Як "робити космос": інтерв'ю з українським космонавтом Ярославом Пустовим

Ярослав Пустовий сьогодні живе в Канаді, де працює директором з питань безпеки у космічній компанії Maritime Launch Services. Вона має доволі амбітні плани – побудувати перший приватний комерційний космодром, з якого будуть відправляти корисні вантажі на низьку навколоземну орбіту.

Читайте на сайті Від землі до неба: історія української космонавтики

Та до становлення у Maritime Launch, Ярослав пройшов довгий шлях:

• був дублером Леоніда Каденюка під час його польоту на орбіту навколо Землі;
• намагався створити в Україні загін космонавтів;
• брав участь у створенні суборбітальної туристичної ракети;
• активно популяризував ідею "нового космосу";
• проводив конференції на космічну тематику та багато чого іншого.

Ярослав Пустовий – щасливий батько трьох доньок / Фото надав Ярослав Пустовий

Ексклюзивне інтерв'ю з Ярославом Пустовим

Як ви потрапили до загону астронавтів? Як почався ваш "космічний шлях"?

О, ну це було дуже давно. Я вчився у військово-космічній академії імені Можайського з 1988 по 1993 рік. Це був такий початок космічної кар'єри, у 17 років фактично. Потім я повернувся в Україну, працював над дисертацією. Якраз у той час проводили відбір для космічного польоту шаттла. Я був одним із кандидатів. Я про це почув, але тоді у мене був десь місяць до захисту дисертації. Я у той час ні про що інше не думав. Та все ж сходив на співбесіду у космічне агентство без будь-яких очікувань.

Уже потім, коли пройшов захист (середина червня 1996 року), у серпні мені сказали, що мені треба приїхати в Київ на медкомісію. Мене це здивувало. Я пройшов медкомісію, з’їздили у NASA, нас там ще раз перевірили. Остаточне рішення прийняли наприкінці листопада, якщо не помиляюся.

На початку грудня 1996 року я вже приїхав на підготовку до центру Кеннеді. Це там, де космодром, а не там, де астронавти. Астронавти взагалі перебувають (проходять підготовку, – Техно 24) у центрі Джонсона, у Г’юстоні. Там же розташований Центр управління польотами та Центр пілотованої програми.

Але ми починали тренування у центрі Кеннеді, де була лабораторія, яка розробляла обладнання для експериментів. Там був наземний дослідницький центр з того експерименту, який ми робили разом з Каденюком.

Наприкінці січня 1997 року, якщо не помиляюся, ми приїхали у центр Джонсона. Уже звідти продовжили наше тренування разом з іншими членами команди.

Леонід Каденюк займається біологічним експериментом на орбіті / Фото NASA

Чим ви займалися після польоту шаттла?

Фактично, політ був частиною угоди між США та Україною щодо ядерного роззброєння. Це був один із пунктів цієї угоди. Програму виконали. Але український космос тоді був сильно пов'язаний з Росією.

Коли ми повернулися в Україну, було очікування, що буде продовження (пілотованої програми, – Техно 24). Наскільки я знаю, американці пропонували. Але, знаєте, політика скрізь вмішується. Тодішнє керівництво агентства було більше орієнтованим на співпрацю з росіянами. Була ідея, що буде другий політ, буде може й третій політ, четвертий політ! Ми спробували навіть втілити ідею створення власного загону астронавтів. Була навіть ідея, що має бути український дослідницький модуль на Міжнародній космічній станції. Він мав бути в рамках співпраці з росіянами.

Тому я провів певний час в Інституті космічних досліджень. Одним із засновників інститут є Академія наук, а іншим – Державне космічне агентство України. Я працював за контрактом між Агентством та Інститутом. Потім я перейшов працювати уже в саме Космічне агентство України. Там я займався науковими програмами. Працював над тим, щоб був цей дослідницький модуль на МКС і щоб була якась співпраця; в тому числі з США, з пілотованою космонавтикою. Але час пройшов, й такої великої зацікавленості у суспільства до продовження пілотованої програми не було.

