Заступник міністра економіки й торговий представник України Тарас Качка в інтерв'ю пояснив, навіщо потрібне це відомство та як воно впливає на кожного з нас. Детальніше про роботу міністерства, бізнес та майбутнє нашої економіки – читайте далі у матеріалі.

Важливо 2023 рік багатий на зміни: ціни зросли, інфляція сповільнилася, а тарифи залишилися без змін

Яка роль Мінекономіки в загальній системі влади? Чому це міністерство потрібне й важливе?

Це складне питання для всіх урядів, не лише для українського. Міністерство трансформується разом з економікою. Тож Мінекономіки треба оцінювати з точки зору того, які його функції актуальні сьогодні. Наприклад, зараз наше Міністерство економіки займається розмінуванням. Бо розмінування – це частина економічного порядку денного. Це важливо для фермерів і виробництва, для людей – щоб вони безпечно жили.

Дуже вдалий приклад того, як змінюється і яку роль відіграє Міністерство економіки – Німеччина. Там вже кілька десятиліть є така традиція – перейменовувати його в кожному уряді, залежно від пріоритетів. Нині воно зветься Міністерство економіки й зміни клімату, бо на часі – Green deal і кліматична трансформація. Перед цим було Міністерство економіки та енергетики. У нас – аналогічна історія.

Отже, воно розширюється, перебудовується, отримує нові функції...

Міністерство економіки найбільш креативне з точки зору тих функцій. І тут варто розуміти: успішне воно тоді, коли резонує до потреб бізнесу. Це такий собі "цайтгайст" (з німецької – Zeitgeist, дух часу – 24 Канал). Воно відчуває, що потрібно економіці просто зараз і реалізовує ці речі.

Наприклад, зараз я веду переговори про вільну торгівлю. Наша частина, суто міністерська, дуже-дуже маленька, бо більшість цих речей – справа інших міністерств (аграрної політики, енергетики, довкілля тощо).

Якщо поглянути на історію міністерства, то які ключові періоди можна виділити? Коли змінювалися функції, що було найяскравішим?

Тут, імовірніше, по департаментах треба дивитися. Тобто злиття Мінторгу і Мінекономіки – теж така специфічна історія.

Якщо копнути глибше, то Мінторг радянських часів – це була ціла теорія. Мовляв, все в Союзі державне, але коли СРСР виходить назовні, то торгівля – окремо, держава – окремо. Так, наприклад, виникла система торгово-економічних місій, які поруч із посольствами працювали. Це був спадок Радянського Союзу. Що цікаво, – все рухається до їх відновлення, але в новій іпостасі.

Потім ми довго жили з тим, що Міністерство економіки має бути десь в стороні, тому що має бути невидима рука ринку. В нульових і десятих роках Мінекономіки, фактично, керувало державним майном.

Міекономіки
Міністерство економіки / РБК-Україна (Ілюстративне фото)

Зараз ми не керуємо підприємствами як такими. Ми стежимо, щоб їхні корпоративна культура й управління були сучасними, відповідали інтересам держави й ринку. Думаю, ми пройшли певний період такої, скажімо, західної ортодоксії. Це тонкий лід, і ми бачимо, що зрештою наші західні партнери-друзі повертаються в управлінні економікою до того...

...Від чого ми відмовилися?

До того, що вони нас відмовляли робити! Адже в всьому світі є державні підприємства. Можливо, їх тільки в США немає. А от в Європі дуже багато чого належить державі. І тепер воно управляється не в форматі, що міністр – це начальник над директорами заводів. Натомість міністр керує політикою корпоративного управління, створюються наглядові ради, політика власності, інші речі.

Формально, якби я був далекий від цих речей, то сказав би, а яка різниця? Але зсередини різниця величезна!

Які були виклики для роботи Мінекономіки до 24-го лютого? Ось в цей останній період: прийшла нова влада, вони багато чого започаткували...

Це теж дуже цікава річ, бо я завжди працював поруч з урядом. Можна сказати, що у 2019 році ідея полягала в тому, щоб робити те, що й раніше, але із більшим, позитивнішим завзяттям. Є функціональні речі, які ви не помічаєте – їх треба й далі робити. А є речі, скажімо так, рекламного характеру, – щоб заохотити розвиток. Бо розвинути двигун економіки – це й досі виклик для України.

Що було раніше? Хтось робив речі так званої глибинної дерегуляції. Це якраз період Віктора Андрійовича Ющенка, 2006 – 2007 роки, коли через поширення спрощеного оподаткування і якогось позитивного сприйняття із зовнішнього світу економіка України почала швидко розвиватися. Позаходили банки тощо.

