Як ми викривляємо реальність

Одним із найпоширеніших викривлень є "чорно-біле" мислення. В умовах постійної загрози та невизначеності ми схильні ділити все на "своїх" та "чужих", "добро" і "зло". Це допомагає швидко орієнтуватися та знаходити рішення в небезпечних ситуаціях. Але водночас така категоричність може призводити до спрощення.

Читайте також Новобудови чи вторинка: яке житло і чому обирають українці

Наприклад, українці, які пережили окупацію, часто говорять, що тепер не можуть довіряти людям, бо "не знаєш, хто з них може виявитися зрадником". Або військові, які побачили звірства ворога, починають вважати, що всі росіяни – нелюди. Це зрозумілі емоційні реакції на травматичний досвід. Але якщо такий чорно-білий фільтр стає постійним способом сприйняття, він може серйозно обмежувати наше життя та стосунки.

Інше поширене викривлення – це фіксація на негативі. Під час війни ми щодня бачимо стільки болю та несправедливості, що наш мозок мимоволі налаштовується на пошук цих сигналів небезпеки. Ми починаємо очікувати поганого, помічати в першу чергу труднощі та проблеми. Навіть хороші події та успіхи можуть здаватися тимчасовими й неважливими на тлі всього жаху війни.

Ось типова ситуація. Олена, переселенка з Маріуполя, отримала гуманітарну допомогу та тимчасове житло в Києві. Здавалося б, можна зітхнути з полегшенням і радіти новим можливостям. Але Олена ловить себе на думках: "І як довго це триватиме? Що, як знову почнуться обстріли й доведеться тікати? А раптом люди навколо тільки прикидаються доброзичливими, а насправді мають якісь корисливі наміри?" Цей негативний фільтр заважає Олені повною мірою відчути безпеку та вдячність, хоча об'єктивних причин для тривоги начебто немає.

Ще один викривлений патерн мислення – катастрофізація. Коли ми постійно перебуваємо в умовах реальної загрози життю, наша здатність адекватно оцінювати ризики знижується. Кожна проблема чи неприємність починає бачитися у вселенському масштабі, провісником неминучого краху. Ми постійно крутимо в голові найгірші сценарії та сприймаємо їх як неминучість.

Цікаво Життєво важливий процес для України вже розпочався

Наприклад, військовий Андрій під час обстрілів загубив свій талісман – браслет, подарований дружиною. Хоча це була лише дрібничка, Андрій почав катастрофізувати: "Тепер мене точно вб'ють. Це знак, що я приношу нещастя всьому підрозділу. Напевно, дружина відчула, що зі мною щось станеться, і тому дала цей браслет". Об'єктивно втрата талісмана в жодний спосіб не впливала на безпеку Андрія. Але викривлене сприйняття перетворило цю подію на "доказ" невідворотної трагедії.

Усі ці викривлення – не особиста вина чи слабкість людей. Це природні психологічні реакції на ненормальні обставини війни. Наше завдання – навчитися їх розпізнавати, ставити під сумнів і коригувати.

Як дивитися на світ тверезо

Нижче наведу кілька практичних порад, як працювати з викривленим сприйняттям

  • Розвивайте в собі звичку помічати автоматичні думки та ярлики, які ви навішуєте на себе, інших чи ситуацію. Запитуйте себе: "Це факт чи лише моя інтерпретація? Які докази я маю на користь цього твердження? Чи можливі інші думки?"
  • Вмикайте раціональне мислення. Коли вас накриває тривога чи песимізм, спробуйте подивитися на ситуацію зі сторони, об'єктивно. Зважуйте справжні ризики та ймовірності, а не уявні жахи.
  • Практикуйте "позитивний фокус". Навіть у найчорніші дні спробуйте зосереджуватись на тому, що є доброго і світлого у вашому житті, нехай навіть дуже малого. Ведіть щоденник вдячності, відзначайте кожен момент краси чи доброти.
  • Будьте милосердні до себе та інших. Припиняйте внутрішнього критика, який звинувачує вас у всіх бідах. Визнавайте, що кожен із нас – не ідеальний, робить помилки, переживає злети й падіння. Це нормально, особливо під час війни.
  • Проговорюйте свої викривлені думки та переживання з тими, кому довіряєте. Чи то рідні, друзі, чи психотерапевт – діліться тим, що вас лякає та засмучує. Часто проста вербалізація та емпатичний відгук іншої людини допомагають скинути "темні окуляри" та побачити ситуацію реалістичніше.

Звичайно, війна робить своє, і доки вона триває, ми не можемо повністю позбутися спотворень у мисленні. Це наше підсвідоме намагається захистити нашу психіку від травми, хоч інколи й не надто адаптивно. Усе ж розуміння цих процесів та свідоме коригування – це крок до збереження ясності розуму та здорових стосунків.

Рекомендуємо Балада про не чорно-білий світ

Адже врешті-решт ми боремося не лише за українську землю, а й за наші серця та уми. Щоб навіть після цієї страшної війни ми могли бачити себе не спотвореними, а справжніми. В усій складності, різноманітності, з переплетінням світла й тіні.

Не дозволяймо війні спотворювати наші думки надто сильно. Лише залишаючись максимально тверезими та чесними з собою, ми маємо шанс вийти з цієї війни не зламаними, не спотвореними у кривих дзеркалах зневіри.

Вийти та почати відбудовувати наш світ – і зовнішній, і внутрішній. З усіма його барвами, напівтонами, з правом кожного бути собою. Бо саме за це ми й боремося – за свободу бути, любити, вірити. За людяність у нелюдський час.