Архів
Курси валют
Погода
      youtube @24
      Loading...
      google @24
      RSS СТРІЧКА
      Загальний RSS

      Топ новини

      Відео новини

      Прийомні родини: надія для дітей, що пережили "маленьку смерть"

      Як стати прийомною родиною для дитини-сироти
      Як стати прийомною родиною для дитини-сироти / deti.zp.ua

      У спільному проекті сайту "24" з Міжнародною благодійною організацією "СОС Дитячі Містечка" Україна говоримо про проблеми дітей-сиріт в Україні та недосконалості системи інтернатних закладів. Якщо ви думаєте, що це щось далеке і вас не стосується – помиляєтесь. Ми не побудуємо сильне і щасливе суспільство, якщо не вирішимо проблему здорового виховання молодого покоління.

      У Старобільську, що на Луганщині, МБО "СОС Дитячі Містечка" Україна опікується 8 прийомними родинами, 7 із яких перебувають під супроводом. Всього по Старобільську – 17 прийомних дітей, двоє з них – повнолітні, але все одно перебувають під супроводом, за програмою 18+.

      Фахівці МБО не з чуток знають про проблему дітей-сиріт та недосконалість української системи інтернатних закладів. На Луганщині, де економічні складнощі країни, що реформується, на ці питання накладаються ще й відбитки близьких воєнних дій і всього, що з цим пов'язано. Але найголовніший меседж той самий: щоб дитина виросла повноцінним членом суспільства – їй потрібна турбота батьків. Рідних чи прийомних – різниця не така вже й велика. Але після бесіди з фахівцями ми усвідомили – батьками теж треба вміти бути.

      У першій частині інтерв'ю фахівці СОС "Дитячі містечка" розповіли про те, як стати прийомними батьками, навіщо це потрібно і до чого варто приготуватись.

      Читайте також: Подолати совок: як не загнати родину в пастку

      Нагадаємо, згідно з українським законодавством, є 4 форми сімейного виховання:
      - Всиновлення, коли дитина прирівнюється до біологічної, батьки не отримують фінансової допомоги від держави, натомість мають право на таємницю всиновлення, можуть змінити ім'я дитини.
      - Опіка. Першочергове право на опіку мають найближчі родичі (бабусі, дідусі, дядьки, тітки, повнолітні брати і сестри з різницею у віці 10 і більше років). Опікуни отримують допомогу від держави.
      - Прийомна родина. Від 1 до 4 дітей на виховання і спільне проживання, в тому числі – спільно з біологічними дітьми прийомних батьків.
      - Дитячий будинок сімейного типу. Від 5 до 10 дітей, включно з біологічними. Прийомні батьки і батьки-вихователі – це професійне батьківство, за яке вони отримують плату від держави. При цьому 35% від загальної суми виплат на всіх прийомних дітей має становити заробітна плата батьків.

      Світлана Тунтуєва, начальник підрозділу сімейних форм виховання Луганського обласного відділення "СОС Дитячі містечка" пояснила: логіка роботи з прийомними сім'ями така ж, як і з родинами у складних життєвих обставинах – оцінка базових потреб родини, планування роботи і цілей на рік. Головна мета – вивести родину у самостійне життя, де б вони справлялися без допомоги фахівців "СОС Дитячі містечка".

      Як родина може стати прийомною

      Світлана Тунтуєва: За законом у нас прийомною родиною може стати подружжя, що відповідає прописаним законодавством нормам і не має протипоказань, щоб взяти на виховання дитину. Якщо є таке бажання у родини, то перша служба, в яку звертаються – служба у справах дітей, яка відповідає за формування державної політики у галузі захисту прав дітей. А право дитини на сім'ю – суто дитяче. І вони надають список документів, які кандидати мають підготувати. Коли цей список зібрали – служба дає направлення до центру соціальних служб у справах сім'ї, дітей та молоді на проходження державних курсів, 36-годинних. На них кандидати отримують інформацію про законодавчу базу, яка стосується підтримки дітей-сиріт та позбавлених батьківського піклування, знайомляться з положенням про прийомну сім'ю та дитячий будинок сімейного типу, розуміють, яка на них покладається відповідальність, знайомляться з функціями служби у справах дітей, отримують інформацію про базові засади педагогіки і психології розвитку дитини, про юридичні аспекти і моменти. Хоча, як на мене, 36 годин – це ні про що взагалі.

