Як то кажуть, нашого цвіту по всьому світу. Мільйони українців свого часу з тих чи інших причин покинули свою Батьківщину та оселилися в інших державах світу. Саме за кордоном виросли цілі покоління етнічних українців, деякі з яких доволі непогано навчилися грати у футбол. Про найвідоміших з таких і піде дальше мова.
П’єтро Верховод (Pietro Vierchowod), захисник (Італія)
Легенда італійського футболу. Вболівальники зі стажем повинні пам’ятати витривалого та непоступливого захисника “Сампдорії”, “Ювентуса” та “Мілана”.
Батько футболіста – Іван Верховод – український військовополонений під час Другої світової війни. Йому вдалося втекти із нацистського табору й добратися до Італії. Там він приєднався до місцевого партизанського руху опору. Після завершення війни логічно вирішив не повертатися до Радянського Союзу й оселився в Італії. Там у нього в 1959 році народився син, якого назвали на українсько-італійський манер П’єтро.
Свою славну кар’єру П’єтро розпочав у аматорському колективі “Романезе”. Звідти у 1976 році перебрався до “Комо”. З цим клубом він пройшов шлях із Серії С1 до Серії А. Перспективного захисника помітила “Фіорентина”, яку він перейшов у 1981 році. З флорентійцями П’єтро здобув срібло Чемпіонату Італії. Одразу після цього перейшов до Роми, з якою в 1983 році виграв скудетто та добрався до фіналу Кубку європейських чемпіонів, у якому його клуб поступився англійському “Ліверпулю”.
Того ж року П’єтро несподівано перебрався до “Сампдорії”. Саме тут йому судилося стати справжньою клубною легендою. Генуезькому клубу Верховод віддав 12 років своєї кар’єри. Протягом цього часу він зіграв 358 матчів, у яких забив 25 голів. З “Сампдорією” Верховод виграв Кубок володарів кубків, ще одне скудетто, 4 кубки Італії та знову дійшов до фіналу Кубку чемпіонів, який був програний “Барселоні”. Партнерами Верховода по “Сампі” були такі відомі футболісти як Роберто Манчіні, Джанлука Віаллі, Джанлука Пальюка, Сініша Міхайловіч, Сречко Катанец, Владімір Юговіч та Олексій Михайличенко.
В 1995 році 36-річного П’єтро запровив до себе чемпіон туринський “Ювентус”. Там досвідчений футболіст одразу ж завоював місце в основі клубу, склавши пару центр беків із Чіро Феррарою. Саме зі “Старою Синьйорою” Верховоду підкорилася Ліга Чемпіонів (наступниця Кубка чемпіонів). В 1996 році у фіналі найпрестижнішого клубного турніру “Ювентус” у серії післяматчевих одинадцятиметрових ударів здолав амстердамський “Аякс”.
Після тріумфального сезону Верховода запросив “Мілан”. Там Верховод склав пару в центрі захисту із ще одною італійською легендою Франко Барезі. Потім ще три роки Верховод пограв у Серії А за скромну “П’яченцу”.
В загальному у елітному італійському дивізіоні Верховод провів 562 матчі. Це четвертий показник у історії італійського футболу після Паоло Мальдіні, Діно Дзоффа та Джанлуки Пальюки. За збірну Італії Верховод відіграв 45 матчів, у яких забив 2 голи. Він – Чемпіон світу 1982 року (хоча тоді так і не вийшов на поле), учасник чемпіонатів світу 1986 та 1990 років.
Після завершення кар’єри гравця Верховод вирішив спробувати себе на тренерському містку. Але ні в “Катанії”, ні в “Фіорентині”, ні в “Трієстині” не добився успіхів.
Восени 2001 року четверо аргентинських футболістів українського походження Хосе Чатрук, Жуліан Кмет, Патрісіо Кампс і Дієго Климович, не бачачи перспектив у складі збірної Аргентини, висловили бажання грати за національну збірну історичної батьківщини. Тоді та справа набрала значного резонансу в українських ЗМІ, проте з тої затії нічого не вийшло. Проте тодішній наставник національної дружини Валерій Лобановський, а згодом і Леонід Буряк не повелися на таку авантюру. Тим не менше ці футболісти стали добре відомими як у Аргентині так і європейських чемпіонатах.
