Сьогодні війна вже стала частиною життя українців. За зведеннями прес-центру минулоріч на полі бою, за даними Міноборони, загинуло 212 бійців. Понад 1200 були поранені – це ціна утримання лінії фронту, але лише на перший погляд.
Місяцями бойовики змінювали найгарячіші точки протистояння – Авдіївка, Мар'їнка, Піски, Зайцеве, Майорськ, Широкине, Станиця Луганська, Кримське та багато інших населених пунктів опинялися під інтенсивним ворожим вогнем.
І лінія фронту зміщується – української землі стає усе більше. В лютому бойовики залишили Широкине без жодних боїв. Кинули російську зброю, уніформу. Саперам тут роботи на багато років. А саме місто майже зрівняли із землею артилерійськими обстрілами, які тривають і зараз. Люди сюди повернуться не скоро.
Український військовий у Широкиному
А це ще одна гаряча точка – Авдіївська промислова зона. Увесь рік тут лунає артилерія і стрілецькі бої на відстані у кілька десятків метрів. Велика війна на маленькому клаптику землі тут тривала майже увесь минулий рік.
Ще одне нагадування про велику війну – події на Світлодарській дузі у грудні. Неподалік Дебальцевого терористи спробували захопити українські позиції. Контрнаступ у відповідь відкинув бойовиків, і українські армійці зайняли стратегічно важливі позиції і висоти. Попри багатогодинні масовані артудари і неодноразові контратаки, позицій терористи назад не отримали.
Український прапор на в'їзді в Авдіївку
Усі ці території за Мінськом належать Україні, втім окупанти їх не залишають. І перемовини із терористами не працюють. Ініціатива розведення військ на 1 кілометр одне від одного у трьох населених пунктах спрацювала лише частково – у Золотому і Петрівському.
В цій зоні можуть знаходитись тільки офіцери Спільного центру. Що і буде зроблено – тут буде виставлений цілодобовий пост. Є й пости для ОБСЄ, але міжнародні спостерігачі на призначені їм пункти приїжджають хіба на півгодини, і то не щодня.
А от в Станиці Луганській відведення кілька разів зривалось і наразі не відбулось. У цьому місті майже не залишилось непошкоджених будинків через запеклі бої у 2015-му році.
Дивіться також: ТОП-5 "зрад" 2016 року за версією 24-го каналу
Українські бійці, виконуючи наказ, розібрали свої непередові позиції. Бойовики цього не зробили.
За річкою вже Луганськ. І бойовики тут жодного разу не дотримались необхідного режиму тиші для розведення військ. І плани розвести війська на інших ділянках лінії фронту залишились лише на папері.
Майже без прогресу залишилося і звільнення українських заручників. Лиш 16 з них цього року опинилися вдома. Серед них – оборонець Донецького аеропорту Тарас Колодій, який пробув в полоні майже 2 роки, працівник ООН Юрій Супрун та партизан Володимир Жемчугов. Він повернувся додому майже без зору, обох рук та з численними травмами.
Проте боротьба за українських заручників триває. І досі у підвалах та тюрмах на окупованих територіях перебуває 109 українців і військових, і цивільних. І вони чекають на повернення додому.