12 грудня 2018 року на сайті Окружного адміністративного суду міста Києва з'явилось повідомлення, у якому йшлося:
…розглянувши по суті адміністративну справу за позовом народного депутата Борислава Розенблата до Директора НАБУ Артема Ситника… рішенням суду від 11 грудня 2018 року …позов задоволено частково.
Зокрема, судом визнано протиправними дії Директора НАБУ Ситника щодо розголошення та розповсюдження інформації про громадянина США Пола Манафорта, Глави штабу (на час вчинення протиправних дій) кандидата в Президенти США Дональда Трампа щодо наявності прізвища та підписів Пола Манафорта в списках "чорної бухгалтерії Партії регіонів" в матеріалах досудового розслідування, що мало наслідком втручання у виборчі процеси Сполучених Штатів Америки 2016 року та завдало шкоди інтересам держави Україна.
Важливість цього документу потрібно розглядати у розрізі короткої хронології подій.
Політична та економічна підтримка України після Революції Гідності була частиною зовнішньої політики США, яку реалізовувала на той час адміністрація Барака Обами. Саме вона, загалом, та віце-президент США Джо Байден, зокрема, наголошували на необхідності подолання корупції, як передумови процвітаючої країни. Контроль за діяльністю органу, покликаного очолити цю боротьбу, звісно, вони залишили за собою.
Функціонування НАБУ, з моменту створення і до цього часу, розглядається у ключі тісної співпраці з представниками США в Україні та умовної "групи підтримки" (мова про громадські організації, ЛОМів). Спільні операції з федеральними службами США, тренінги, надання фінансової та матеріаль-технічної допомог – це все окремі прояви у динаміці, узагальнюючого вище поняття.
Втім, "співпраця з представниками США" є занадто неперсоніфікованим судженням, адже, ми з вами розуміємо, що, як мінімум, табір політичних сил в США можна умовно розділити на "республіканців" та "демократів".
Момент створення НАБУ припадає на каденцію президента Обами, який був та залишається представником Демократичної партії США. Нагадаю, що призначення Артема Ситника директором НАБУ відбулося 16 квітня 2015 року.
За півтора роки, 8 листопада 2016 року відбулись вибори, а 20 січня 2017 року – урочисте прийняття присяги президента США представником Республіканської партії Дональдом Трампом, який переміг кандидата від Демократичної партії. У силу особистих якостей Трампа, для багатьох це стало несподіванкою і заперечувати це не варто, несподіванкою як для нашого так і міжнародного політикуму.
Ще до голосування та присяги, 23 серпня 2016 року, посольство США в Україні очолила (продовжує займати вказану посаду і на даний час) Марі Йованович, тим самим, за фактом, адміністрація Обами страхувала ризики неможливості зміни політики по відношенню до України, принаймні всередині нашої країни, незважаючи на результати виборів у самих штатах, щонайменше на певний період. За негативного для демократів результату, новообраному президенту ініціювати зміну посла було б "незручно", адже вже тоді ходили "чутки" про теплі та "взаємносимпатичні" відносини Трампа з Путіним, кулуарні домовленості щодо України тощо.
Посол США в Україні Марі Йованович / Фото Главком
Щоправда, згодом, у питаннях України з'явився новий інститут, з липня 2017 року, в частині врегулювання російсько-українського конфлікту, "опікуном" призначено Курта Волкера. Втім, як показує час, вже зараз йому вдається коментувати позицію США і у частині фінансового становища, і у частині співпраці з МВФ, і реформ правоохоронної та судової систем. Пов'язане це скоріше з тим, що в частині безпосередніх повноважень йому, в силу відсутності комунікацій та конструктивної позиції Кремля, говорити, за великим рахунком, нічого.
Повертаючись до судового рішення, винесеного адмінсудом, варто процитувати Віктора Трепака (коментар виданню "Гордон"):
…з моменту передачі мною матеріалів "чорної бухгалтерії Партії регіонів" до НАБУ 27 травня 2016 року я жодного разу публічно не назвав жодного прізвища, яке фігурує у цих матеріалах. Я виходив із того (і говорив про це неодноразово), що оприлюднення даних такого кримінального провадження до прийняття юридично значущих рішень (оголошення підозри, направлення обвинувального акта до суду тощо) є неприпустимим з точки зору інтересів правосуддя.