Хосе Чатрук (Jose Chatruc), півзахисник (Аргентина)
Чатрук відомий своїми відомий виступами за аргентинський “Расинг”, за який у різні часи награв 113 матчів. В 2001 році він допоміг клубу виграти Апертуру чемпіонату Аргентини. В Аргентині він також побігав за “Платенсе”, “Естудаінтес”, “Сан Лоренцо” та “Банфілд”. Спробував Чатрук свої сили і у Європі. Проте гра у швейцарському “Грасхоперсі” у нього не пішла. В активі Чатрука понад 30 матчів за “Барселону”, правда ту, що зі столиці Еквадору Кіто. Зараз Чатрук дограє у командах другого дивізіону чемпіонату Аргентини.
Жуліан Кмет (Julián Kmet), півзахисник (Аргентина)
Вихованець та колись провідний гравець аргентинського “Лануса”. Там у 1998 році 21-річного футболіста запримітив сам лісабонський “Спортинг”. Проте закріпитися в провідній португальській команді етнічному українцю не судилося. За два роки там він награв аж 1 матч. Він повернувся до Аргентини, де виступав за різні посередні команди вищого дивізіону Аргентини, але ніде так і не став повноцінним гравцем основи. Зараз 33-річний футболіст загубився десь у клубі “АПОП Кінарас”, що виступає у чемпіонаті Кіпру.
Патрісіо Кампс (Patricio Camps), півзахисник (Аргентина)
Справжня легенда аргентинського клубу “Велес Сарсфілд”. За цю команду він провів понад 250 матчів, у яких забив понад 70 голів. Кампс – чотирьохразовий чемпіон Аргентини. Він також трохи пограв у грецькому ПАОКу, в чемпіонаті Мексики та у парагвайській “Олімпії”. В активі Кампса 2 матчі у складі національної збірної Аргентини, зіграні у 1996 році.
Дієго Клімович (Diego Klimowicz), форвард (Аргентина)
Найвідоміший гравець із вищезгаданої четвірки, адже більшу частину кар’єри він провів у Європі. Батько Клімовича українець, що жив на польській території. Тому свого часу футболістові надходили пропозиції від польської федерації футболу.
Свою кар’єру Клімович розпочинав у клубі “Інстітуто” (Кордоба). Звідти 23-річний гравець перебрався до Іспанії, де пoбігав за “Райо Валлєкано” та “Валлядолід”. Проте найбільшої слави Клімович заслужив у Бундеслізі. В 2001 році він перейшов до “Вольсбурга”, де став одним із лідерів команди. За вовків він відіграв 149 матчів, у яких забив 57 голів. Окрім того Клімович ще встиг пограти у складі дортмундської “Борусії”.
Останнім клубом футболіста став “Бохум”. Там він відіграв увесь минулий сезон і зумів забити 8 голів у 26 матчах. Цього літа Клімович повісив бутси на цвях через травму бедра, яка давно не давала йому спокою.
Серед аргентинських українців варто звернути увагу ще на кількох персонажів.
Хав’єр Клімович (Javier Klimowicz) , голкіпер (Аргентина, Еквадор)
Молодший брат Дієго Клімовича. Як і старший брат Хав’єр починав свою кар’єру у клубі “Інстітуто” (Кордоба). Потім пограв трохи у чемпіонаті Болівії за “Блумінг”. В 2004 році Хав’єр перейшов до еквадорського клубу “Депортіво” (Куенса). Впевнена гра голкіпера у еквадорському чемпіонаті привернула до себе увагу місцевих футбольних чиновників. Хав’єру запропонували прийняти еквадорське громадянство. Згодом в активі голкіпера з’явилися 2 матчі у складі національної збірної Еквадору.
Адріан Чорномаз (Adrian Czornomaz), форвард (Аргентина)
Чорномаз – один із найкращих бомбардирів у історії аргентинського дивізіону В. Там він наколотив понад 100 голів. Він став також найкращим бомбардиром чемпіонатів Чилі у складі “Кобрелоа” та Перу у складі “Універсітаріо”. Чорномаз був своєрідним “летючим голландцем”. Він щосезону змінював команди. Лишень в Аргентині він побігав щонайменше за 15 різних клубів. Він також пограв чемпіонаті Мексики за “Тігрес” та в Австрії за “Рапід”, не кажучи вже про вищезгадані чемпіонати Чилі та Перу.
