У США з такою метою створили підрозділ "Спецназ міста Янголів", або "Каліфорнійські бійці". Мовиться про SWAT-формування, яке часто фігурує у фільмах та серіалах. Однак у реальності вони приїжджають на найважливіші виклики і без них штурм не починають, оскільки в SWAT навчають спеціальних прийомів ведення бою.

Цікаво Операція Condor: легалізована програма знищення опозиції у Латинській Америці

Ідея створити "Спецназ міста янголів" виникла після серії банківських пограбувань 1960-х років у Філадельфії, штат Пенсільванія. Постійні грабежі додавали чимало проблем тамтешнім поліцейським, оскільки перестрілки зазвичай закінчувалися погано для представників закону.

SWAT
SWAT виник після серії пограбувань банків у Філадельфії / Фото Oregon Department of Transportation

Відтак у місті вирішили створити спеціальний загін із 100 офіцерів, яких підготують спеціально для протистояння грабіжникам банків. І система спрацювала, адже такі копи мали посилене тренування, вони відмінно стріляли й уникали людських жертв. Ці офіцери стали прообразом майбутнього підрозділу Special Weapons And Tactics, тобто "Спеціальне озброєння й тактика".

Коли я тільки почав думати над концепцією, з мене у відділку всі сміялися. Говорили, що нічого не вийде, бо це не поліція, яка представляє закон.

Деріл Гейтс

Співзасновник SWAT

Усередині 1960-х років Гейтс був одним із тих, хто створював SWAT у поліцейському відділку Лос-Анджелеса. Бійці LA донині є першим і оригінальним підрозділом спецслужби в США.

Новизна ідеї полягала в концепції формування – доцільності використання. Донині поліцейські аналітики оцінюють ризики кожного завдання і визначають, чи скеровувати туди спецпідрозділ.

Спершу я планував, що SWAT – це абревіатура "Штурмова група атакування". Однак мені зробили зауваження і сказали, що я не можу створити відомство, яке атакуватиме. Ми тоді подумали і вирішили, що абревіатура означатиме "Команда, що використовує спеціальне обладнання і тактику".

Деріл Гейтс

Співзасновник SWAT

Одразу після створення, членів підрозділу почали активно використовувати для придушення протестів темношкірих. Зокрема для боротьби з рухом "Чорних пантер". Бійці SWAT мали гумові кийки, сльозогінні гранати та інше екіпірування, яке дозволяло робити рейди на штаб-квартири "пантер".

Коли ті почали давати відсіч копам з автоматних черг, до справи підключили SWAT. Регіональні лідери руху темношкірих здавалися один за одним, оскільки увійти з бійцями в перестрілку означало смерть.

Коли я вийшов з будівлі, глянув догори, а нас звідусіль оточували люди в чорній уніформі. Я тоді подумав: "Хто це в біса такі?". Чорне взуття, чорні штани, чорні накидки. Всі в чорному.

Ексучасник "Чорних пантер"

Якщо у більшості випадків із "пантерами" вдавалося розійтися без зайвого клопоту, то в історії SWAT не завжди були випадки мирних врегулювань конфліктів. У 1973 році в США з'явилося угруповання, що іменувало себе Сімбіоністською армією визволення, скорочено SLA.

Актуально RAF на варті мирного неба: як працюють британські Королівські військово-повітряні сили

За 2 роки діяльності ліворадикали встигли наробити чимало лиха – убивства, грабунки, викрадення людей, автівок. Якось вони навіть взяли в заручниці внучку мільярдера Вільяма Херста, яка згодом приєдналася до їхнього руху.

У арсеналі SLA були кулемети, снайперські гвинтівки й вони добре знали район. Тому на завдання відправили бійців SWAT, які 18 разів намагалися встановити контакт і пропонували ліворадикалам скласти зброю й гарантували справедливий суд.

Коли терористи відмовилися, командос пішли в наступ, який тривав 61 хвилину. Обидві сторони вистріляли понад 3700 куль. Врешті все закінчилося тим, що будинок, у якому забарикадувалися зловмисники, згорів, а 6 членів SLA загинули.

