Про героїчну спецоперацію з деблокади Маріуполя – ексклюзивно сайту 24 каналу розповів російський доброволець, ветеран полку "Азов", боєць ССО "Азов" Київ – Коловрат, позивний "Барсик". Він, разом з іншими захисниками, дісталися окупованого міста першим рейсом та привезли на "Азовсталь" медикаменти та боєприпаси.
Актуально Читали Біблію та "зливали" позиції росіян: як пережили окупацію діти ліцею-інтернату
"Охочих на деблокаду Маріуполя було дійсно дуже багато"
Розкажіть, будь ласка, як почався етап підготовки до спецоперації авіапрориву блокадного Маріуполя?
Десь за три тижні до поїздки в Маріуполь нас зібрав командир батальйону і сказав, що є можливість поїхати на деблокаду. Спершу це мала бути наземна операція. Тобто треба було прориватися до Маріуполя Запорізькою областю. Нам пояснили, що операція досить ризикована, так як у нас мінімум техніки і мінімум людей. І йдуть тільки добровольці. Відповідно, прорвати кільце – це досить важко. Тоді всі охочі подалися у списки. Людей дійсно було дуже багато.
А скільки приблизно виявилося людей, які готові були їхати?
За батальйон я не можу сказати, але лише з нашої роти було 40 людей.
Російський доброволець, ветеран полку "Азов", захисник України з 2014 року Коловрат, позивний "Барсик" / Фото Валентини Поліщук, 24 канал
А скількох людей шукали, щоб відправити у Маріуполь?
Нам не сказали, скільки треба. Сказали, що збирають максимум добровольців. Два з половиною тижні була тиша. А потім знову командир зібрав і сказав, що ця операція не вдасться, але є можливість більш ризикованої операції – направити нас у сам Маріуполь. Нам не сказали як, але сказали, що ми можемо вас закинути в саме оточення. Сказали подумати добре, бо це "квиток в один кінець", бо назад вас забрати не зможуть. Тільки після того, як розірвуть кільце.
Після цього знову подали список людей. О 12-й ночі нас зібрали в залі. Там нас було 70 людей. Нам пояснили, що поїдуть лише люди з військовим досвідом та ті, які мають хорошу фізичну підготовку. Отже, нас набралося 33 людини.
Сказали подумати добре, бо це "білет в один кінець" / Фото Валентини Поліщук, 24 канал
"Ми були першим рейсом з людьми"
Це керівництво відбирало?
Так, людей з військовим досвідом. Нам сказали, що о 5:00 ранку буде виїзд. Що ми маємо буквально 5 – 6 годин, щоб зібрати речі по мінімуму. Обов'язково ми мали взяти цивільний одяг – штани, футболку. Тобто не військовий одяг. Ми зібралися та відправилися у Дніпро. Там нам вже розказали про план операції, що ми полетимо на гелікоптерах. Що з нами полетять хороші пілоти на низьких висотах.
Рейс в Маріуполь / Фото з особистого архіву Коловрата
Нам показали мапу, пояснили, яким маршрутом ми полетимо. Якщо ми долітаємо до певної точки і падаємо, то ми вже прориваємося у самий Маріуполь. Якщо ми не долітаємо до певної точки, а падаємо, наприклад, у Запорізькій області, то ми самі мали вийти до наших військ. Нам пояснили, де наші підрозділи, а де – ні.
"Нас назбиралося 33 людини" / Фото Валентини Поліщук, 24 канал
О 3:00 ранку ми були вже на аеродромі. Ми завантажили максимально зброєю два гелікоптери й вилетіли. До нашого польоту був один пробний політ. Наскільки я розумію, він привіз медикаменти.
Тоді командири в Маріуполі попросили саме людей для підтримки та допомоги. Ми були першим рейсом з людьми. Це також був пробний політ, бо не було відомо, чи долетимо ми, чи висадимося на "Азовсталі".
А хто обирав пілотів, які мали летіти у Маріуполь?
Я не знаю особисто пілотів, але з розмов я зрозумів, що вони також були добровольцями. Я не знаю, з якого вони підрозділу.
"Для себе я одразу вирішив, що я там маю бути"
Як для себе ви прийняли рішення летіти?
У Маріуполі був полк "Азов", там у мене було багато знайомих, і я там служу. Я навіть не задумувався. Для себе я одразу вирішив, що я там маю бути. До того ж, до цього моменту у нас було таке відчуття, що їх кинули наче, що не все робилося можливе, щоб забрати їх звідти.
Було таке відчуття і хотілося хоч якось їм допомогти. До війни було упереджене ставлення до "Азову", що в Україні, що в росії. Я був впевнений, що це дасть їм якусь надію та допоможе довше протриматися в окупації.
"Було відчуття, що їх наче кинули" / Фото Валентини Поліщук, 24 канал
"Восени 2014 року я приїхав в Україну та пішов в "Азов"
Ви казали, що приїхали в Україну в 2014 році. Розкажіть про свій військовий досвід тут.