Серхіо Дідух (Sergio Diduch), форвард (Аргентина)
Цього аргентинського футболіста українського походження доля занесла аж до Гондурасу. Там Серхіо є справжньою зіркою місцевого чемпіонату. В 2010 році зі своїм клубом “Мотагуа” 33-річний Дідух став чемпіоном Клаусури. За рік до цього він став найкращим бомбардиром першості.
Також не можна оминути увагою ще двох доволі відомих футболістів із українськими коріннями.
Марк Відука (Mark Viduka), форвард (Австралія)
Виявляється у жилах легендарного австралійського футболіста тече й українська кров. Мати Марка – українка, а батько – хорват. А оселилася ця сім’я в Австралії, де в 1975 році й народився Марк.
На Зеленому континенті Марк швидко розкрив свій футбольний талан. Вже до 20 років він зіграв 49 матчів за клуб вищого дивізіону “Мельбурн Найтс”, у яких забив 40 голів.
Подальшу кар’єру футболіст продовжив на Батьківщині батька – у загребському “Динамо”. Поговорюють, що цьому трансферу посприяв тодішній Президент Хорватії Франьо Туджман – великий шанувальник футболу. Чемпіонат Хорватії також виявився занадто легким для Відуки – у 84 матчах він забив 40 голів.
На черзі був шотландський “Селтік”, який виклав хорватам за форварда 3,5 млн. фунтів. Там Відука знову продовжив гольову феєрію – 30 м’ячів у 37 матчах. За такі досягнення його визнали Гравцем року шотландської прем’єр-ліги сезону 1999/2000.
На яскравого футболіста звернули увагу в сусідній Англії. Дейвід О’Лірі запросив Відуку у свій легендарний “Лідс”, який тоді трощив усіх на своєму шляху. Команда Відуки, К’юелла, Радебе, Алана Сміта, Дакура, Вудгейта, Роббі Кіна та Ріо Фердінанда дійшла до навіть до півфіналу Ліги чемпіонів, де поступилася “Валенсії”.
За “Лідс” Відука відіграв 130 матчів, у яких забив 59 голів. Проте фінансовий крах клубу змусив його керівництво розпродати усіх провідних футболістів.
Так після 4 років Відука опинився у “Мідлсбро”. Згодом був відомий “Ньюкасл”, який ні Відука, ні його партнери по команді не змогли вберегти від вильоту у нижчий дивізіон. З 2009 року Відука вже ніде не виступає.
За збірну Австралії форвард зіграв 47 матчів, у яких забив 11 голів. За всю професійну кар’єру Відука провів 409 ігор, у яких забив 202 голи – непоганий показник як для форварда.
Рафаель Собіс (Rafael Sobis), форвард (Бразилія)
Український представник у складі збірної Бразилії. Свій футбольний шлях гравець розпочав у місцевому “Інтернасьйоналі”. Там за два роки він зарекомендував себе перспективним гравцем і відправився підкорювати Європу.
Свій вибір Собіс зробив на користь іспанського “Бетіса”. За два роки там він провів 57 матчів, у яких забив лишень 8 голів. Проте тоді увесь “Бетіс” грав погано. Як результат – команда з хорошим підбором футболістів вилетіла із Прімери.
Грати у Сегунді Собіс не захотів, але й місце продовження кар’єри як для 23-річного футболіста Рафаель Собіс вибрав незвичне – клуб “Аль- Джазіра” із ОАЕ. Там він цілий сезон тішив своєю грою шейхів – у 22 матчах забив 7 голів.
Після недовгих скитань Собіс повернувся у рідний “Інтернасьйональ”. Звідти він спробує знову пробитися до складу збірної Бразилії, за яку встиг награти 8 матчів.
Даний перелік є даааалеко не повним. В той же час зараз за кордоном підростають нові покоління етнічних українців. Можливо у майбутньому хтось з нах також зробить собі ім'я на футбольних полях і в нас буде нова нагода підняти цю цікаву тему.