій Михайла Коцюбинського, Павла Тичини. Творчість його опромінена активністю "повстанців сонця" – протуберанців серця.
Читайте також: Помер Олег Треповський – біографія та фільмографія відомого актора
Поезія Драча – це насамперед поезія запитань, а не відповідей, поезія поставлених проблем, спроба докричатися до зір, достукатися до людини. Він шукає виходу, здається, знаходить, сумнівається й знову шукає. Він фіксує живе життя в кожному своєму слові.
Видані книги Івана Драча:
- Соняшник (1962);
- Протуберанці серця (1965);
- Дихаю Леніним (1965);
- Балади буднів (1967);
- Поезії (1967);
- До джерел (1972);
- Корінь і крона (1974);
- Київське небо (1976);
- Дума про вчителя (драматична поема, 1977);
- Сонячний фенікс (1978);
- Сонце і слово (1978);
- Американський зошит (1980);
- Січнева балада 1924 року (1980);
- Шабля і хустина (1981);
- Драматичні поеми (1982);
- Київський оберіг (1983);
- Соняшник (1985);
- Теліжинці (1985);
- Храм сонця (1988);
- Противні строфи (2004/2005).
Драч дає автографи пікетникам біля будинку Верховної Ради України під час засідання І сесії 12-го скликання (червень – липень 1990 р)
Пропонуємо до прочитання кілька найвідоміших творів Івана Драча.
Іван Драч "Балада про соняшник"
В соняшника були руки і ноги,
Було тіло, шорстке і зелене.
Він бігав наввипередки з вітром,
Він вилазив на грушу, і рвав у пазуху гнилиці,
І купався коло млина, і лежав у піску,
І стріляв горобців з рогатки.
Він стрибав на одній нозі,
Щоб вилити з вуха воду,
І раптом побачив сонце,
Красиве засмагле сонце,
В золотих переливах кучерів,
У червоній сорочці навипуск,
Що їхало на велосипеді,
Обминаючи хмари на небі...
І застиг він на роки й століття
В золотому німому захопленні:
– Дайте покататися, дядьку!
А ні, то візьміть хоч на раму.
Дядьку, хіба вам шкода?!
Поезіє, сонце моє оранжеве!
Щомиті якийсь хлопчисько
Відкриває тебе для себе,
Щоб стати навіки соняшником.
Іван Драч "Чому ти серце, все болиш частіш?.."
Чому ти серце, все болиш частіш?
Пора б тобі вже бути бронзовіш,
А ти кипиш, од муки розпанахане,
Вогонь горить буйніш — не тихне і не тахне.
Я чую, як в мені у золотім вогні
Жар-птиця фенікс зводиться на дні,
Як бавить пір’я, як поводить оком
І в кожні пологи разить електрошоком.
До краю розшматовує істоту,
Буденну і тверду мою достоту,
Дощенту вимордовує, розкраює,
Жахає пеклом, де там к бісу раєм!
Злітає, мов з гнізда, ламає жахно ребра,
Душі бездушно полишає жебра,
Із лютістю нещадною мене
Лиш попелом на сторони війне
І геть злітає горда — неймовір’я, —
Мені перо лишивши, мале пір’я,
Яким пишу про клекіт сонця спомин,
Весь знищений і чорний — в сажі комин!
Я довго гою свої дивні рани,
Все кутаю в канупери й катрани,
Закаююсь горіти в тому грищі,
Ледь зводжуся на власнім попелищі!
Аж чую — знов! Знов золоте пташатко
Мене жахає вогняним початком,
В’є фенікс знову золоте гніздів’я,
Меча загнавши в душу по руків’я!..
Драч (зліва направо), кінорежисер, скульптор Синько, директор Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України Жулинський (серпень 2003)
Іван Драч "Без тебе світ – це тьмавий морок"
Без тебе світ — це тьмавий морок.
Без тебе не біжить вода.
Без тебе кожен камінь — ворог,
Подушка каменем тверда.
Без тебе сонце — повне ночі,
Без тебе ночі — без кінця,
Для тебе ж ночі я доточую,
Для тебе місяця — вінця.
Без тебе небо — повне криги,
Стоять в душі самі льоди,
Без тебе світ — це ж тільки крихти
Моєї зимної біди.
Без тебе, що мені без тебе —
Нема мене на всі світи…
Тож нахились блакитним небом,
Тож святом сонця освяти!..
Світла пам'ять! Спочивайте з миром!