Втрати не дадуть нам забути злочини сусіда
Щонайменше декілька поколінь знадобиться для того, щоб ненависть до росіян досягла прийнятних для спілкування між країнами величин.
Читайте також Шановне видання упустило дещо важливе про наступ на Куп'янськ
Я говорю не про дружбу, співпрацю та відкриті кордони, а про зниження рівня ненависті – не думаю, що можна буде говорити про довіру між країнами чи про щось подібне. Політична ситуація, економічні зв'язки, значення та потужність регіональних економік змінилися назавжди. Назавжди – це для тих, що нині живуть, і ще для 2 поколінь щонайменше.
Українські прикордонні міста, які були хабами для транспорту та торгівлі у бік Росії, втрачають своє призначення. Те саме відбувається і з російським прикордонням. Залізнична дорога стає тупиковою, логістичні структури непотрібними. Цілим областям доведеться міняти спеціалізацію, щоб дати роботу населенню та наповнити свій бюджет. Плюс до того, руйнація інфраструктури на Сході, Півночі та Півдні України, на відновлення якої піде щонайменше десяток років. Якщо буде сенс її відновлювати, а не будувати нову, з іншими цілями та спеціалізацією.
Втрата портів Азова найважчий логістичний удар для Півдня. Це впливатиме на майбутню структуру промисловості та сільського господарства, спричинить величезні витрати, що теж любові до окупантів не додасть.
Та головне – людські втрати. Ті, кого росіяни позбавили життя. Ті сім'ї, що вони осиротили. Позбавили годувальників. Позбавили майна та будинку. Чиї долі вони знищили або скалічили.
Навіть якщо війна завершиться завтра, прощення не буде
Мені навіть складно уявити весь комплекс моральних та економічних проблем, що постане перед українським суспільством після закінчення війни.
Практично пораненому ментально та фізично народу, потрібно буде побудувати нову економіку, логістику, енергетику, надати допомогу людям з інвалідністю, сиротам, боротися з наслідками мінування, розрухою.
Цікаво Трамп не хоче втрачати козир проти Байдена: до чого тут Україна
Я не бачу в майбутньому ні прощення, ні співпраці, ні довіри у відносинах з Росією, навіть якщо війна закінчиться завтра. Навіть якщо будуть репарації та вибачення з покаяннями. Навіть якщо тисячі росіян захочуть поїхати на українські будови для відновлення економіки.
Проблема навіть не в тому, що ми не зможемо забути. Колективна пам'ять народів легко коригується пропагандою та часом. Проблема в тому, що зроблене Росією не можна забувати. Інакше це обов'язково повториться.
Я проти того, щоб ненавидіти всіх гуртом. У мене багато друзів із російським паспортом – добрих, освічених, нормальних, таких, що ненавидять режим Путіна так само як і ми. Але це не змінює мого ставлення до Росії.
Якщо ми хочемо, щоб трагедія ніколи не повторилася, то маємо розуміти, що величезний, лютий, безжальний і дуже сильний ворог живе прямо у нас за стіною. Він може говорити що завгодно, але насправді залишиться нашим ворогом. Назавжди – погане слово, але правильне для кількох поколінь.
Назавжди залишиться нашим ворогом.