Захід сконцентрований на тому, як завдати більше шкоди російській економіці та зруйнувати тамтешній військово-промисловий комплекс. Натомість Росія таки навчилася обходити частину санкцій та отримувати необхідні деталі через треті країни. А допомагає їм у цьому, на жаль, санкційна суперечка всередині Євросоюзу. 24 Канал традиційно підготував для вас підбірку найцікавіших матеріалів авторитетних західних ЗМІ.

Цікаво Китай звинувачує Росію у витоку інформації щодо переговорів про зброю

Вторгнення Росії в Україну послаблює і без того погані відносини між США та Китаєм, пише видання Spiegel. Дві наддержави похитуються від однієї кризи до іншої, поступово згуртовуючи навколо себе союзників.

Коли в Пекіні мова заходила про Україну, китайський державний апарат вважав за краще спілкуватися з російським послом, аніж з представником України – Жанною Лещинською. Поки українського посла у Вашингтоні Оксану Маркарову приймали в Конгресі США під час нещодавнього звернення президента Джо Байдена, її колезі на іншому боці планети все ще доводиться пояснювати, хто ж на кого дійсно напав у цій війні.

За словами дипломатки, вона неодноразово зверталася до МЗС Китаю, наголошуючи, що для збереження "нейтральної позиції" необхідно спілкуватися з обома сторонами, але схоже, що Китай наразі не прийшов до цієї простої істини.


Тимчасова повірена у справах України в Пекіні – Жанна Лещинська / фото Embassy of Ukraine in China

Прямо протилежне ставлення до українських послів у Вашингтоні та Пекіні свідчить про величезну напругу між двома наддержавами. Відносини двох країн і до цього були доволі складними, але вторгнення Росії в Україну викликало потужний шторм на політичній мапі світу та занурило світ, як роками попереджав експрем'єр Австралії Кевін Радд, – в "нову холодну війну".

Натомість з лютого 2022 року відбулися три події, які дуже сильно нагадують холодну війну:

  • По перше, агресія Росії проти України все частіше сприймається як своєрідний проксі-конфлікт. Але не в Україні, де народ бореться із зовнішньою агресією. Москва та Пекін все частіше зображають цю війну як захист від "прагнення Заходу до світової гегемонії". При цьому Вашингтон теж вносить певні корективи, підкреслюючи, що війна в Україні має сприйматися як частина глобального протистояння між демократіями та автократіями.
  • По друге, всі намагаються знайти собі якомога більше союзників у світі. Кожна сторона збирає свої "дипломатичні війська" на голосування в ООН або просуває економічні міжнародні програми та проєкти підтримки. Деякі з тих країн, які за часів холодної війни вважалися позаблоковими, а сьогодні об'єднані під загальним терміном "Глобальний Південь", перебувають під прямим прицілом та намаганнями схилити їх до союзництва. Серед них: Індія, Індонезія, Бразилія та Південна Африка.
  • По третє, війна в Україні супроводжується потужним ідеологічним загартуванням – дуже крайнім у Росії, але також дедалі сильнішим у китайсько-американських відносинах. Перебіг війни поки що підтверджує для Пекіна і Вашингтона той образ, який вони мали один про одного: як про ідеологічного супротивника, з яким порозуміння вже майже неможливе. Ідеологічна складова цього протистояння поступово виходить на передній план, адже раніше вся конфронтація відбувалася більше в політичній, економічній та військовій площині.

Попри те, що за часів холодної війни Москва та Пекін були запеклими ворогами, сьогодні вони ближче один до одного, ніж коли-небудь в історії. Як колись Сталін та Мао Цзедун, Путін та Сі Цзіньпін мають спільне неприйняття світового порядку, в якому домінують США. З їхньої точки зору, війна в Україні виглядає як план США з розширення своєї сфери впливу на Схід, про що постійно говорить Путін під час своїх публічних виступів.