      Найцікавіше – коли вже влаштовують дитину до них. У нас дещо недосконалий цей механізм влаштування. Ми цього року, зокрема, наш психолог Таня, проводили курси підвищення кваліфікації для усіх 190 прийомних батьків та батьків-вихователів Луганської області, всіх бачили, з усіма спілкувалися. Вони казали про те, що дуже мало зустрічей іноді відбувається: подивились дитину в банку даних, отримали направлення, поїхали на знайомство. Наступного разу приїхали, запитали, чи хоче дитина у прийомну сім'ю. Так. Батьки готові, все оформили. І тут починається самий "цирк". Бо дитина, потрапляючи в сім'ю, починає освоювати територію, батьки так само. Справа у тому, що багато батьків приходять до прийомних дітей, бо втратили власну дитину. І ця травма, як правило, не проживається і не пропрацьовується. І в цих дітях вони намагаються знайти якісь риси своїх втрачених дітей. І це найбільша помилка, як на мене. Це лікування власними шрамами. І іноді у батьків не вистачає терпіння і компетенції, щоб виховати цю дитину як окрему особистість, а не суб'єкта, схожого на іншу дитину.

      Деякі батьки мають якісь свої уявлення про прийомне батьківство, сприймають його як "місію", покладену державою: "Я маю зробити з вас людей, а ви сидіть собі, слухайте і ставайте людьми". Такий механізм виховання також не спрацьовує і зазвичай дає зворотну реакцію у дитини.

      Як у СОС працюють із прийомними батьками

      Світлана Тунтуєва: Логіка роботи СОС "Дитячі містечка" така, що якщо ми приходили на якусь територію, то проводили самостійний відбір кандидатів на роль прийомних батьків, направлялись ці кандидати на державне навчання, а вже потім – навчання у нас, це називалось "навчання у дії", де вони спілкувалися з уже чинними прийомними родинами.

      Коли ми прийшли в Старобільськ, то це був такий евакуйований варіант. І ми прийшли до того, що у нас буде інтегроване містечко: ми беремо під супровід родини, що вже діють, і ми приходимо до них з пропозицією про підтримку. І спочатку ця пропозиція була сприйнята як "Навіщо? Ми ж якось досі жили без вас?". І перший рік це було як залицяння, ми казали – а у нас таке і таке є. А вони у відповідь питали "А що ми за це маємо зробити? Ви нам подушки купили чи ще щось, а потім у нас нічого не заберете? Ми правда вам нічого не винні?". Зараз уже третій рік, вони звикли до нас. У них вже сформувався такий синдром набутої безпорадності, вони зрозуміли, що без нас їм буде набагато гірше. Вони навчилися формулювати запити. Іноді вони такі, що їх ні на ноги, ні наголову не напнути. Але ми якось намагаємося знаходити спільну мову.

      На сьогодні у нас 2 сім'ї, де тільки мама виховує дітей. Мама Ольга – виховує 4 хлопців, мама Світлана – 3 дівчат, а ще одна її дівчинка – навчається у Харкові. Всі інші – подружжя. Але щодо тенденцій, то ми спостерігаємо, що командири – мами, а тати – "на підтанцьовках". На всі активності – теж здебільшого приходять мами. Так у нас склалося, що виховання дітей вважається жіночою роботою. Але ось нещодавно нас попросили створити якусь арт-терапевтичну групу, де малювати та займатися іншою творчістю могли б і мами, і тати.

      Особливість у тому, що це сільська місцевість. А як здійснюється соціальна робота у такій місцевості – це жахіття. Щоб соціальна робота у сільській місцевості була ефективною ще у 1998 році було придумано наказ тодішнім Мінсім'ї, молоді та спорту про діяльність мобільних бригад, щоб кожен фахівець зміг доїхати до найвіддаленішого села і надати якусь послугу дитині або родині. У нас три сім'ї живуть за 27 кілометрів від Старобільська, і по суботах, це найзручніший день, коли діти не в школах, їде наш транспорт, забирає дітей сюди. Бо інакше не доїхати – єдиний рейсовий автобус о 8, а назад – об 11-ій годині. Більше шансів звідси виїхати немає. І тут фахівці (соціальний педагог, психолог, залучені фахівці, наприклад, по комп'ютерних курсах) з ними працюють з 9-ї і до вечора. Виходить ще один робочий день, причому напружений, але корисний для дітей.

      Про відмінність проблем родин із прийомними дітьми від родин з рідними дітьми

      Тетяна Федотова, практикуючий психолог:

      Прийомні діти, хоч як би це не звучало, це діти, які пережили маленьку смерть. Вони втратили біологічну родину.

