Днями прем'єр-міністр Матеуш Моравецький заявив, що його країна хоче приєднатися до програми обміну ядерною зброєю Альянсу – Nuclear Sharing.

Читайте також Касетні снаряди загрожують цивільним? Як на це відповідають у США

"У зв'язку з тим, що Росія має намір розмістити тактичну ядерну зброю в Білорусі, ми звертаємося до всього НАТО взяти участь у програмі Nuclear Sharing", – сказав Моравецький на пресконференції після саміту ЄС у Брюсселі. При цьому він наголосив, що остаточне рішення залежатиме від американських партнерів і партнерів по Альянсу.

Загалом, офіційна Варшава висловлювала готовність приєднатися до Nuclear Sharing у 2022 році. Це було через ядерні загрози з боку Росії в умовах загострення російсько-української війни. У жовтні президент Анджей Дуда заявив, що Польща веде переговори зі США про можливість включення країни під ядерну парасольку НАТО.

Тоді слова Дуди спростував Держдепартамент США. Американці заявили, що не планують розміщувати ядерну зброю на території жодної держави, яка вступила до НАТО після 1997 року.

Утім невдовзі після цього Альянс провів свої щорічні двотижневі тренувальні навчання Steadfast Noon, мета яких – підготовка членів до поводження з ядерною зброєю та відпрацювання програми її обміну. І, що показово, в маневрах взяли участь польські військові.

Відлуння Холодної війни

Концепція Nuclear Sharing була започаткована за часів Холодної війни. Це мав бути елемент системи стримування Варшавського договору від нападу на Захід, перетворившись на таку собі нівеляцію переваги СРСР в потенціалі звичайних озброєнь.

Політику ядерного стримування проводили США, Велика Британія і Франція. Однак лише США почали надавати свій арсенал іншим країнам. Відтоді учасники програми (наразі це: Німеччина, Бельгія, Італія, Туреччина та Нідерланди) отримали можливість зберігати ядерну зброю на своїй території, але виключно під американським контролем.

Цікаво Що не так з розмовами про відновлення України

Перші американські боєголовки почали потрапляти до Європи у 1950-х роках. У період з 1952 по 1968 рік між США та європейськими країнами-членами НАТО було підписано 68 секретних угод. Вони регулювали принципи "спільного використання" ядерної зброї США. Також було створено Групу ядерного планування – найвищий орган НАТО, відповідальний за управління ядерною зброєю.

Спочатку у програмі Nuclear Sharing брали участь 9 країн:

  • Бельгія,
  • Греція,
  • Нідерланди,
  • Канада,
  • Німеччина,
  • Туреччина,
  • Італія,
  • Велика Британія,
  • США.

Однак сьогодні Греція, Канада і Велика Британія фактично вийшли з неї.

До речі, в ті ж таки 1970-ті роки Польща могла приєднатися до групи країн, що володіють зброєю масового знищення. У той час перший секретар ЦК Польської об'єднаної робітничої партії Едвард Герек наказав дослідникам з Військової технологічної академії провести дослідження зі створення ядерної бомби.

Секретні дослідження проводилися під керівництвом професора та інженера Сильвестра Каліського в Інституті фізики плазми і лазерного мікроядерного синтезу у Варшаві. Після консультацій між Каліським та Гереком навіть було визначено місце пробних вибухів — старі штольні в Бещадах.

Зауважте У контрнаступу ЗСУ та саміту НАТО є дещо спільне

Утім, корективи внесла смерть професора Каліського. Він нібито загинув у ДТП. Проте, за деякими даними, його машину навмисно пошкодили співробітники КДБ.

Позаяк, наприкінці Холодної війни кількість ядерних боєголовок в Європі зменшилася в рази, досягнувши близько 2,5 тисячі. Щоправда, не всі вони були частиною програми Nuclear Sharing, адже більша частина арсеналу, ймовірно, призначалося виключно для використання американськими військами.

Вже після завершення біполярного протистояння НАТО розмірковувало над тим, як належним чином виправдати залишення залишків американського ядерного арсеналу в Європі. Серед експертно-аналітичних кіл почала відкрито лунати критика щодо доцільності продовження Nuclear Sharing як пережитку минулого.

To be, or not to be

Ядерний арсенал США продовжував своє скорочення. Так, до 2007 року американці вивели ядерну зброю зі своєї найбільшої авіабази на континенті – німецького "Рамштайну", що, вірогідно, відповідало політиці скорочення військової присутності США на європейському континенті.

Наразі ж, за даними Стокгольмського міжнародного інституту дослідження проблем миру, в Європі у межах Nuclear Sharing зберігається близько сотні боєголовок нестратегічної ядерної зброї на шести базах у п'яти країнах-членах НАТО. Польща, теоретично, могла б претендувати на розміщення частини з них на своїй території.

Ще у 2020 році тодішня пані посол США в Польщі Джорджетт Мосбахер заявила, що якщо Німеччина захоче вийти з Nuclear Sharing, то Польща може перебрати у неї американську ядерну зброю. Але це було сказано за президентства Дональда Трампа – в епоху безпрецедентного "медового місяця" Сполучених Штатів та Польщі.

Насправді не все так просто. Оскільки проблема полягає в тому, що готовність країн-членів Альянсу, включаючи США, щодо переміщення тактичної ядерної зброї до Польщі є невеликою. Мабуть, не варто очікувати, що це може змінитися найближчим часом, навіть попри те, що Росія відкрито зайняла відверто агресивний курс у відносинах зі своїми сусідами та розв'язала повномасштабну війну в Україні.

"Ми не ведемо жодних розмов про передачу ядерної зброї Польщі. США не бачать необхідності змінювати розгортання своєї ядерної зброї", – заявив речник Ради національної безпеки Джон Кірбі, додавши, що йому нічого сказати про будь-які переговори з цього приводу.

Рекомендуємо Зрадники нікому не потрібні: як росіяни позбавляються колаборантів в окупації

Головною причиною цього може бути небажання загострювати відносини з Москвою. Інше питання – необхідність витрачання сотень мільйонів доларів на пристосування однієї з польських авіабаз для безпечного зберігання ядерної зброї. У Вашингтона є сумніви щодо військової вигоди від переміщення ядерної зброї під пильним оком росіян, роблячи її легкою мішенню для раптової атаки.

Натомість НАТО вдається до таких дій, як відправлення до Польщі на тривалі маневри своїх військ. Окрім того, США розміщують у Польщі різного роду озброєння та систему протиракетного щита.

Попри те, що Вашингтон згоду на переміщення на територію Польщі ядерної зброї поки не надає, навряд чи слід стовідсотково виключати такий сценарій у майбутньому. Агресивні дії Росії, включно із погрозами застосування зброї масового знищення, надсилають недвозначний сигнал Заходу про те, що небезпека виведення конфронтації на новий рівень не лише залишається, а й збільшується.

Тому дискусії, вочевидь, продовжуватимуться. Хтозна, які рішення прийматимуться в нових геополітичних реаліях.