Леонід Каденюк, Леонід Кучма та Ярослав Пустовий / Фото Google Arts and Culture

Після цього повністю змінилося моє життя, змінилася професійна кар’єра, змінилися мої горизонти, змінилося все!

Я прийшов з військового космосу у державний космос. Був частиною й української космічної програми, і частиною космічної програми США. А тут я прийшов у повністю нову сферу — комерційну.

Читайте про "новий космос" "Альфа", "Бета", "Гамма", Марс: космічне інтерв’ю з Максом Поляковим

Так мала б виглядати суборбітальна ракета Canadian Arrow / Фото Nick Stevens Graphics

Розкажіть детальніше про "Канадську стрілу"

Я потрапив туди через справжній відбір астронавтів. У них такий був підхід: на половину "піарівський", на половину справжній. Спочатку я мав займатися підготовкою людей до суборбітального польоту. Та потім я перейшов у більш технічний сектор та брав участь у розробці. Тут, як у будь-якому малому бізнесі: спочатку ти починаєш на одній позиції, а під кінець займаєшся всім.

Проєкт припинив своє існування, тому що всі пішли у різні сторони: хтось хотів займатися орбітальними польотами; ми вважали, що краще займатися суборбітальною тематикою.

Ракета Canadian Arrow нагадувала німецьку балістичну ракету "Фау-2" / Фото Nick Stevens Graphics

Що таке Space 1 Systems?

Нас було кілька людей з колишньої "Канадської стріли", й ми заснували Space 1 Systems приблизно у 2009 році. Заснували для того, щоб працювати над суборбітальними проєктами. Там розроблялася суборбітальна ракета, яка була технічним продовженням ідеї Canadian Arrow. Просунулися ми достатньо далеко, але за різних причин у нас не склалася економічна формула.

Проєкт зараз досі живий. Але розвивається він дуже повільно. Я залишив його.

Розкажіть про Canadian Space Commerce Association. Що це був за проєкт?

Фактично ця Асоціація була заснована у 2007 році групою ентузіастів. Спочатку метою було просування ідей "нового космосу".

Формула існування організації тоді була така:

• Кожні два тижні відбувалися збори організації, куди запрошували гостей;
• Ці люди виступали зі своїми ідеями;
• Члени організації слухали їх, розказували свої думки, ділилися думками та ідеями у відповідь.

Раз на рік Асоціація проводила невелику конференцію для своїх членів. Там обговорювалися ідеї переважно комерційної космонавтики та "нового космосу". Я вперше потрапив на таку конференцію, якщо не помиляюся, у 2011 році. З того часу я став членом цієї організації. Тобто, це був своєрідний дискусійний клуб. Я б його так назвав.

У 2014 році змінилося керівництво Асоціації. Мене запросили приєднатися до ради директорів. Тоді була ідея перезапустити організацію, щоб вона стала справжньою індустріальною асоціацією. Тобто, щоб вона стала організацією, яка не просто робила дискусії та збори для самих себе, а щоб вона мала якийсь вплив у суспільстві. Щоб по-справжньому просувати ідеї "нового космосу" та доносити їх як до суспільства, так і до держави. Щоб просувалися інтереси індустрії в цілому.

До речі, такі асоціації існують у всьому світі та виконують свою функцію.

Так, свій час. Бо тоді, коли ми все це робили, дуже багато космічних компаній індустрії "нового космосу"... Вони були в районі "стартапівського" розвитку. Тому, мій висновок, що це було передчасно.

Якщо підсумувати, то я дуже радий, що був частиною цього проєкту. Ми зробили, я вважаю, дуже багато. У тому числі з точки зору зміни суспільної думки щодо "нового космосу", щодо ставлення до галузі, щодо необхідності розвитку галузі в Канаді. У тому числі й щодо забезпечення пускових послуг в Канаді – це був один із важливих таких моментів, в якому ми хотіли переконати суспільство.

Але трапилось так, що життєвий цикл Асоціації закінчився у 2018 році.

Остання велика конференція за участі CSCA – Canadian SmallSat Symposium 2018 / Фото фейсбук CSCA