За даними джерел 24 каналу в українських спецслужбах, перші частково мобілізовані "задвохсотилися" на Херсонщині вже 23 вересня – через два дні після початку примусового набору до армії. Після цього з кожним днем кількість загиблих "чмобіків" зростала по експоненті.

Дивіться також Вважаються ненадійними: на Херсонщині мобілізованим окупантам дають найнебезпечніші завдання

Чим більше російське командування перекидало мобілізованих на найбільш гарячі ділянки фронту, тим більше "свіжих" московитів відправлялися на концерт Кобзона.

Відправили на війну без набоїв, а після прильотів – про "чмобіків" забули

  • Втім, попри цілком зрозумілу тенденцію, загарбницькі керівники ніяк не намагалися виправити ситуацію. Путін та його оточення прийняли тверде рішення – воювати до останнього росіянина допоки представники російського суспільства мовчки йдуть до військкоматів.
  • Через це ставлення до мобілізованих як до людей другого сорту з боку командирів та самої держави лише зміцнилося. Особливо, коли офіцери зрозуміли, що середнє життя "чмобіка" на війні – всього лише кілька днів.
  • Після смерті ординець стає проблемою не безпосереднього командування, а керівництва військових частин та воєнкомів. Однак за 8 місяців повномасштабної війни тилові полковники вже навчилися посилати родичів загиблих куди подалі.
  • Безпосередньо ж на фронті офіцери нижньої ланки мати справ із мобілізованими не хочуть. Приділяти якусь увагу для їх навчання чи покращення умов існування на передовій ніхто не вважає за доцільне – все одно з дня на день загинуть.
  • Самі "чмобіки", судячи з усього, здебільшого не розуміють, що можуть хоча б спробувати захистити своє життя. Варіанти здачі в полон розглядають далеко не всі, а кинути зброю та втекти вони бояться, бо розстріляють свої ж. Тому росіяни, яких за вказівкою Путіна висмикнули з диванів та відправили на забій, роблять те, що вміють найкраще – мовчки все терплять.

Яскравим прикладом цього може служити ситуація, яка сталася на Херсонщині. Для підсилення оборони правобережжя на одну з ділянок командування закинуло роту зі 100 мобілізованих. Всі вони отримали виклики до військкоматів на 23 вересня, а вже 25 – опинилися в Україні. Наступного після прибуття до Криму дня їх перевезли безпосередньо на передову, де сказали "тримати кожен метр землі". Але при цьому залишили 50 сухпайків, маленький запас води та по 3 магазини з набоями на кожного. "Чмобікам" пообіцяли, що все необхідне привезуть найближчим часом, але цього, звісно, не сталося.

Вже у перші години після приїзду на фронт підрозділ зазнав втрат: п'ятьох чоловіків вбило снарядом, а ще трьох – поранило. Зв'язку з командуванням у них не було, тому евакуйовувати травмованих ніхто не приїхав. Вони помирали кілька днів.

27 вересня зі 100 "чмобіків" залишилося вживих лише 40, а 28 вересня – кількість окупантів скоротилася до 8. Вони втекли до найближчих лісосмуг та довго ховалися у "сірій зоні" – без води, їжі та зв'язку.

Підтримка не прийшла, підкріплення не надіслали

Подекуди загарбники робили вилазки на місце своєї дислокації, адже очікували, що хтось приїде їх рятувати. Або ж хоча б привезе продукти. Однак про них "забули". Російськи командири не могли не знати про те, що сталося із ротою, адже над тими, хто вижив, постійно літав їх безпілотник. Тим не менше, на підмогу загарбникам нікого не відправили. Скоріш за все, офіцери просто порахували, що заради кількох мобілізованих немає жодного сенсу витрачати дорогоцінне пальне.

Тому майже через 10 діб блукань та очікування на порятунок "чмобіки" вирішили йти у бік позицій Збройних сил України аби здатися в полон. Відтепер їх годуватимуть тричі на день, утримуватимуть в людських умовах та відправлять додому, як тільки Росія погодиться обміняти "чмобіків" на полонених українців.