Усвідомлення генерала СБУ правових та політичні наслідки таких дій, як для себе особисто, для правосуддя (репутація) і для країни загалом у певний момент не знайшло відгуку у колег. Тому, фактично за два з половиною місяці до "часу Х" в історії американських президентських виборів, вони вирішують, що доцільно оприлюднити окремі сторінки "амбарної книги Партії регіонів". Начебто абсолюно випадково в цих документах фігурує прізвище Манафорта, який на той момент виконув роль голови виборчого штабу кандидата Трампа, того Манафорта, щодо якого зараз очікується реальний вирок американської феміди за ряд злочинів, виявлених в ході розслідування про втручання Росії у вибори в США.
Заради справедливості варто зазначити, що крім справи Охендовського, яка поки не завершилась нічим, з матеріалів "амбарної книги ПР" більше нічого, що б мало якусь більш-менш зрозумілу форму, – не народилось ("стрілки", в стилі, "забрало ГПУ і похоронило" теж мають місце в полеміці, але і НАБУ якось за понад рік перебування справи у них, особливо успіхами не хизувалось).
Дональд Трамп і Пол Манафорт
Охендовський і Манафорт. Ступінь наслідків для цих двох осіб, щонайменше показова: перший – на свободі в Україні, другий – ув'язнений у США. В свою чергу, це свідчить про те, чому взагалі з'явилась "книга", чому саме ці люди її оприлюднювали та якою була основна на той момент ціль. (Нагадаю, що у США репутація та політична відповідальність, на відміну від України, не порожні звуки, там Насіров з підірваною репутацією на посаду не повернувся б). Оприлюднення матеріалів НАБУ відбулось 18 серпня 2016 року.
Повертаючись до наслідків рішення адмінсуду, Віктор Трепак зазначає: "Це рішення, якщо воно не буде змінене судами вищих інстанцій, може мати істотні наслідки. Немає сумнівів у тому, що воно буде враховано при проведенні аудиту НАБУ і позначиться на його результатах. Крім того, це рішення знову ж таки може бути використано у міжнародно-політичних цілях – як сигнал адміністрації президента США про те, що політичне керівництво України як може виправляє ту ситуацію, яка була спричинена під час президентської кампанії у США появою інформації про присутність прізвища Пола Манафорта в матеріалах "чорної бухгалтерії ПР". Можна припустити, що це судове рішення було бажаним для Банкової і з'явилося дуже вчасно – коли ключові претенденти на президентську посаду в Україні намагаються заручитися підтримкою американської адміністрації".
Зазначену тезу можна розділити на два вірогідних варіанти наслідків, в залежності від того як розвиватиметься ситуація, але знову ж таки, з прив'язкою до причин і мотивів вчинків.
Перший варіант, виходить із того, що ініціатором позову є депутат від БПП пан Розенблат. У цьому випадку взагалі роз'яснення не потрібні. От тільки наслідки більші, ніж просто політичні, адже, нагадаю, що за даними ЗМІ, генеральна прокуратора України 1 серпня 2017 року зареєструвала кримінальне провадження про втручання окремих посадових осіб НАБУ у вибори президента США в 2016 році, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 387 КК України, яка на той момент звучала наступним чином:
Розголошення даних оперативно-розшукової діяльності, досудового розслідування, вчинене суддею, прокурором, слідчим, працівником оперативно-розшукового органу незалежно від того, чи приймала ця особа безпосередню участь в оперативно-розшуковій діяльності, досудовому розслідуванні, якщо розголошені дані ганьблять людину, принижують її честь і гідність.
Такі дії, у редакції Кодексу, на момент реєстрації кримінального провадження, карались штрафом від 100 до 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до 2 років, або арештом на строк до шести місяців, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років" (у листопаді-2017 диспозицію змінено, втім суб'єкт злочину змін не зазнав).
