В Історії України вже були випадки, коли російські окупанти винищували мирне населення. Так сталося і в Батурині 2 листопада 1708 року. Тоді за наказом московського царя Петра I фактично знищили гетьманську столицю. За даними істориків, усього в Батурині винищили від 11 до 14 тисяч людей. Половина загиблих – це мирні мешканці, у тому числі дітей, жінок, літніх людей. Російська армія після вторгнення в місто знищувала всіх на своєму шляху. І навіть спалювала церкви, де ховалися люди.

Варте уваги Три голови російського православного фашизму

Згодом російська армія неодноразово повторювала подібні "подвиги". А жителі Західної України й досі пам'ятають, що сталося після їх окупації у 1939 – 1941 роках під час Другої світової війни.

Тоді після початку війни, радянська армія зайняла територію Західної України за домовленістю з гітлерівською Німеччиною. І розпочала свої репресії – арешти та депортації мирного населення. За підрахунками дослідників, серед усіх заарештованих у Західній Україні до розстрілу засудили 10%, понад 40% отримали терміни ув’язнення від 5 до 10 років, а 35% – від 3 до 5 років.

Станом на 10 червня 1941 року в тюрмах на Західній Україні утримували 72 768 людей за загального обмеження у 30 753 особи. Там сиділи політики, релігійні діячі, представники інтелігенції, колишні чиновники та військові, вихідці з "буржуазії", "куркулі", активісти національно-визвольного руху, кримінальні злочинці та арештовані за різні побутові злочини.

Після нападу Німеччини на Радянський Союз, російська армія почала швидко відступати. Тож постало питання, що робити з ув'язненими. За наказом наркома держбезпеки Всеволода Меркулова, їх мали розподілити на тих, кого розстріляти, а кого депортувати в концтабір. Але через блискавичний німецький наступ вже не встигали це зробити. Тому видали нову вказівку – всіх політичних та економічних злочинців стратити.

Спочатку розстрілювали по одному, а потім групами без суду і списків. Масові екзекуції для так званого "розвантаження тюрем" розпочалися із прикордонних Перемишля та Добромиля 22 червня 1941 року. До кінця місяця розстріли відбулися у Львові, Дрогобичі, Самборі, Стрию, Луцьку, Ковелі, Володимирі-Волинському, Тернополі, Чорткові, Кременці, Дубно та інших містах.

Евакуювати частину в’язнів змогли лише в окремих містах, однак більшість із них не доїхали до місця призначення. Інші під час переміщення були страчені або загинули від нападів нацистської авіації. Транспортні засоби використовували лише для вивезення цінних речей і товарів, а більшість в’язнів етапували пішки. З таких "маршів смерті" вціліли лише 214 осіб. Зокрема, з Чорткова Тернопільської області було евакуйовано 954 в’язні, дорогою з них розстріляли 123, а з Умані – 767. У Биківні поблизу Києва знищили 110 осіб, вивезених етапом із Західної України. 7 липня 1941 року вагони із політв’язнями з Коломиї та Буковини на станції Заліщики Тернопільської області викинули зі зруйнованого вибухом мосту в річку Дністер.

Загалом у перші тижні війни в тюрмах Західної України розстріляли або замордували щонайменше 22 тисячі осіб. Коли радянські війська відійшли із західноукраїнських міст, люди побачили на тюремних подвір’ях гори трупів.


Львів'яни шукають серед розстріляних своїх рідних у подвір'ї в'язниці № 1, м. Львів, 3 липня 1941 року.

Жодне покарання за ці воєнні злочини СРСР так і не поніс. Після Другої світової війни України знову опинилася під російською окупацією. Радянська влада намагалася приховати це, так і не взявши на себе відповідальність за ці звірства. Про них стало відомо широкій громадськості лише після розвалу СРСР. І то не одразу.

У 2022 році весь світ знову побачив закатованих українців після того, як там побувала російська армія. Цього разу це сталося на вулицях Бучі, Ірпеня, Гостомеля та решти сіл та міст Київської області. І невідомо, яка є ситуація в тих містах, які поки під контролем російських окупантів. Адже лише у самому Маріуполі вже загинуло 22 тисячі мирних мешканців через російських загарбників.