Альберт Бандура

Альберт Бандура майже 60 років викладав у престижному Стенфордському університеті. Його прізвище у топ-5 кращих психологів усіх часів та народів. А серед тих, хто досі живе, він беззаперечний номер один. Зацікавлення психологією виникло випадково.

Так сталося, що на факультеті біології, де навчався Бандура, пари починалися після обіду. Хтось би тішився, мовляв, можна довше поспати, але Альберт, син фермерів, звик вставати вдосвіта. Тож страшенно нудився вранці. Аби якось згаяти час, прийшов у деканат записатися на додатковий курс. Ним і стала психологія.

Уже через багато років Бандура навіть видасть наукову статтю про роль випадку у виборі життєвого шляху. Мовляв, наші думки часто приводять нас у ті місця, які допоможуть реалізувати життєвий потенціал. Тож психолог рекомендує усім, хто опинився на новому місці, подумати, як його можна використати для власного розвитку.

Працював учений і з фобіями. Людям, які панічно боялися змій, вдавалося подолати свій страх, якщо психолог розбивав цю процедуру на маленькі кроки. Спочатку подивитися на змію. Через деякий час підійти ближче. Ще якось – доторкнутися до неї. Усе, фобія вилікувана. У таких пацієнтів, які зуміли себе перебороти, з'являвся ще один приємний бонус – вони отримували нову дозу впевненості. Наприклад, починали виступати перед аудиторіями, займатися кінним спортом чи навіть змінювали кар'єру.

Читайте також: ТОП-5 успішних людей з українським корінням

Це наштовхнуло вченого на ще одне відкриття – люди з позитивним досвідом, тобто ті, кому вдалося успішно завершити справу, з більшою впевненістю беруться за нову. І тут важливо, аби ви пробували, робили перший крок. Звісно, будуть невдачі, але відчуття успіху буде надихати на нові перемоги. А у 2016 році тодішній президент Барак Обама вручив Бандурі наукову медаль за внесок у розвиток психології.

Альбіна Дерюгіна

Школа художньої гімнастики Дерюгіних – кузня українських гімнасток. Її засновниця – легендарна Альбіна Дерюгіна. Це завдяки їй українська збірна з художньої гімнастики у світових топ-рейтингах. І завдяки їй напередодні Олімпіади українці за звичкою розраховують на медаль.

Сюди потрапляють найкращі. Ті, хто готовий працювати по 6 днів на тиждень, з ранку і до вечора. Тут сувора дисципліна і жорстка конкуренція. Витрачати свій час на спортсменок, для яких гімнастика – лише хобі, ніхто не буде. Тут місце для чемпіонок. Вдивляючись в обличчя підопічних, Альбіна Миколаївна і не підозрювала, що її головною гордістю стане рідна донька. Ірина Дерюгіна прийшла в гімнастику після балету. Буквально вмовила, щоб мама стала її тренером. Та спочатку скептично сприйняла ідею. Втім, наполегливість дівчини взяла верх.

Про якесь потурання не могло бути й мови, радше навпаки – вимоги до доньки були ще більші. І от результат – У 1977 році вона стає абсолютною чемпіонкою світу, за 2 роки повторить досягнення і змусить увесь світ на десятки роки асоціювати гімнастику з їхнім прізвищем.

Ірина Дерюгіна 10 років буде у складі збірної СРСР, а коли спортивна кар'єра завершиться, перейде до мами на тренерський місток. 1992 рік стане їхнім першим спільним тріумфом. Одразу 2 вихованиці вийдуть на олімпійський п'єдестал у Барселоні. Олександра Тимошенко здобуде золото, а Оксана Скалдіна – бронзу. У 2000-их роках світ зачаровано дивитиметься на виступи Ганни Безсонової й щоразу дивуватиметься, чому ж не золото. Ганна двічі стане бронзовою призеркою Олімпійських ігор та абсолютною чемпіонкою світу 2007 року.

Згодом буде ще одна олімпійська бронза. У 2016 році Ганна Різатдінова підкорить ігри в Ріо. Альбіна Миколаївна запевнила: щоб досягти успіху, гімнастикою потрібно захворіти. Здається, ця хвороба в родині спадкова. Тепер Школа Дерюгіних – це вже 3 покоління. Донька відповідає за хореографію і костюми спортсменок, внучка Ірина Блохіна – постановник номерів.

Читайте також: ТОП-5 військових довершень, якими пишається Україна

Їм часто закидають, що виникла монополія. Вони ж зізнаються – працювати стільки, як вони, більше ніхто не хоче. Після таких зусиль найважче сприймати несправедливі, а іноді й відверто занижені оцінки суддів. Ось чому Школа Дерюгіних вкладає у своїх дівчат і життєво кредо: йти до мети, не боячись конкуренції, болю і невдач.