Таким чином, рішення суду встановлює юридичний факт розголошення та розповсюдження інформації про громадянина Манафорта керівником НАБУ Артемом Ситником, а наслідки, необхідні для складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 387 КК України, у вигляді "приниження честі чи гідності Манафорта" можуть бути сформовані на підставі звернення його юристів, які обгрунтують їх красномовними епітетами.
Артем Ситник / Фото УП
За наявності політичної волі, а також правової позиційності, у кінцевому результаті, не думаю, що наслідки щодо Ситника можуть обмежитись лише врахуванням рішення суду в ході аудиту (тим паче, що це буде вже друге рішення за позовом Розенблата, за яким суд визнає протиправними дії НАБУ, на додачу до того, що і питання аудиту відтерміноване на невизначений термін).
Цілком вірогідний варіант розвитку, при якому кримінальне провадження, яке було зареєстроване ГПУ, стане не фактовим, а персоніфікованим. Як цей статус використати, залежатиме від самого Ситника – певна кількість його "клієнтів" у статусі підозрюваних із числа публічних політиків, до прикладу, бачать себе кандидатами у президенти. Втім, вже зараз це трохи не його історія, не володіє станом на сьогодні він ні достатнього рівня впізнаваністю, ні підтримкою внутрішніх чи зовнішніх еліт.
З іншої сторони, якщо б позиція сьогоднішніх Сполучених Штатів Америки була жорсткою та на стільки ж чіткою як у 2015-2016 роках, коли під тиском Байдена генерального прокурора "сучого сина" відправляли у відставку, то таких рішень суду ми б сьогодні не обговорювали. А за нинішньої ситуації, це свідчить про наступне: ті, хто раніше був під "протекцією Посольства", зараз таким захистом у повній мірі не володіють.
Крім цього, можемо з високою долею вірогідності говорити, що степінь повноти можливостей цих "протекторів" звужено. З огляду на це, є висока імовірність кадрових перестановок у дипломатичному відомстві США в Україні напередодні виборів президента та парламенту, адже ці виборчі процеси можуть мати наслідком зміну керівництва країни, його законодавчого і виконавчого органів, що, у свою чергу, знімає з порядку денного питання про зобов'язання Трампа, які дістались йому у спадок від демократів.
За такої ситуації варто проаналізувати і другий варіант, згаданий паном Трепаком у наведаній вище цитаті:
Можна припустити, що це судове рішення було бажаним для Банкової і з'явилося дуже вчасно – коли ключові претенденти на президентську посаду в Україні намагаються заручитися підтримкою американської адміністрації.
А ось у цьому ключі вже варто аналізувати внутрішньополітичні рухи лідерів електоральних уподобань українців. Щодо Петра Порошенка ситуація плюс-мінус зрозуміла, лояльним до нього залишається демократичне крило американського естеблішменту, зокрема і той, котрий іменував Віктора Шокіна "сучим сином", той, якого розглядають одним із вірогідних опонентів Трампа за місце у Білому домі.
Щодо сьогоднішнього президента США, то видається, що ні постачання вугілля, ні локомотиви, ні розширення співпраці в ядерній енергетиці, не сприяло потеплінню відносин. Спостерігаючи за тим, як Трампу (на його думку, так точно) вдаються історичні рішення як у питаннях Північної Кореї, Ірану, Китаю, Канади, Мексики, Сирії, а тепер, ще й вірогідно Афганістану, єдине поле, яке йому дісталось у спадок від Обами та залишається без "перемог" – це Україна, яка до всього хорошого служить постійним нагадуванням "про втручання РФ у вибори, які привели його до посту".
Юлія Тимошенко, політичний опонент Петра Олексійовича та лідер електоральних вподобань українців, не так давно навідувалась до США, де мала зустріч на різних рівнях Вашингтонських пагорбів, у тому числі, зі спецпредставником Куртом Волкером. Втім, щодо неї офіційні особи США, у кращих традиціях "удаваної демократії", зберігають холодне мовчання, не даючи підстав явно засвідчувати прихильність.