Чому "мирний план" Китаю лише підтверджує, як збігаються інтереси Пекіна та Москви

Китай абсолютно не підштовхує Росію робити те, чого вона і так не хоче. Насправді китайський "мирний план" – це не документ, який визначає, яка сторона, коли і які кроки має зробити, а також не пояснює, яким має бути покарання за порушення. Це всього лише декларація принципів, на яких заснована антизахідна позиція Китаю.

Документ дуже поблажливо ставиться до агресора, закликає до припинення вогню замість виведення російських військ, а також до зняття всіх санкцій, рішення щодо яких не ухвалені Радою Безпеки ООН, при тому, що у Радбезі Росія має право вето.


Китай знає слабкості Росії та використовує Путіна / фото Getty Images

Президент України Володимир Зеленський при цьому висловився щодо ініціативи Китаю настільки позитивно, наскільки це взагалі можливо для подібного документа, в якому навіть не засуджена агресія Росії. Сам факт, що "Китай заговорив про Україну – це вже непогано", – заявив він під час пресконференції, присвяченій річниці війни. Питання лише в тому, що стоятиме за цими словами.

Колишній голова МЗС України Павло Клімкін сказав Spiegel, що в короткостроковій перспективі Україна має домогтися від Китаю трьох речей:

  • не постачати Росії військові технології,
  • не надавати прямої військової підтримки,
  • а також донести до Москви, що "про використання зброї масового знищення не може бути й мови".

За словами Клімкіна, "мирний план" Китаю не стосується насамперед України та Росії, Китай намагається скористатися моментом, щоб "представити себе, як вирішального гравця на світовій арені та поставити під сумнів західний міжнародний порядок".

При цьому, судячи з візиту канцлера Німеччини Олафа Шольца до Бразилії, президент Лула де Сільва неохоче дивиться на постачання боєприпасів для України та вже послався на "мирний план" Китаю. Втім, Україні вдалося отримати 141 голос в ООН за резолюцію про засудження російської агресії. Серед держав, які утрималися та не хочуть принаймні підтримувати санкції, Китай має потенційних партнерів. Це не дивно, адже Пекін посилив дипломатичну присутність майже в усіх цих країнах, а для багатьох – Китай є найбільшим економічним партнером.

Китай також дуже розпалює обурення всередині власної країни. Ще до пандемії коронавірусу, політичний дискурс в Китаї почав різко радикалізуватися, майже карикатурно зображаючи США як злісну та корисливу державу, яка не думає ні про що, окрім пригнічення Китаю. Зрештою, ця риторика почала пробиватися не лише в ЗМІ, а й у вищу дипломатію, антиамериканські вислови якої стають дедалі жорсткішими.

Зрештою, сприйняття Китаю змінюється й у Сполучених Штатах. Кожна нова подія стає "китайською кризою" – чи то вторгнення китайської повітряної кулі, чи то заборона соціальної мережі TikTok на урядових мобільних телефонах, чи то дебати про походження пандемії коронавірусу. У будь-якому випадку, Америка стоїть перед "екзистенційною боротьбою", заявив цього тижня голова новоствореного Комітету Конгресу у справах Китаю. Китай став питанням, яке також сильно впливає на внутрішньополітичний аналіз США.

Розрив між США та Китаєм став настільки значним, що обидві сторони справді перестали розуміти одна одну. Коли Пентагон зателефонував до Пекіна після кризи з повітряними кулями, там ніхто не взяв слухавку. Зрештою, держсекретар США скасував свій перший візит до Китаю. Навесні Сі Цзіньпін планує відвідати Москву, а спікер Палати Представників Конгресу США Кевін Маккарті – Тайвань. Навряд чи ці візити здатні знизити напругу, швидше навпаки.

У цьому контексті економічні показники здаються дивною спадщиною минулої епохи. Обсяг торгівлі між Китаєм та Росією минулого року зріс на 30% та досяг 190 мільярдів доларів, натомість обсяг торгівлі між США та Китаю втричі більший, та є рекордним за усі минулі роки. Все це сьогодні поставлено на карту, якщо підтвердиться підозра США, що Китай дійсно розглядає можливість передачі Росії летальної зброї.