Потім ми доволі серйозно, по-українськи серйозно, взялися функціонально довести, що ми – нормальна держава. Боротьба з корупцією, декларування, приватизація, інші речі. Воно все йшло правильно. Якась довіра з боку партнерів була, але довіри з боку бізнесу – ні. Все ж таки, якихось великих інвестиційних проєктів ми не реалізували.

Тому у 2019 році пішла історія, як же зробити так, щоб інтерес до України зростав. І були досить неординарні ходи, які я, як старий бюрократ, не до кінця оцінив. Наприклад, той самий формальний закон про деолігархізацію. Багато було криків, сумнівів, правильно чи неправильно... Але був фідбек від бізнесу, що всі зацікавилися інвестиціями в Україні, збільшенням присутності, бо відчули, що олігархи вже не такі всесильні.

Міністерка економіки
Міністерка економіки України / Фейсбук Юлії Свириденко

Так, бо без них не можна було зайти.

Не факт, що був там чіткий олігарх Ікс, який все контролював. Але збоку було так: нащо туди йти, якщо ми там щось зробимо, а через два роки хтось забере? І тут відбувається такий політичний рух – закон про деолігархізацію. Було завдання, як міксувати звичайне управління державою з неординарними речами.

Зрештою, це працювало. У 2021 році ми мали найбільший ВВП за всю історію незалежної України! Економіка росла й розвивалася, і все було досить чудово. Хтось скаже, що це через гарний врожай, або тому, що металурги багато експортували.

Що і як змінилося після 24-го лютого?

Змінилося те, Міністерство економіки не працювало в Києві протягом перших тижнів війни. Ми навіть не бачили інколи одне одного, особливо із суміжними міністерствами, але ми спокійно працювали. І головне – ми працювали з бізнесом.

Як це було? Ви вжилися в цю систему і допомагали, чим могли?

Якщо всі ключові менеджери супермаркетів чи виробників знають мене, знають мого колегу Тараса Висоцького з Мінагро (перший заступник Міністра аграрної політики та продовольства України – 24 Канал), то немає великої проблеми довіряти нам. Це не якась невідома людина пише, що бігом треба те й те. Ми чули одне одного, розуміли, ухвалювали всі рішення.

Ось ця можливість резонувати з економікою – це надзвичайний розвиток! Це кардинальна зміна порівняно із 2013 роком. Тоді бізнес в житті не сказав би при владі, чим він узагалі живе! Бо тільки відкрий рота, що в тебе магазини відкриваються, як зразу прийде Курченко чи Пшонка і все підметуть.

А зараз навпаки – ви чуєте й розумієте одне одного. Тобі розкажуть, що треба лист підтримки, бо беремо кредит на розвиток тощо.

До речі "Бізнесу потрібно більше кисню": яким буде наступний крок НБУ стосовно валютних обмежень

Але чи вдалося українській економіці перейти на воєнні рейки у воєнний час?

О, це дуже цікава тема! Насамперед треба розуміти, що таке сучасні воєнні рейки. У нас абсолютно природна річ, що це радянське мислення часів Другої світової, холодної війни. Мовляв, воєнна економіка – це коли держава повністю всім керує. І це, до речі, дуже цікаво, бо так робить Росія. Коли Владімір Путін видає укази, валюту продавати чи не продавати, – оце воно.

Треба розуміти, як демократизація суспільства впливає на силу бізнесу й на силу влади. Бізнес стає дедалі сильніший. А влада може координувати й регулювати певні речі.

Тому наша воєнна економіка базується на тому, що бізнес продовжує свою роботу у звичайних умовах – настільки, наскільки це можливо. Інша річ, що відбувається постійна координація з державою. Найяскравіший приклад – це ринок палива в перші місяці війни. 24 лютого 2022 року в нас не було доступу до 87% надходжень дизелю, бо все це йшло з Росії й Білорусі.

Але держава через дипломатичні канали й міждержавні переговори допомогла швидко знайти нові джерела закупівлі палива для наших мереж. І ми пройшли цю кризу. Так, було непросто, але зрештою все налагодилося.

А тепер – про баланс гілок влади. Ви відчуваєте проблему балансу гілок влади на Міністерстві економіки?

Ні. Я маю з чим порівнювати, і це не ситуація, коли Віктор Андрійович (Ющенко – 24 Канал) проти Юлії Володимирівни (Тимошенко – 24 Канал). В останній рік президентства Віктора Ющенка ми вели переговори про асоціацію з Євросоюзом. І протистояння було таке, що ми не могли працювати як належить! Усі рішення просто заговорювалися, тобто їх не ухвалювали.