Коли в Україні почався Майдан, більш активна та правильна молодь росії підтримала Революцію Гідності. У нас були сутички на Манежній площі в москві. Це той момент, коли люди ще були адекватні та могли хоч якось протистояти тій системі в росії. Але це все подавилося, і Майдан – це те, що, грубо кажучи, ми втратили у своїй країні.
Я вже думав, як приїхати в Україну, але в мене не було тут ні родичів, ні друзів. Потім я дізнався про "Азов", бачив багато відео про них. Познайомився з двома волонтерами в Україні й намагався дізнатися, чи можу я туди попасти, чи беруть туди іноземців. І мені сказали, що беруть.
"В Україну приїхав восени 2014 року" / Фото 24 каналу, Валентини Поліщук
У росії 24 вересня 2014 року були акції на підтримку України. Ми підтримали та провели мітинги. Відповідно, після цього почалися переслідування з боку фсб, що ми проукраїнські, що маємо якісь зв'язки з "Правим сектором". Почали допитувати, заводити кримінальні справи. Тобто давити.
І вже восени 2014 року я приїхав в Україну та пішов в "Азов". До літа 2017 року я служив там – брав участь у боях за Широкине, Павлополь, Мар'їнку. Після Широкинської операції "Азов" зняли з передової та не пускали вже туди. Ми проводили весь час на полігоні, а потім я звільнився і жив звичайним цивільним життям.
"Квиток в один кінець"
Коли ви летіли у Маріуполь, про що між собою розмовляли?
Чесно кажучи, ніяких розмов навіть і не було. Мовчання було. 40 хвилин ми летіли по нашій території і ще 40 хвилин по ворожій. І потім вздовж моря ми зайшли на "Азовсталь". Там ми висадилися та дуже швидко все вигрузили. Після цього завантажили поранених і вертольоти полетіли.
"Ніхто навіть не вірив, що таке можливо взагалі"
Яким ви побачили командира полку "Азов" Дениса Прокопенка ("Редіс") та інших захисників Маріуполя?
Вони трималися сильними, не нили та виконували свою роботу та наказ. Тобто вони були простими солдатами, в їхніх очах не було паніки. Не було такого погляду, що їх там кинули. Так, багато хто зрадів, що ми приїхали, бо до останнього моменту ніхто навіть не вірив, що таке можливо взагалі.
І коли ми розподілилися, і я почав знайомитися з тими, кого не знав, то вони говорили, що їм сказали, що з Києва прилетіли бійці. Але вони казали, що не вірили. Вони зраділи та сказали, що пишаються.
"Редіса" я не бачив, бо на той момент бої ще йшли на околицях Маріуполя. Я з ним особисто не знайомий, але судячи по тому, які були бої, я думаю, що він найкращий командир. Поки кращих я не знаю.
"Кращого командира за "Редіса" поки не знаю" / Фото Валентини Поліщук, 24 канал
У Маріуполі ви пробули шість днів. Які завдання ви виконували?
Коли ми прибули, у бункері на "Азовсталі" ми пробули кілька годин. Після цього нас транспортували на інший об'єкт, де ми на човнах переправилися на правий берег. Там нас розподілили на менші групи й розкидали по всьому Маріуполю у ті підрозділи, де були потрібні люди.
Я був у підрозділі, який розташовувався неподалік драмтеатру. Ми стояли біля двох дев'ятиповерхівок, а між ними було п'ять арок. Наше завдання полягало в тому, щоб не дати противнику пробратися у ці арки. Тобто ми тримали цей двір та арки, щоб техніка та піхота не проходила тудою.
"Ми на човнах переправилися на правий берег" / Фото з особистого архіву Коловрата
"Перше, що я побачив, – це мертвих без ніг жінку та чоловіка"
Що вас вразило в Маріуполі?
Не скажу, що щось здивувало мене, бо я вже бачив багато відео про те, що відбувається у Маріуполі. Незвично було бачити скрізь цивільні тіла, яких розірвали міни. Коли ми йшли на позицію, то перше, що я побачив, – це мертвих без ніг жінку та чоловіка.
На лавках лежали обгорілі трупи. А біля обгорілих будинків готували їсти безпритульні. Такий постапокаліпсис.
"На лавках лежали обгорілі трупи" / Фото Валентини Поліщук, 24 канал
Чи була їжа, коли ви там були?
На той момент, в цьому проблеми не було. Була нестача важкого озброєння.
Розкажіть, як вас поранили?
Наша група попала в засідку. Одного вбили, а один був поранений і їх потрібно було витягнути. О 5:00 ранку нас розбудили, ми зібралися групою та прийшли на точку, звідки ми мали розійтися. Це були два невеликі двори, а між ними – три арки.
У цей час друга міна впала навпроти під'їзду і поранило ще двох. Тобто нас було шестеро вже. Ми вийшли з під'їзду та зайшли у підвал. Один загинув на місці, бо стік кров'ю. А нас п'ятьох встигли перев'язати. І через 30 – 40 хвилин до нас під'їхала машина і ми загрузилися туди. Але так вийшло, що противник вже нас чекав.