Спочатку закинули сльозогінний газ. Щойно рушили з місця, щоб піти у наступ, зіткнулися із величезною кількістю вогнепальної зброї, з якої почали гатити по нас. У них всередині навіть були кулемети.

Рон Маккарті

Ексбоєць SWAT

Однак на завданні не постраждав ніхто з цивільних чи 60 правоохоронців. Після цього бійцям почали надходити запити від поліцейських відділків різних штатів з проханням допомогти створити аналогічні підрозділи.

У нагоді стала концепція Деріла Гейтса. Кожен підрозділ входив у одну структуру, але діяв незалежно і в рамках законів кожного штату. Якщо в Лос-Анджелесі SWAT виконують завдання виключно з підвищеним ризиком, то в менших містах їх залучають до врегулювання великих ДТП, охорони місць під час свят, гасіння лісових пожеж тощо.

Влітку 1984 року в США відбулася грандіозна подія – літні Олімпійські ігри, до яких бійців SWAT готували дуже ретельно. Навчені гірким досвідом Олімпіади 1972 року в Мюнхені, американці вирішили працювати на випередження. Спецназ тренували спільно з:

  • французькими GIGN;
  • британськими SAS;
  • німецькими GSG-9.

Літня подія також була плацдармом політичного протистояння Москви і Вашингтона. Ряд соціалістичних країн з Кремлем на чолі бойкотували ігри, тож у США побоювалися, щоб не було якихось провокацій.

Тому крім іноземних розвідок і контртерористичних підрозділів, бійці SWAT тримали контакт і з ЦРУ, щоб бути в курсі всього, що відбувається довкола. Олімпійські ігри, мабуть, стали єдиним місцем, де каліфорнійський спецназ відмовився від своїх головних принципів і був готовий тримати свій сектор у безпеці за будь-яку ціну.

Члени підрозділу SWAT намагаються влазити у перестрілки дуже рідко. І це розумне рішення. Відсутність перестрілки зменшує шанси на поранення серед цивільних, серед офіцерів, та й серед самих злочинців. SWAT – це підрозділ, покликаний рятувати життя, а не забирати його,
– зазначив дослідник Девід Клінгер.

Однак, за словами ексбійця Рона Маккарті, інколи існує лише один спосіб втихомирити людину, яка чинить насилля – відповідати тим самим. Магічних розв'язань проблем не існує.

Стати учасником "Каліфорнійських бійців" непросто. Потрібно відслужити щонайменше 10 років поліцейським та пройти курс відбору й тренування з вивченням різних методик бою. Багато уваги приділяється стрільбі, хоч зброю в SWAT використовують рідко.

Одна із методик підготовки має назву PCR. Кандидат подорожує лабіринтами з кімнат, де в хаотичному порядку відчиняються двері, а далі бійцю потрібно зорієнтуватися – де зловмисник, а де – цивільна людина і якомога швидше ліквідувати злодія. Діяти потрібно блискавично швидко й вистрілити в конкретну точку – трикутник на лобі "зловмисника".

Зверніть увагу Щури в грудній клітці полонених: як проєкт Phoenix "викачував" інформацію у В'єтнамі

Бійці повинні пам'ятати, що постраждати може і заручник, тож у більшості рейдів усе закінчується на етапі зі сльозогінним газом та світлошумовими гранатами. До всього, на дахах сусідніх будівель чатують снайпери.

Успіх SWAT у тому, які люди тут працюють. Все залежить від того, наскільки кваліфіковані офіцери вступають у лави, і тренування, яке вони всі проходить. Техніка не грає великої ролі, тому що без голови на плечах неважливо, який інструмент у тебе в руках.

Джейсон Петручеллі

Боєць SWAT

Кожен боєць може обрати напрямок, який йому підходить – інженер, сапер, штурмовик, снайпер тощо. Бувають випадки, коли напрямки змінюють, залежно від штату чи міста. Наприклад, у Маямі є особлива каста командос, які нападають з води.