Щоб покарати Путіна, Захід повинен говорити з Глобальним Півднем як з партнерами, пише Politico. Немає жодних причин очікувати, що настрої в цих країнах зміняться лише тому, що Захід вбачає в цьому нагальну потребу. Поки Асамблея ООН готується до голосування щодо створення спеціального трибуналу для винесення звинувачень проти Росії за злочин агресії, стає очевидно – щоб Владімір Путін був покараний, західні країни потребують підтримки інших держав. Як минулого року висловився голова МЗС Індії Субраманьям Джайшанкар:

Європа повинна позбутися думки, що її проблеми – це проблеми світу, а проблеми світу – це не проблеми Європи.


Голова МЗС Індії Субраманьям Джайшанкар / фото AP

На жаль, поки стає очевидним, що Європі, Сполученим Штатам чи Україні поки не вдалося досягти великого прогресу на цьому шляху, що також пояснює, чому Росія має обмежений, але відчутний успіх у незахідному світі, включно з Індією. Росія роками використовує глобальні проблеми світу як зброю та, на превелику радість Москви, таких проблем завжди вдосталь. Росія часто підкреслює колоніальне минуле західного світу або ж експлуатацію дешевої робочої сили з бідних країн. Кремль вдало вплітає це в свою пропагандистську мантру про те, що Україна та інші пострадянські республіки – всього лише "західні маріонетки".

Якщо додати до цього зростаюче розчарування на Глобальному Півдні щодо тривалого ігнорування їхніх проблем з боку Заходу, відразу стає зрозумілим, чому ці країни не надто переймаються проблемами України, яка, як вони вважають, докладає замало дипломатичних зусиль для зміцнення міжнародних зв'язків з незахідними країнами.

Навряд чи змінити ситуацію вдасться лише завдяки нашій прямій потребі, як би цього не хотілося. Зрештою, Заходу знадобився добрий десяток років, щоб усвідомити, що політика умиротворення Путіна не була мудрою.

Однак це не означає, що Україна та Захід не здатні змінити свою політику. Багато з цих країн, як, наприклад, Китай – дуже прагматичні. Попри побоювання щодо постачань летальної зброї Росії та відмови засудити агресію Москви, Пекін не поспішає повністю та в усьому підтримувати Владіміра Путіна. Росія може вважати себе серйозним геополітичним гравцем, але ключовими торговельними партнерами Пекіна залишаються ЄС і США.

У цьому контексті великий поштовх для розвитку відносин надало велике турне голови МЗС України Дмитра Кулеби в Африку. Воно показало, що подібний підхід дійсно може приносити свої плоди. Деякі з африканських країн, які він відвідав, пізніше підтримали засудження анексії Росією українських територій в ООН. Втім, на відміну від Росії, Україні досі бракує дипломатичних ресурсів та фізичної присутності, щоб активно пояснювати цим країнам природу війни та реальні наміри Росії.

До теми Для чого Україні Африка та чому турне Кулеби має шанс увійти в історію

  • Для цього Україна могла б об'єднати зусилля з більш потужними західними дипломатичними місіями для організації заходів на місцях, які б пояснювали, навіщо чинити опір російській агресії та чому важливо зупинити Кремль.
  • Водночас ці заходи не повинні обмежуватися лише розмовами про Україну, Європу та "західні проблеми". Вони також мають включати дискусії про виклики, з якими стикаються інші держави, щоб такі ініціативи, як той же спеціальний трибунал, не розглядалися як "привілей багатих країн Глобальної Півночі".

Посол України в ООН Сергій Кислиця справедливо наголосив, що основна причина, чому інші країни по-різному ставляться до війни Росії в Україні, полягає в тому, що в світі існує багато конфліктів, а їхня ймовірність лише зростає, оскільки країни борються за основні ресурси. Саме тому інші країни дивуються, чому їхні війни вважаються менш важливими за російсько-українську.

Саме тому варто пояснювати, якої екологічної шкоди завдає війна в Україні та як це впливає на весь світ. Можна також використати запропонований спеціальний трибунал як механізм, який дозволить покарати не лише Владіміра Путіна, а також злочинців в інших частинах світу, яким досі вдається уникати юрисдикції Міжнародного кримінального суду. Диктатори та диктатури, агресія і насильство повинні бути засуджені, де б вони не відбувалися – в Європі чи на Глобальному Півдні.

