Він був справжньою зіркою, улюбленцем країни. 150 його книжок ніколи надовго не затримувалися на полицях, подолавши неймовірний показник у 2 мільйони проданих примірників. "Сільські вісті" чи інші газети люди насамперед гортали до сторінки з його жартами, а вже потім читали про чергові досягнення п'ятирічки.
Навіть від його спанієля Гая, з яким гуморист ходив на полювання, чи не увесь Київ прагнув мати цуценя.
Утім райдужною кар'єра гумориста виглядала лише збоку.
За кожним кроком, а особливо кожним словом невтомно стежили десятки агентів. Якось Вишня у розмові з Тичиною поскаржився, що на будівництво Дніпрогесу "натаскали багато москалів", а от українців там працює мало. Вже за день ці слова були надруковані в доносі.
Коли папка зі звинуваченнями поповнішала, з'явився наказ відправити Вишню до Сибіру. Для переконливості вироку йому пригадали діяльність в УНР та ще й вигадали замах на партійного діяча Постишева. Розуміючи безглуздість справи, Вишня пропонує заодно додати до неї зґвалтування Клари Цеткін.
Щоб було веселіше і щоб краще виглядати в очах друзів. Енкавеесівці такого жарту не зрозуміли. Вирок: український націоналіст шовініст плюс 10 років таборів.
За весь цей час усмішку викликала лише звістка, що Постишева – того самого, через якого письменник відбував строк, уже також назвали ворогом народу і розстріляли. У 43-му році, коли країна здригалася від залпів Другої світової війни, Хрущов на прохання Олександра Довженка особисто проситиме Сталіна випустити Вишню.
Його випустять, дозволять працювати, але тепер це буде важче. Вишня гірко констатував, що в цій країні люди розучилися посміхатись.
Агенти припинять ходити по п'ятах лише за три роки до його смерті. Знову ж таки, в доносі агенти Макаров, Стріла та Ленський рекомендуватимуть закрити 2 томи його справи, залишивши Вишню на оперативно-довідковому рахунку як активного в минулому українського націоналіста.