Туди відбирають найкращих спецназівців і відправляють до особливо небезпечних зловмисників у портах або на лайнерах з людьми. Загалом, понад 80% викликів членів SWAT – це "стандартні" для них місії зі знешкодження групи озброєних людей. Для унікальних випадків з порятунку заручників у США є окреме відомство – Hostage Resque Team.

Кожного бійця ми намагаємося тренувати відповідно до його можливостей. Є люди, які займаються виключно одним типом викликів. Є снайпери, для яких потрібна інша, складніша підготовка. Однак усі підрозділи завжди разом – взаємодія допомагає виконувати спецоперації.

Джеф Бреденгоф

Інструктор

У 1980-х роках Рональд Рейган почав жорстку політику боротьби з поширенням наркотиків. До арештів членів банд, дилерів та нарколабораторій залучили бійців SWAT. Вони раптово вривалися на локацію й затримували зловмисників та лякали їх одним лише виглядом.

Поліція в Портленді
До рейдів на наркоторговців залучили бійців SWAT / Фото з Unsplash

Упродовж 10 років підрозділ мав понад 30 тисяч виїздів по всій території США. Система пошуку та знешкодження притонів і банд була настільки відпрацьованою, що SWAT почали співпрацювати з відомством DEA. Обмін інформацією між ними триває донині.

"Спецназ міста Янголів" також допомагає іншим підрозділам боротися з наркотиками у США. Завдання нелегкі, адже не завжди зрозуміло, хто буде за дверима – неозброєний дилер чи член банди, готовий на все.

SWAT – це добре тренований підрозділ покликаний боротися зі складними і ризикованими завданнями. У нас найкраще екіпірування, найкраща підготовка, найкращі характеристики зброї,
– розповів боєць SWAT Бренд Гаррольд.

У майже бездоганній історії спецназу є й невдалі приклади роботи. Мовиться про випадок з 2008 року, коли в Арізоні почали "полювання" за марихуаною. Після відстеження, рейдів та арештів, правоохоронцям вдавалося вийти на поставки та конфіскували наркотики.

Якось вони вирішили не вилучати товар, а відстежити, куди його відправлять. Посилка дійшла до штату Меріленд, у містечко Бервін-Хайтс. Пакунок поклали біля дверей солідного будинку, невідомо чи навмисно, але бійці SWAT вирішили штурмувати його.

Я прокинувся від вибуху. То були мої вхідні двері, які просто знесло. Далі зайшли люди в чорному. На підлогу поклали всіх, навіть мою мачуху, а разом із нею двох моїх псів. Потім вони застрелили обидвох собак. І один з них запитав, чи вони не в будинку мера, інший відповів ствердно.

Чей Кальво

Мер Бервін-Хайтса

Бійці не зорієнтувалися, що штурмують помешкання мера, який ні в чому не був винен. Кальво подав до суду через убитих собак, але жоден боєць не поніс покарання. Лише 2010 року правоохоронці заявили, що виконували свою роботу й не шкодують про вчинене.

Станом на нині, інцидентів зі штурмом помешкань політиків уже немає, однак виїзди на виклик про наркотики – не рідкість. Додалися ще й постійні перестрілки у школах, а такі місії потребують максимальної уваги.

У США є 2 види команди SWAT – ті, які працюють повний робочий день і неповний. Ті, хто працюють повний день, зазвичай, дислокуються у великих містах – Денвер, Даллас, Детройт. Всі інші є звичайними поліцейськими, які за потреби виїжджають на спецзавдання.

Джеф Бреденгоф

Інструктор

Щороку викликів у роботі таких підрозділів стає все більше. Вони добре розуміють, що на їхніх плечах лежить відповідальність не лише за життя цивільних, яким можуть зашкодити злочинці, але й за поліцейських. Та де б вони не були, у всіх одна ціль – служити і захищати, незалежно від ризиків та ціни за виконання завдань.