Ветерани – це еталон цінностей
Ветеран у КРАІЛ для мене – за честь. Якщо будуть охочі серед захисників працювати у гральному бізнесі, долучитись до контролю або регулювання з боку держави, то я тільки за.
Читайте також Блінкен у Давосі пообіцяв Зеленському дещо дуже важливе
Сподіваюсь, ми якнайшвидше створимо територіальні органи нагляду і контролю за сферою, щоб ветерани в регіонах змогли знайти собі в них місце.
Скажу так, ветерани – це люди з величезним специфічним та унікальним досвідом. Це надпотужний ресурс країни. Я, як ніхто, знаю, як ним скористатися. Без зайвих слів і лише по факту.
Тому, так. Я надаю і надаватиму пріоритет захисникам і захисницям у працевлаштуванні. Звісно, за умови, що всі конкурсні процедури будуть враховані. Бо ветеран – це не знак якості. Але це еталон морально-етичних цінностей, що для мене в пріоритеті. Усе решта – питання часу. Як-то кажуть, за місяць можна і "борсучиху видресирувати".
Чому ветерани – це майбутнє побудови ефективної держави
А як, до речі, в інших країнах? Візьмемо хоча б Данію. До повномасштабного вторгнення в Україну вона була однією з країн Європи з найбільшою кількістю військових. Нині в їхньому уряді майже 90% всіх посад обіймають саме ветерани, оскільки це люди зі сформованою системою цінностей, зрозумілими бажаннями, нульовою толерантністю до корупції і зловживань владою.
Зауважте Скоро у Росії кожен матиме свою армію
Тож час нарешті визнати той факт, що держави-лідери вже давно пройшли шлях зі знецінення до визнання і побудови своєї потужності завдяки розумінню ветеранського надресурсу.
Досить уявляти захисника в образі дідугана з медалями, який кричить і просить пільги. Слава Богу, вже 21 століття на дворі. Подивіться хоча б записи камер GOpro. На них – сучасні бійці. Міцні чоловіки різного віку: від пенсіонерів до ультрасів, яким точно не треба встановлювати радіоточку або позачергове проведення домашнього телефону від держави. До речі, ця опція і досі оплачується в переліку "УБД-плюшок".
Саме тому настав час піти шляхом цивілізованих країн-партнерів і не намагатися реабілітувати чи соціалізувати (дякую Мар'яні), а почати нарешті вести просвітницьку діяльність серед суспільства.
Не робіть ветеранів зручними для себе. Самі ставайте кращими й виходьте на новий рівень. Класика жанру, яку я спостерігаю на держслужбі, – сильних бояться, щоб не здаватися на їхньому фоні слабшим. Це фіаско. Бо в розумних книжках, які високопосадовці передаровують один одному на свята, є одна незмінна теза. Успіх це результат колективного розуму.
P.S. Ветеранський синдром не проходить. Тобі ніколи не буде байдужою доля країни, яку ти захищав, ризикуючи життям. Навіть якщо ти відверто не затятий патріот, для тебе буде за честь зберегти цінності, заради яких загинули твої друзі. Тож кому як не людині, яка зубами вигризала незалежність, довірити долю країни?