За словами високопоставленого європейського дипломата, Росія успішно обходить санкції Європейського Союзу та Великої сімки, щоб забезпечити себе важливими напівпровідниками та іншими технологіями для своєї війни в Україні. Про це пише видання Bloomberg. Російський імпорт у багатьох категоріях повернувся до довоєнного рівня 2020 року, а аналіз даних про торгівлю свідчить, що Москві вдається отримувати підсанкційні технології ЄС та його союзників через Туреччину, Об'єднані Арабські Емірати та Казахстан. Санкції ЄС та G-7 мали на меті завдати потужного удару по російському ВПК та підірвати її економіку, однак у деяких галузях реальний вплив поки не відповідає їхнім очікуванням.

Наші санкції завдають відчутних ударів і сприяють тривалій економічній рецесії в Росії. Але їхня ефективність також залежить від того, наскільки добре вони застосовуються,
– заявив віцепрезидент Єврокомісії Валдіс Домбровскіс.

  • На перший погляд, санкції здаються ефективними. Економіка Росії скоротилася, а багато її банків і компаній залишаються відрізаними від міжнародних фінансових систем.
  • Існують також докази того, що обмеження на європейські та американські технології послабили ключові російські галузі виробництва. Втім, моніторинг торговельних даних свідчить про те, що сучасні напівпровідники продовжують надходити Росії через треті країни.

Деякі держави навіть змінили свої торговельні звички після початку вторгнення в Україну. Галузі, в яких товарообіг цих держав з Росією був фактично нульовим, сьогодні досягають мільйонів доларів. Ключовим прикладом є Казахстан. У 2022 році ця країна експортувала до Росії сучасних напівпровідників на 3,7 мільйона доларів, тоді як за рік до початку війни цей показник становив лише 12 000 доларів.

Подібні закономірності спостерігаються у сотнях товарних категорій, але особливо гостро це відчувається, коли мова йде про сучасні напівпровідники та мікросхеми, які можуть бути використані у військових цілях. Сьогодні ЄС та союзники все більше концентрують увагу на тому, щоб закрити будь-які подібні шпаринки та не допустити подальший обхід санкцій.

Втім, відстеження постачань доволі складний процес. Покупець, тобто Росія, дуже часто використовує складні моделі доставки, щоб приховати кінцевий пункт призначення цих товарів. На прозорість процесу впливає неповна документація, а також пункти, в яких товари перевантажують з одного транспортного засобу до іншого, або ж просто змінюють маршрут.

Адміністрація президента США Джо Байдена вже опублікувала ноту, спрямовану на боротьбу з посередниками, яких Росія використовує для обходу санкцій. У повідомленні перераховані Китай, Вірменія, Туреччина та Узбекистан як потенційні помічники Москви. Велика сімка також оголосила про створення нового механізму контролю, а ЄС запровадив кілька інструментів в останніх пакетах санкцій, щоб покарати тих, хто допомагає Росії.

Набагато зручнішим було б, якби за це відповідала одна установа на рівні всього Євросоюзу. Наприклад, Латвія криміналізувала порушення санкцій, в той час як інші країни ЄС цього не зробили, що дозволяє порушникам шукати інші країни та ухилятися від санкцій, а це тягне за собою менше потенційне покарання. Запроваджуючи чергові пакети санкцій, країни ЄС намагалися обмежити їхній вплив на власну та світову економіку. Дискусії навколо цього питання зрештою дозволяли робити деякі винятки до вимог або звітності.

Зрештою, Європа робила один крок вперед з новими обмеженнями та крок назад з новими винятками. Кожен уряд прагне, щоб всі інші мали максимально жорстке ставлення до санкцій, але при цьому намагається залишатися поблажливим до власних компаній. Зрештою, покладання санкцій саме на національні уряди подекуди працює з дуже низькою ефективністю, і саме це питання Європа мусить вирішити якомога швидше.