Про це та інше з Лаурінасом Кащунасом поговорила кореспондент Телеканалу новин "24" у Вільнюсі Наталя Семерова.
З одного боку Голова Ради Європейського Союзу Дональд Туск висловлює дуже принципову позицію щодо України, в той час як деякі дії Верховного представника Європейського Союзу із закордонних справ і політики безпеки Федеріки Могеріні можна іноді зрозуміти як проросійські. Як розуміти таку дихотомію?
У Європейському Союзі є кілька блоків країн і політиків, які мають принципово інші бачення з питання Росії. І, звичайно, Могеріні і її апарат - це та платформа, яка думає, як вийти з існуючої спіралі санкцій. Вони пропонують розділити санкції на санкції щодо Криму і санкції щодо Донбасу. Я думаю, в березні санкції щодо Криму будуть продовжені, але є ризик, що дія санкцій II і III ступеня, які були прийняті в червні-липні 2014 року, не буде продовжена. Таким чином Європа збереже обличчя, залишивши санкції щодо Криму, який і далі окупований, але знявши санкції стосовно Донбасу, де ймовірно буде "квазістабільність". Таке мислення Євросоюзу найнебезпечніше. У Росії є ще кілька місяців, щоб продовжити ескалацію ситуації, але, думаю, ближче до березня Росія перейде на "утеплення" відносин, щоб не було досягнуто одноголосного рішення про продовження санкцій II і III ступеня.
Росія наступає. Президент Порошенко заявив про вторгнення в Україну 200 нових танків і 9000 російських солдатів. У цей час Європа дискутує не про введення нових санкцій, а навпаки про зняття тих, що вже є. Як Ви це прокоментуєте?
Дискурс змінився. Не в Литві, звичайно, але багато де в Європі. На Заході багато хто вважав, що Україні не варто давати військову підтримку, оскільки це може привезти до більшої ескалації ситуації. І ось вже місяць ми чуємо, що ЄС вже починає думати, як полегшити санкції, в той час як Росія якраз пішла на ескалацію. Всю риторику про ослаблення санкцій Путін зрозумів як "зелене світло" для агресії.
Щодо інших аспектів, варто сказати, що існуючий пакет санкцій — це вже багато для Європи. Важливу роль відіграє економічний інтерес — бізнес хоче робити бізнес. А також є ІГІЛ, Іран, Північна Корея, які сьогодні важливіші, ніж Україна для Німеччини, Франції та інших країн ЄС. І це грає на руку Путіну.
Росія хоче розділити Європу. Чи вдасться їй це?
На цьому етапі — ні. Але з березня почнеться важкий час для нових пошуків у Євросоюзі єдиного голосу. Такі країни як Угорщина, Словаччина, Італія, Греція, Кіпр будуть завжди говорити про скасування санкцій, але все залежить від Меркель. Саме вона гарантувала єдиний голос під час прийняття санкцій. Я думаю, що і Литва, і Україна занадто критикували Меркель у минулому році. Вона грала дуже позитивну роль. Їй вдалося знайти компроміс III рівня санкцій. Якщо вона скаже, що ми йдемо далі, можливо, санкції будуть збільшуватися, але, я думаю, до того часу і у неї вже буде план відходу.
Представник США при ООН Саманта Пауер заявила, що мирний план Путіна — це не що інше, як план легалізації російської окупації. Чи є кінець у цій війні?
Я думаю, що кінець є. Але він може бути досягнутий з договором про поганий мир. З одного боку — Україна, яка не допускає дискусій про квазідержавність Донбасу і домагається відновлення контролю кордону з Росією. Росія ж у свою чергу хоче права на присутність своїх військових структур на території регіону Донбасу, який буде більше контролюватися Росією, ніж Києвом. І тут немає копромісу. Ні Україна, ні Захід не грає в цю гру, тому нова ескалація — це ще одна спроба Росії поставити Україну на коліна і виграти символічну війну, переламати Україну.