      У деяких батьки дійсно загинули чи померли, а когось – вилучили з родини. Але вони в будь-якому випадку пристосовуються до нових умов. І всі емоційно-пізнавальні процеси у них розвиваються не так, як у дітей у біологічній сім'ї. У них інші проблеми і інші поведінкові реакції, вони сприймають навколишній світ не так, як дитина, що росте з мамою і татом. Нам потрібно розказувати, яка дитина приходить у прийомну родину, чому вона так чи інакше себе поводить, що хоче сказати прийомним батькам. А у прийомних батьків є досвід виховання біологічних дітей, і вони беруть за основу цю модель виховання і намагаються застосувати її до прийомних дітей. А ця система тут не працює. Виникає конфлікт між прийомними батьками і дитиною. І ми вчимо їх знаходити спільну мову. Роз'яснюємо, чому дитина так поводиться, які проблеми виникають. І батьки пізнають, вчаться реагувати, приймати. Деякі батьки сумніваються – "в мене не вийде". А потім, після наданої підтримки, бачимо, що все добре, все виходить. Вони перестають формулювати запити, не бояться приходити до нас із проблемами. Не бояться, хто їх хтось буде оцінювати чи лаяти. Якщо є проблема – розбираємось, чому і як її можна вирішити.

      Наталія Литвинова, соціальний педагог, фахівець соціальної роботи: Причому вони не перекладають на нас свої проблеми, а питають – "що ми разом з вами можемо зробити?". Не кажуть "Ось дитина, зробіть щось".

      Світлана Тунтуєва: Але так стало не відразу. Це три роки інтенсивної послідовної роботи.

      Наталія Литвинова: Спершу – опосередковано, через дітей.

      Світлана Тунтуєва:

      Найстрашніше слово для батьків – "психотерапевт". "Не треба нам ваша психотерапія. Вона якась незрозуміла". А все тому, що дійшли до чогось, що боляче чіпати, обговорювати це не готові. Це так само, як "я не можу знайти спільну мову з дитиною, отже, дитина погана". Те саме зі спеціалістом.

      Ще стосовно інакшості прийомних дітей. У нас був хлопчик, він у два роки потрапив в інтернат, шість років був у інтернаті, в якому, до слова, перебували 56 дітей і 112 співробітників. Дитина потрапила у родину з умінням читати 2 слова за хвилину, не виговорював 10 звуків, була проблема з формами, кольорами. Чим займались у цьому інтернаті? Хоча там були і психолог, і логопед, інші необхідні спеціалісти, які всі були "мамами". Взагалі, порушення прихильності – це основна проблема, яка є у всіх таких дітей. Невідповідність біологічного віку і фактичного – теж характерна риса. І це те, що також важко прийняти прийомним батькам: як це – йому 12 років, а він поводиться як у 6. А дитина, потрапляючи в родину, починає поводитися на той вік, в якому його з родини забрали. І от це ж ми і мали з Денисом. Йому було 9, коли він прийшов у прийомну родину, а по якихось особливостях – йому 2. Його треба доняньчувати, і говорить він як у 2 роки, і такий худорлявий, невеличкий, і питання такі задавав. Але спеціалісти у нас хороші, і коли він у вересні прийшов до нас, і читав 2 слова за хвилину, то до грудня це вже було 40.

      Це діти, яким постійно потрібна освітня підтримка. Їх постійно потрібно тримати в тонусі. Бо у зв'язку з пережитою травмою у них краще формується короткострокова пам'ять, і довгий час триває відновлення. Ще через стресові стани у дітей проблеми починаються. У Старобільську такого в нас немає, але у Луганську було: з 18 дітей у 3 – епілептичний синдром, коли в певній стресовій ситуації вони просто завмирають, прикидаються "мертвими". І це страшно для батьків. Але це потрібно прийняти як факт.

      Про страхи потенційних прийомних батьків перед перевірками від держави

      Світлана Тунтуєва: Насправді все залежить від того, як справляється родина. У нас була одна мама, яка просила "зробити щось" із начальником служби у справах дітей, бо він жив по сусідству, і щодня перевіряв зошит, де ця мама мала записувати, що і скільки вона купила, чим дітей годувала. Ми почали з'ясовувати – чому так? З'ясували, що через те, що мама ця дозволяла собі вольнощі у витратах грошей, передбачених на дітей. І цей начальник придумав таку міру – змусив її завести цю амбарну книжку. Це порушення законодавства, законом таке не передбачено.

      Але для цієї мами це була міра дисциплінарного характеру, що навчила її пекти пироги, варити компоти замість купівлі газованих напоїв, готувати консервацію на зиму і купувати дітям ті продукти, які потрібні їм для нормального розвитку.