Юлія Тимошенко і Курт Волкер
У іншому опозиційному крилі, з огляду на "розлучення" та санкції, введені Росією, поки йде боротьба за бренд "Єдиного кандидата" чи за бренд "Єдиного центру південно-східної опозиції". До того ж обидва формування – і Опозиційний блок, і Опозиційну платформу "За життя" – важко назвати тими, хто орієнтується і тими, на кого орієнтуються в США. Власне, це суперечило б їх позиціонуванню, яке скоріше лежить у площині рукопожатності у РФ, якою, з формального боку, з огляду на санкції, володіє Юрій Бойко. Тим не менше, попри не орієнтовану на США позицію, це крило має шанси наростити свою присутність у парламенті, а як наслідок не рахуватись з ними в США не зможуть.
Після останнього (воно ж і перше) публічного висловлювання намірів Володимира Зеленського щодо участі в обох виборчих кампаніях, його позицію можна навести цитатою: "Я не прошусь у гості, доки мене туди не запрошують". Це сказано в аспекті НАТО та ЄС, а тому його стратегічна ціль, знову ж таки, виходячи зі сказаного, – активізувати традиційно-пасивну групу виборців у частині використання ідеї сильної України, яка сама собою повинна стати цінністю для українців, ніж тяжіти до геополітичних центрів. З огляду на це, намагатись заручитись підтримкою чи налагодженням комунікацій в США чи РФ, як мінімум, нерозумно, з точки зору виборчої стратегії.
Ще один з лідерів уподобань українців – Анатолій Гриценко. До певної міри, його теза в частині будівництва сильної України з системою управління замкненою на президентові, а не прем'єрі, багато у чому перегукується із тезами Зеленським. Але їх об'єднання на стадії виборів виключене, бо вони мають абсолютно різні електоральні групи, абсолютно різні стратегії, тим паче зараз Анатолій Степанович концентрується на вибудовуванні умовної коаліції впізнаваних політичних сил та лідерів довкола себе. Таких, які не володіють, на цей момент, достатнім рівнем підтримки, адже наміри щодо створення широко об'єднання зіштовхнулись, щонайменше з амбіціями окремих потенційних його учасників та мягкотілістю інших.
Наразі в обоймі у Гриценка вже є Чумак, Томенко, Фірсов, що загалом непогано, і набір продовжується. Втім, як і у випадку з іншими рейтинговими кандидатами (за виключенням Тимошенко, у якої високі і особиста впізнаваність і найбільш розгалужена партійна мережа "Батьківщини" серед усіх конкурентів), виборчий штаб Гриценка зараз концентрується на роботі із "внутрішнім ринком", адже потрібно наздоганяти конкурентів задля проходження у другий тур. До цього моменту його контакти із США, теж, мабуть, не знаходяться у пріоритеті.
Таким чином, якщо зважити сукупність факторів, суб'єктний склад осіб, які дійсно претендують на визначення політики в Україні на оглядні 5 років, відрізняється від того складу, який її очолює зараз. За таких умов, з урахуванням усієї сукупності не надто приємних історій Трампа та України, може, ще до березня 2019 року, відбутись зміна офіційних осіб, відповідальних за Україну. Не схоже, щоб Волкер був вдоволений власними результатами, але щодо нього кадрове заміщення, поки, передчасне, а от щодо очільників посольства в Україні, цілком вірогідне.
Інша особа буде для Трампа "своїм сучим сином", не матиме попередніх зобов'язань та історій відносин як з демократами, так і з нашими новими та новими-старими елітами, які, як мінімум, у майбутньому формуватимуть у парламенті більшість, як наслідок уряд, а як максимум займуть, як усім хибно здається, ключовий пост у країні.
Екскурс у недалеке минуле обгрунтовує, що у республіканців, які сьогодні визначають зовнішню політику США, є підстави сумніватись у відданості "штиків", зібраних попередниками. Звісно, про свою підтримку того чи іншого кандидатата або партії штати офіційно не заявлятимуть, адже це випадково може схилити часу терезів в одну або іншу сторону. Так само, як свого часу, НАБУ начебто випадково оприлюднило інформацію про Манафорта, так само випадково її поширили демократи у США.