Віктор Глушков

За ним стежили всі – й іноземна розвідка, й КДБ. Перші намагалися вивідати хоч якісь деталі його розробок, другі – стежили, щоб на вченого не здійснили замах. Глушков часто подорожував, а його смерть могла в одну мить сповільнити технічний прогрес цілої імперії.

В той час як Глушков тільки здобував вищу освіту, термін "кібернетика" мав абсолютно негативне забарвлення, мовляв, це наука гнилого буржуазного світу, що намагається перетворити людину на додаток до машини. Як тільки Кремль швидко змінить риторику після скинених на Хіросіму та Нагасакі ядерних бомб – Штати разюче переганяють їх у технічних розробках. Потрібно було негайно створити програмне забезпечення для підводних човнів, розрахунку траєкторії руху ракет та ворожих літаків.

1962 року команда презентує машину широкого призначення "Дніпро", ще за рік ЕОМ для інженерних розрахунків "Промінь". Середня швидкість обчислень тоді становила 1000 операцій додавання або 100 операцій множення за хвилину.

Та це була тільки розминка. У середині 60-х учений береться вдосконалювати малі машини і на світ з’являється комп’ютер Мір. Лише уявіть – операційна пам’ять становила всього 4 Кілобайти, але швидкість обрахунку зросла до 200 операцій за секунду. 1967 року на виставці в Лондоні, де демонстрували "МіР-1", її придбала американська фірма ІВМ (ай-бі Ем), яка тоді була постачальником майже 80% обчислювальної техніки для США та Європи. Це, до речі, перший випадок в історії, коли американські розробники купили радянський комп’ютер.

Єдиний, хто не поділяв цієї ейфорії, був сам Глушков. Це була лише невелика частина того, на що спроможна кібернетика. От взяти хоча б ідею ввести автоматизовані системи управління підприємствами. Було очевидно: зведення усіх даних зробить виробництво ефективнішим. Учений персонально виступав з лекціями на підприємствах, у міністерствах, писав статті в газети. Але все було марно. Директори заводів боялися змін. Єдиний, хто з часом наважився – Львівський завод "Електрон". І вже незабаром країну накриє справжній бум на комп’ютерні системи автоматизації.

Читайте також: ТОП-5 таємниць Другої світової війни, пов'язані з Україною

Була і ще одна ідея. Роз’їжджаючи заводами, спілкуючись із директорами Глушков бачив – економіка працює недолуго. Планове управління веде країну у прірву. А от якщо б на кожне підприємство, міністерство поставити комп’ютери та об’єднати їх так, щоб усі дані зводились в один центр – і там оброблялись. Цю ідею висунув ще у 1963 році і... нічого. Кремль впирався. Пропозицію відкинув спочатку Хрущов, потім і Брежнєв. У країні, де реальні показники постійно замовчували, де потрібно було хвалитися про перевиконання планів п’ятирічок, не могли допустити, щоб з’явилися правдиві цифри. Тому відмовили, мотивуючи тим, що нововведення надто дороге. Якби все вдалося – ми могли б мати перший прообраз мережі Інтернет.

Глушков настільки вірив у цю ідею, що не здавався до останніх днів. За місяць до смерті написав велику статтю в газету "Правда", де ще раз переконував у потрібності мережі. Помер науковець у 58 років від раку. Десятки ідей так і залишились тільки в його голові.

Учений розробляв алгоритми, за якими комп’ютер міг би розуміти людську мову, запевняв, що одного дня з’являться електронні гроші, а замість паперу ми користуватимемось "електронним блокнотом". Вірив у те, що перебуваючи в будь-якому місці планети, людина зможе викликати з гігантських комп'ютерних мережевих баз даних будь-які тексти, зображення і відео.

Майкл Дубина

З чого береться крута ідея? Найчастіше – з незадоволення. От скажімо, вас дістали бритви для гоління. По-перше, тільки те й роби, що бігай і купуй їх у тих гігантських магазинах, де неможливо нічого знайти. Можна й дружину попросити, але й вона часто забуває. А з іншого боку – ціни такі, наче це не станок, а міні-розробка NASA з нанотехнологіями.

От було би зручно, якби вам щомісяця під поріг доставляли упаковку бритв – але дешевих, без усіляких витребеньок. Приблизно така розмова склалась за пивом у Майкла Дубина та його знайомого. "З цього міг вийти непоганий бізнес", – погодились обидвоє, але братись за нього було якось страшнувато. Надто великі шанси прогоріти. Все-таки ти в минулому маркетолог видання "Times" – можна й далі собі спокійно працювати і заробляти гроші.