У довгостроковій перспективі стабілізації не буде. Генеральна стратегія Росії — зробити з України державу, яка не відбулася. Якщо люди знову не віритимуть своїй політичній еліті, якщо організується новий Майдан, Росія скаже Заходу: дивіться, у них знову не вийшло. І тоді Росія знову повернеться в економічне і політичне життя України.
У той же час, політична еліта України не повинна використовувати це як виправдання і не реформуватися під приводом війни. Потрібен баланс. Важливий аспект також у тому, що Росія сьогодні контролює територію з 2 мільйонами українців. ЇЇ мета - знайти шляхи, щоб Україна фінансувала цей регіон, а вплив все одно був би російським.
Чи можемо ми очікувати просування Путіна на південь України? Яку територію він націлений окупувати?
Я думаю, йому потрібна не територія, а контроль за всією Україною, Україна як нейтральна, буферна та неєвропейська країна. Крим — це імперіалізм, а все інше — лише для того, щоб не дати Україні вийти з орбіти. Тактично подивившись на цей регіон, видно, що ніяких стратегічних об'єктів там немає. Є стратегічні точки, де Росії важливо бути: Донецький аеропорт (що вже не актуально), Дебальцеве (як інфраструктурний об'єкт), Луганська ТЕЦ Ахметова і Маріуполь (як коридор з Кримом і порт). Це дасть Росії перевагу у переговорах наполягати на мирі у їхній версії.
Литва — одна із членів ЄС, що наполягає на визнанні так званих "ДНР" та "ЛНР" терористичними організаціями. Чи є шанси, що їх визнають терористичними організаціями?
Я думаю, зараз таких шансів небагато. Росія хоче, щоб "ЛНР" і "ДНР" вели переговори. ЄС розуміє, що це не можливо у випадку, якщо "ЛНР" і "ДНР" визнають терористичними організаціями. Якби ці "республіки" були визнані терористичними організаціями, Росію потрібно було б визнати державою, яка підтримує тероризм. А як вести справи з такою державою?
За всіма характеристиками вони, звичайно, терористичні організації. Але політичні та геополітичні фактори заважають цьому. В кінцевому підсумку з ними потрібно буде вирішувати багато питань. Але на шляху до визнання "ДНР" та "ЛНР" терористичними організаціями перший крок має зробити сама Україна, Київ повинен назвати ці "республіки" терористичними організаціями.
З самого першого дня "Революції гідності" литовський народ і офіційна Литва підтримувала Україну. Литовські активісти не тільки організовували акції солідарності з Україною, але і їздили на Майдан під час революції, а з початком війни возять гуманітарну допомогу українським солдатам у зону АТО. Чому литовський народ так співпереживає українцям?
Солідарність з українцями закодована в нашій історії. Коли "червона чума" увійшла після Другої світової війни в 1943 році, найбільшу відсіч дали Литва і Україна, наші й українські партизани. Це дві нації з незалежним мисленням. Наші дисиденти розповідали, що прибувши в табори, якщо не було литовців, вони йшли до українців. Те ж саме робили українці. Якщо в таборі заколот, українці та литовці завжди були в перших рядах. Українські партизани їхали до наших партизан в 1950-ті роки домовлятися про спільну боротьбу, коли вже почався терор проти наших народів. Україна довела, що вона може бути незалежною державою, тому їм так важко. Адже подивимося, наприклад, на Білорусь. Вона ж не незалежна держава.
Чи можливі значні еволюційні або революційні зміни в самій Росії найближчим часом?
Я не бачу такої альтернативи серед опозиції, зсередини Росії. Народ завжди дивився на царя, йому потрібен був цар. Але якщо санкції будуть продовжені і ціна на нафту буде така ж, і економіка не буде диверсифікована, то можуть початися внутрішні переділи всередині політичної еліти Росії. На цих міжгрупових конфліктах, де Путін не зможе грати роль арбітра, можуть початися якісь зміни.