Тоді Європейський Союз вже просто вимагав, щоб президент, прем'єр і спікер приїжджали разом і говорили єдину позицію.

Так і було. Зараз у нас фактично президент виграв більшість у парламенті, той призначив міністрів, а вони – нас, заступників. Тобто у нас одна система. Юридично це різні гілки влади.

А те, що політично всі ці рішення між собою узгоджуються – такого в нашій історії ще не було, тому людям дивно. Але це не переходить межу. Такою межею було б абсолютне заперечення процедур, як у Білорусі.

Грубо кажучи, коли я до всіх воєн їздив у Білорусь, то тамтешні колеги казали: "Відповідно до директиви президента...". Але ж немає такого акту в білоруському законодавстві, як директива президента! А він десь написав доручення – і всі його виконують, байдуже, який там закон. У нас такого нема.

Якщо поглянути на роботу Мінекономіки очима пересічного українця, то як воно впливає безпосередньо на нього, простого громадянина?

Я недавно виступав перед регіональними управліннями економіки в обласній адміністрації. Там було про переговори з ОАЕ, відносини з Індонезією, Латинською Америкою. Як це впливає на життя в громаді у Володимирському районі? На перший погляд, ніяк.

Але насправді ти розумієш – українська економіка настільки складна, що на центральному рівні треба зважати, як твій міліметровий рух відгукнеться в якійсь громаді. Найвеселіша історія, коли до нас хтось звертається і каже: "У нас наплив імпорту шурупів з Китаю, давайте їх заборонимо, підтримаємо вітчизняне й буде всім щастя".

От цей виробник дійсно більше заробить. Але компаніям, які використовують ці шурупи в інших громадах, доведеться закритися. Бо конкуренція така, що кожна копійка важить. І якщо зараз цей шуруп подорожчає на дві копійки, а їх ще й не роблять достатньо, то стається ефект доміно – закривається все. І таких прикладів купа.

Тому моє завдання – насамперед не нашкодити, ніж щось різко вирішити. І це головна мудрість для будь-кого в Мінекономіки: після "а" можуть бути наслідки "б", і їх треба постійно зважувати.

Міністерство економіки має давати людям відчуття, що воно допомагає розвивати бізнеси. Це те, що зараз роблять наші сусіди – Франція, Іспанія, Сполучені Штати...

...Польща ваша улюблена.

От що робимо ми? У нас є програма мікрогрантів. Якщо ви хочете відкрити кав'ярню, то подаєтеся й ми вам даємо 250 тисяч гривень. Ось ви відкриєте кав'ярню, наймете двох людей, і ми знаємо, що робота йде. А ви сплатите податками ці 250 тисяч, фактично, в межах року. Так ми виконуємо свою теоретичну ціль – підтримати економічну активність громадян.

Ми живемо в умовах війни, і головна проблема, що через війну і небезпеку люди перестають робити бізнес. В Україні наш опір полягає в тому, що те, що знищено — знищено. Але те, що не знищено — має працювати. І воно в нас працює.

Минулого року наша економіка скоротилася на третину, в основному через знищення. Але цього року ми вже очікуємо до 5% зростання ВВП. Це дає оптимізм по всьому довкола, і можна думати, що робити далі. Є візія, є якісь конкретні бюрократичні плани.

Цікаво Хвилюватися не варто: Україна продовжить отримувати міжнародну грошову допомогу

Це ми говоримо приблизно про те, якою може бути наша економіка після?

Усім нам – не лише завдяки міністерствам, а взагалі усім нам – вдалося зробити так, щоб економіка жила й зберігся її двигун. І далі все розвиватиметься на основі наявного двигуна економіки.

Мій батько – військовий, ми переїхали з Білорусі в Україну в 1993 році. Я знаю, якою була країна тоді й бачу, яка вона зараз. Я розумію, як зросла якість життя в Україні за цей час. Україна розвивається дуже динамічно і в найсучасніших речах. Наприклад, у нас з'явилася "Нова пошта" – величезна альтернативна приватна пошта, аналогу якої нема ніде в Західній Європі.

Наша динаміка, наша здатність змінюватися й адаптуватися доводять – якщо ми зробили такий ривок за попередні 30 років, то в наступні 30 років ми точно здатні докорінно змінити наше життя.

Насправді головне ось що. Я не займався вітрильним спортом, але фактично те, що робить Міністерство економіки – то це ловити у вітрила оцей вітер змін.

Автор: Олег Рибачук, голова Центру спільних дій.