Та ідея чомусь не відпускала. А може все-таки ризикнути? Хлопці домовляються про оптову закупівлю бритв у корейських виробників, складають все у гарні коробочки. Тепер треба про себе голосно розповісти –рекламний бюджет якихось 4,5 тисячі доларів, про телебачення можна забути. Новоспеченим підприємцям залишалось придумати щось божевільне.

Вони відзняли бюджетний ролик, який залили у YouTube о 6.30 ранку, а вже за три години їхній сайт впав. Це був перший удар для команди. У сайт вклали 30 тисяч доларів, а він не працює. Це ж вірусна реклама, тут не можна втрачати часу. Користувач зайде в Інтернет, а компанії немає. Наступного дня сайт запрацював і команда не повірила побаченим цифрам – 12 тисяч замовлень за 2 дні. Цей випадок увійде бізнесові підручники.

Чи можна отримувати прибутки, продаючи доларовий товар? Так, але компанія виходить у плюс, якщо той самий клієнт зробить більше двох замовлень, тому Майку важливо втримувати підписників ідеальним сервісом: щось не сподобається – повернуть гроші; можна домовитись, що вам присилатимуть станки кожні 2 місяці; в будь який момент можете відписатись від сервісу; немає жодних контрактів.

Читайте також: Топ-5 національних символів України

За рік продаючи копійчані бритви – компанія почала заробляти мільйони – у перший рік 7, далі – 20, 60, 152, і головне здобула понад три мільйони вірних учасників клубу гоління, які щомісяця отримують свою омріяну коробку. Зараз "Клуб гоління" продає 16 % усіх бритв у США, тож команда відкусила добрячий шмат пирога у такого гіганта, як "Procter & Gamble" і їхньої дочірньої компанії "Gillette". Останні навіть пробувались судитись.

А в 2016 році "Доларовий клуб гоління" викупили за 1 мільярд доларів. Купив компанію один гігант побутової хімії, в лінії якого бритв не було. Могло й нічого не бути. Поскаржились би обоє, допили пиво і розійшлись по домах. Тому Майк Дубин так любить повторювати фразу "Сміливість – це коли тебе переповнює страх, але ти всупереч ньому рухаєшся вперед."

Юрій Гогоці

Життя Юрія Гогоці – це постійні перельоти між топовими лабораторіями світу, написання статей до кращих наукових журналів світу та дослідження матеріалів, які можуть змінити світ довкола. Учений з Києва щороку отримує понад мільйон доларів на лабораторні експерименти, щоправда, тільки за кордоном. Прочитати лекції в Україні його запрошують украй рідко.

Останні кілька років українець завідує в США хімічною лабораторією, якій вдалося відкрити новий вид наноматеріалів – максен. Якщо не вдаватись у подробиці, він дасть змогу створити такий акумулятор, який буде швидко накопичувати енергію у великих обсягах і так само швидко її віддавати.

Ця розробка може дати новий поштовх розвитку альтернативних джерел енергії. Крім того ці ж максени можуть захищати від електромагнітного випромінювання чи перетворювати морську воду на питну. Спектр використання широкий і тільки час покаже, що промисловість візьме на озброєння. Професор запевняє: нанотехнології уже давно пробрались у наше життя. Нанотехнології – це той ключик, який допомагає створювати абсолютно нові прилади та матеріали.

На жаль, усіх цих досліджень не було б, якби у 1970 роках студент Київського політехнічного університету не вирішив податись на стипендію Гумбольта в Німеччині. Уже тоді було зрозуміло – наука розвивається там, де є фінансування. Крім того, ученим потрібне відчуття, що їхня робота важлива, що їхні відкриття зможуть впроваджувати на реальних підприємствах. Тому далі буде Японія, Норвегія та США.

Читайте також: ТОП-5 українських кіношедеврів

Нещодавно українець повернувся з Китаю, в одному з найкращих вишів цієї країни домовився про створення лабораторії. Хотілося б свій досвід передати й в Україні, але попиту на його знання тут немає, і це при тому, що Гогоці готовий поділитися ними безкоштовно. Засмучує вченого й пасивність українських студентів, адже є чимало можливостей здобувати стипендії на суму від кількох тисяч доларів на місяць, але заявок з України вкрай мало, а от китайці чи індійці радо хапаються за такі пропозиції.

Попри складну ситуацію в Україні і навіть попри АТО, Юрій Гогоці наполягає – на аграрній галузі та низькотехнологічній промисловості далеко не заїдеш. Успіх країні принесуть сучасні технології.