      У нас у Старобільську наш соціальний працівник Ірина Василівна – досить лояльна, знаходить спільну мову з усіма прийомними родинами. Мені здається, ми навіть більш строгі в цьому сенсі. Були випадки, коли ми просили-змушували прийомних батьків навчити дитину чистити вуха чи стригти нігті. Нехай навіть цій дитині вже 11 років. Вони кажуть "Моя дитина в такому віці вже вміла це робити". Так, але ваша дитина була з вами все життя, а ця до вас потрапила рік тому. Ви маєте навчити її в тому числі і таким речам. І батькам це часто важко усвідомити. А ці діти вже пережили таке, що й уявити важко.

      У нас була одна дівчинка, зараз їй вже 18, вступила до університету. Від неї при народженні відмовилась мати. Її удочерили. 6 років вона прожила в усиновлювачів, потім вони розлучилися і повернули її в інтернат. У 6 років дівчинку взяла в прийомну родину мама, яка втратила свою рідну дитину. Причому травму цю мама не пережила, а через місяць взяла "нову" дитину.

      Як ця дівчинка жила ці 10 років – важко уявити, бо дійшло до того, що в 16 років прийомна мама почала її бити, і навіть стригла її манікюрними ножицями, аби тільки дівчина гуляти не ходила.

      І тут вже ми звернулися з тим, щоб розформувати родину, бо є пряма загроза життю дитини. Після цього ця дівчинка потрапила в прийомну родину, яку сама вибрала, їй же вже 16 було. І ось нещодавно ця мама також від неї відмовилась, бо" втомилася і не хоче більше ніяких дітей". Дівчині 18 років, і її зрадили кілька разів. Буде у неї довіра до людей? А батьки цього не розуміють, мовляв, їй вже 18, а ніякої відповідальності. А вона просто залишилася на тому рівні 6-річної дитини, коли її вперше зрадили.

      Про спілкування прийомних дітей з біологічними родичами

      Наталія Литвинова: Прийомні родини якраз і відрізняються від усиновлення відкритістю. Прийомні діти знають свою історію, хто вони і звідки. Діти можуть підтримувати стосунки з біологічними родичами, якщо це не загрожує їхньому здоров'ю і життю. Іноді прийомні батьки проти такого спілкування, це певні ревнощі проявляються. У нас був такий випадок, коли мама тільки тут, у нас у центрі, дізналася, що її прийомна дочка спілкується у соцмережах з біологічною мамою і бабусею. Вона тоді не могла стримати емоцій, вибігла з кімнати. Але ми теж з цим працюємо. Бо для дитини таке спілкування важливе. Це її коренева система. Без неї – вона не зможе нормально розвиватися.

      Світлана Тунтуєва: Я помітила такий феномен у цих дітей, що десь на третьому місяці влаштування у прийомну родину, вони починають транслювати весь той біль, що їм принесли біологічні батьки за період своєї відсутності, на прийомних батьків. Частіше вибирають в якості "об'єкта" маму. І вони діляться: не розумію, в чому справа, я до нього/неї і так, і отак, а у відповідь – випробування за випробуванням. І причому дитина не може це пояснити. У неї не вистачає досвіду і вербальних навичок, щоб підтвердити, що так, я таким чином мщуся своїм біологічним батькам. І ми кажемо прийомним батькам: це не тому, що ви поганий. А просто дитині весь накопичений негатив треба кудись вихлюпнути. І ви – той дорослий, на якого це вихлюпується. І для дитини це таке своєрідне випробування на довіру: витримаєш-не витримаєш, потрібен я тобі чи ні.

      Тетяна Федотова: Це така амбівалентна форма прихильності, порушення прихильності. Це як етап нового життя, вийде чи не вийде, сильні батьки чи ні.

      У наступній частині інтерв'ю читайте: про державний підхід "дитина – обєкт", про сексуальне насильство над дитиною і що робити, про дитячу психологію і чому необхідно слухати дітей.

      Читайте також: Право на сім'ю: як Україна долає "інститут сирітства"

      Джерело: 24 Канал
      powered by lun.ua
      Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
      Коментарі
      Більше новин
      При цитуванні і використанні будь-яких матеріалів в Інтернеті відкриті для пошукових систем гіперпосилання
      не нижче першого абзацу на Телеканал новини «24» — обов’язкові.
      Цитування і використання матеріалів у оффлайн-медіа, Мобільних додатках, SmartTV можливе лише з письмової згоди Телеканалу новин «24».
      Матеріали з маркуванням «Реклама» публікуються на правах реклами.
      Усі права захищені. © 2005—2017, ПрАТ «Телерадіокомпанія “Люкс”», Телеканал новин «24»
      Залиште відгук