Вщент, по самі двері, так, що й пройти не можна було. Їй навіть через це заздрили деякі колежанки, які ніби й теж вчительки, деякі – теж з математики, а одна – навіть цілий завуч... а у них тих квітів завше менше було (а завуч, всі знали, сама собі купувала два-три букети й ставила у кабінеті, нібито їй подарували), бо діти й батьки несли й несли Людмилі Семенівні букет за букетом...
Моя мамуня зазвичай посміхалися, приймали ті квіти (пухнасті астри, чудові гладіолуси, бундючні рози від "багатих", сором'язливі гвоздики від "робочого класу та трудового селянства" і таке інше) та з ласкавою посмішкою казали: "Дякую, любі мої, дякую, хороші мої... Ліпш грошима".
Ніхто не ображався, бо знали, що моя мама – ще й найкраща репетиторка з математики, яку тільки можна відшукати в Києві, до неї везли і талановитих хлопчиків й дівчаток з математичних шкіл, і "мажорів" з усіляких привілейованих сімейств – директорів заводів, секретарів ЦК КПУ (до речі, не всі ті "мажори" були тупими бевзями - були й цілком розумні діти), а мама залишалися після занять в школі і безкоштовно займалися з усіма, кому це треба було або кому було цікаво – математичний гурток нараховував пару десятків дітей з усіх класів: талановиті та обдаровані "гризли" інститутську програму, відстаючі "натягали" свої трійки за допомоги талановитих... і, що цікаво – самі не зчувалися, як виходили вже на четвірки...
Тож, хоча мама моя й заробляли тим репетиторством втричі більше, ніж свою заробітну платню, але оте "ліпше грошима" для них завжди було саме жартом, не більш.
Мені б дуже хотілося думати, що сьогодні школярі йдуть саме до таких вчителів – розумом я можу збагнути, що мама моя вже й тоді були винятком з правил, але серцем бажаю, аби це було саме правило, а не виняток.
І, знаєте... може, це й меркантильно, але я насправді волів би, аби у добрих, талановитих та працьовитих вчителів наших завжди було вдоста і квітів на свята, і грошей у житті. Аби їм не доводилось вислуховувати щось на кшталт отого мєдвєдєвського "займайтесь бізнесом" та зводити кінці з кінцями. Нажаль, наразі це – лише мрія, але я не можу виключити, що коли-небудь вона здійсниться. Із святом, любі мої.
Читайте також: Про скандал у Миколаєві, вразливість поліції і самозахист народу