У 2018 році цю хворобу було діагностовано у 30378 українців, із них 75% – працез датного віку. І невідомо скільки ще випадків залишились невиявленими.

Світова спільнота занепокоєна. 26 вересня 2018 року Генеральна Асамблея ООН на засіданні високого рівня з питань туберкульозу схвалила політичну декларацію "Єднаймося для подолання туберкульозу: глобальна реакція на глобальну епідемію".

Читайте також: Як не можна лікувати кашель та чому

"Ми, глави держав та урядів, а також представники держав та урядів, зібраних в ООН, приділяючи особливу увагу світовій епідемії туберкульозу, підтверджуємо нашу відданість справі подолання епідемії туберкульозу в усьому світі до 2030 року відповідно до цілей сталого розвитку, та беремо на себе зобов'язання припинити епідемію у всіх країнах та забезпечити лідерство, щоб працювати разом для прискорення наших національних та глобальних колективних дій, розвитку інвестицій та інновацій, щоб терміново боротися із туберкульозом, захворюванням, якому можна запобігти та успішно лікувати", – йдеться в тексті.

Делегація України приймала активну участь у роботі засідання, тож держава Україна взяла на себе відповідні зобов'язання.

Проблема вражає масштабами. Але вражає, на жаль, тихо. Фахівці наголошують, що кожен українець перебуває в зоні ризику, оскільки хвороба передається повітряно-крапельним шляхом. Чому ж українці так мало про це знають?

Підступність хвороби чи підступне недбальство?

Туберкульоз не так швидко передається, як інші інфекції. Зазвичай заражаються люди, які проводять з хворим тривалий час. Тож на реальний ризик наражаються люди, які живуть або працюють з особою, яка кашляє тривалий час, але не обстежується на туберкульоз і не лікується. Одна з причин зараження – пізня діагностика.

Такі хворі – найбільша загроза для оточення, – говорить лікаркп-фтизіатриня Наталія Гріцова. – Друга проблема – складно виявити тих, хто контактував із хворими та й ефективність лікування – найнижча в Європі.

Нещодавно у Києві відбувся інформаційний захід "Маю силу". Фтизіатри, громадські активісти, волонтери, митці, що опікуються цією темою, наголошували: туберкульоз – це медико-соціальна хвороба, а не просто інфекційне захворювання. Воно виліковне. Утім, через страх та недбальство, просто лінь та байдужість до свого здоров'я люди часто не звертаються до лікарів. Хвора людина боїться зізнатися, щоб не втратити роботу та підтримку близьких. У буквальному сенсі слова потрібна сила, щоб визнати хворобу та звернутися за допомогою. Ведуча цього заходу Лілія Ребрик відзначила: "Дуже хочеться, щоб українці були здорові, щасливі, повні сил та енергії, щоб радість здорового життя надихала на великі справи. Для цього необхідно надавати корисну для життя та здоров‘я інформацію. Реклама відправляє тих, хто страждає на кашель, в аптеки. Ми ж просимо людей, які кашляють більше двох тижнів, негайно звертатись до лікаря. Зволікання неприпустиме, адже чим швидше встановлено діагноз, тим краще результат лікування".

Важливо: Чим так небезпечна дифтерія: симптоми, профілактика та лікування

Реформування протитуберкульозної служби

На цьому аспекті наголошував Андрій Машняга, регіональний радник Секретаріату Партнерства "Зупинимо туберкульоз": "Надзвичайно важливим сьогодні в боротьбі з туберкульозом є впровадження новітніх ефективних програм, рекомендованих міжнародною спільнотою, фінансування ефективних підходів та впровадження інновацій, таких як генетичні методи діагностики туберкульозу, застосування нових препаратів та схем, рекомендованих ВООЗ, впровадження алгоритмів раннього виявлення туберкульозу".

А найефективнішим способом лікування у всьому світі визнано – амбулаторний. І з фінансової точки зору, і соціальної. Туберкульозні диспансери відходять у минуле. Доведено, що пацієнт, який сумлінно отримує протитуберкульозне лікування, є безпечним з точки зору інфікування інших людей, вже через 5-10 днів після початку лікування. І нам треба переходити на прогресивні методи діагностування туберкульозу та нові ліки.

У Верховній Раді IX скликання створена міжпарламентська платформа з боротьби з туберкульозом. Але є побоювання, що цю проблему народні обранці не вважають актуальною. І чи спроможуться нардепи не в турборежимі, а детально розібрати цю проблему глобально, а не формально?

У реальності ні високий соціальний статус, ні доступ до приватних лікарень можуть не врятувати, якщо хворобу виявити надто пізно. Отже, щоб не було тих, кому пощастило вилікуватися лише тому, що вони потрапили до висококваліфікованих фахівців і тих, кому не пощастило, тому що він занадто пізно звернувся, потрібна системна робота, реформа, про яку в Україні так люблять говорити. А якщо говорити про особисту відповідальність, небайдужість до себе та своїх оточуючих, українцям варто більше цікавитися цією хворобою і навчитися вже розбиратися, де правда, а де міф, нав'язаний ще радянською системою охорони здоров'я.

Автор: Інна Жолобович

Зверніть увагу: Кір в Україні: симптоми небезпечної хвороби та його профілактика