За нашою спиною була згоріла дев'ятиповерхівка і звідти по нас відкрили вогонь. Нас добре прикрили наші хлопці й ми виїхали. Я думаю, що нас просто заманили в засідку, тому що безпілотники вже чекали, коли ми туди під'їдемо, бо скинули міну прямо у двір.
"Наша група попала в засідку" / Фото Валентини Поліщук, 24 канал
Розкажіть, як виглядав госпіталь на "Азовсталі"?
Виглядало ще пристойно. Але не хватало інструментів та медикаментів. Лікар, коли дивився мою ногу, сказав, що немає можливості оперувати. Навіть дістати з ноги осколок він не міг.
А багато поранених там було?
У кімнаті, де я лежав, нас було дев'ятеро. Переважно всі – важкопоранені.
Розкажіть про евакуацію з Маріуполя.
Поки я був у Маріуполі – був ще один рейс. Наскільки я розумію, це були грузини. Коли я вже лежав у лікарні з пораненням, то нам сказали, що прилетять гелікоптери, які заберуть важкопоранених, тих, хто був лежачим та кому була потрібна термінова операція. Мені сказали, що "осколок зайшов глибоко і його неможливо вийняти. Якщо залишиться місце, то ти також полетиш".
Коловрат отримав поранення під час бойового завдання та був евакуйований гелікоптером / Фото Валентини Поліщук, 24 канал
Чи був такий момент у вас, коли ви думали, що можете загинути?
Я навіть про це не думав. Навіть, коли був поранений, я не думав, що загину. Мені здавалося, що в мене маленьке поранення. І я сказав лікарю спочатку, що я залишаюсь, бо в мене невелике поранення і воно заживе через два тижні. А він відповів, що "ні, ти поїдеш, бо немає можливості його дістати". Місце залишилося і мене посадили у гелікоптер.
Чи думали ви над тим, що було б, якби ви залишилися і був би наказ йти у полон. Ви б пішли?
Ні, я б не прийняв би рішення йти у полон. Адже, по-перше, я не громадянин України й на обмін мене не подали б у списки. По-друге, я громадянин росії і мене б не віддали назад. У кращому випадку, мене б засудили. Тому мені в полон ніяк не можна.
"Навіть, коли був поранений – я не думав, що загину" / Фото Валентини Поліщук, 24 канал
Скільки людей забрали тоді з Маріуполя?
Грубо кажучи, сидячих було 15 – 16 людей у кожному гелікоптері, їх було два. Були і лежачі. Приблизно 30 – 35 людей і вивезли.
Читайте "Листи любові на Дніпрі": українці відправили послання жителям окупованих територій
"Пілоти казали, що ми "народилися у сорочці"
Як ви вилітали? Чи не стріляли по вас?
По нас вже стріляли. Коли ми летіли у Маріуполь, то було не страшно. А коли назад летіли, то вже було страшнувато, до того ж ми вже були поранені. Ми розуміли, що раз – два прилетіти ще вийде, а ось третій та четвертий – не факт, бо вони все ж теж не дурні й знайдуть спосіб збити гелікоптер.
Ми не знали, що до цього вже збивали літак з пораненими. І коли ми вилітали, то ще в районі Маріуполя по нас два рази стріляли, але не попали, тому що людина, яка сиділа з нами за кулеметом – дала відповідь. Потім у нас виникла технічна проблема, мабуть, з лопаттю гвинта. Нами почало дуже сильно трясти.
Я навіть подивився вниз, щоб оцінити, як далеко падати. Думав, можливо, простіше стрибнути звідти на своїй одній нозі, якщо треба буде. Але ми долетіли. Ми приземлилися у Дніпрі і коли виходили, то пілоти казали, що ми "народилися у сорочці".
"Коли ми вилітали – по нас вже стріляли" / Фото Валентини Поліщук, 24 канал
Які у вас емоції були, коли ви приземлилися?
Чесно кажучи, мені було трохи обідно, бо я дуже хотів допомогти своїм друзям та знайомим у Маріуполі. Я не всіх зміг побачити. Було обідно, що мало протримався. Я розраховував, що місяць чи два я там мав би пробути.
Скільки було збитих гелікоптерів?
Наскільки я знаю, то поки ми були у Маріуполі, один збили. Там всі поранені загинули. Здається, лише двоє потрапили у полон. Ще один збили, коли він полетів на пошуки збитого літака. Потім ще один підбили, але він долетів.
"Була б можливість, то я б полетів ще раз"
Чи змінилося щось у ваших поглядах після того, як ви там побували?
Залишилися ті ж самі цінності. Була б можливість, то я б полетів ще раз. Чесно кажучи, коли я лежав у лікарні, то думав над тим, що я зараз вилікуюсь і полечу знову.
Також цікаво – Ви здивуєтесь! Розвідка перехопила розмову росіянина з дружиною: дивіться відео