На Київ
Було зрозуміло, що кидок на Київ дозволяв військовому командуванню орків значною мірою досягти цілей усієї кампанії, зокрема, – політичних, за допомогою досить швидкої і найменш витратної, з точки зору сил, що залучаються, і коштів, окремої оперативно-тактичної операції. Яка, у разі досягнення успіху, за своїм значенням явно претендувала на такий статус.
Читайте також Продовжуйте так само: російська армія бездарно загрузла в Україні
Так і сталося. Висловлені мною до початку вторгнення такого роду міркування, як найімовірніший хід думок мордорських планувальників війни з їхнього "гламурного" штабу, виявилися цілком вірними. Противник з перших же годин вторгнення розпочав активні наступальні дії значними силами саме на цьому напрямі.
Спроба проведення оперативно-тактичних десантних операцій у районі Гостомеля і Василькова, а також досить стрімке просування наземного угруповання росіян з території Білорусі, підтримане значними силами армійської авіації та авіації ВКС у напрямі цих районів наочно свідчила – даний операційний напрямок займає у планах супротивника пріоритетне значення.
Вже під кінець 28 лютого противник вийшов до найближчих північно-західних підступів столиці і без будь-якої оперативної паузи приступив до проведення дій, що охоплюють з південного заходу і заходу Київ.
У разі успіху противника, це означало досить серйозний удар по намірам командування ЗСУ не допустити блокування великих міст країни. І насамперед – столиці. Бо, просунувшись навіть до траси "Київ – Чоп", що й сталося насправді, супротивник отримував можливість різко ускладнити і навіть певною мірою перервати шляхи комунікації столиці на стратегічно важливому, я навіть сказав би, у певному сенсі життєво важливому Західному напрямку…
Ба більше , після того, як згодом позначилося цілком чітке прагнення супротивника прориватися не тільки до "Житомирської траси", а й далі... на південь до "Одеської"... стало зрозуміло, що це зовсім не "відволікаючі дії".
Нон-стоп на "арт шосе"
Командування військ противника, не дивлячись на те, що його угруповання на цьому напрямі зазнавало досить суттєвих втрат, особливо в передових підрозділах авангарду, внаслідок регулярного вогневого впливу артилерії та авіації ЗСУ... примудрялося постійно нарощувати тут свої зусилля, практично в режимі "нон-стоп" вводячи в бій все нові та нові резерви... Все це і призвело до того, що орки вийшли до траси "Київ – Чоп" на ділянці "Калинівка – Стоянка" і без будь-якої зупинки спробували прорватися глибоко її, пробуючи "тикатися" тут одразу на кількох ділянках.
Але, як виявилося, ВСУ були добре готові до такого повороту подій, організувавши для орків своєрідне "арт шосе" на цій ділянці.
Виглядало це до банальності просто та високо ефективно. Щойно росіяни збирали на шосе або поблизу нього чергову більш менш значну колону бронетехніки для ривка за шосе, включався цілком відпрацьований алгоритм ЗСУ. Колону пропускали за шосе, а потім десь на численних під'їзних до траси дорогах "організовували" її зупинку (засідка, скінчилося паливо, заблукали тощо)…
Дехто встигав навіть дістатися Ясногородки, Горбовичів та північних околиць Білогородки. Після чого, залишалося навести на придурків, що зупинилися, арту, авіацію або "Байрактари"…
Потім слідував великий БУМ... і добивання техніки, що вижила і вціліла, з малих дистанцій... Після того, як така процедура повторилася 3 або 4 рази... до орків нарешті дійшло, що тут "щось не так"... і вони припинили, як суїцидники-долбой*би, кидатися за трасу.
Привіт від ЗСУ
Ще більш ефективним способом зупинити поширення орків за "Житомирську трасу" виявився "розслаблюючий" невеликий, але досить успішний контрудар ЗСУ в районі Макарова, внаслідок чого правий фланг всього цього угруповання "трохи провис".
Так само, з'явилася цілком реальна загроза відрізання комунікацій росіян, що казилися перед підірваними на річечці Ірпінь мостами, в районі Бучі, Гостомеля, Ірпіня і Стоянки, всього орко-стада.
Всі спроби самих орків просунуться безпосередньо вздовж Дніпра на Вишгород на ділянці Мощун – Нові Петрівці якось так одразу теж не задалися, хоча саме, раніше квітуче село Мощун, орки рознесли практично на щебінь.
Мрії імпотента про зґвалтування
Наразі ситуація на захід і північний захід від Києва складається досить неординарно. Практично по всій цій операційній зоні росіяни перейшли до оборони і намагаються утримувати зручні в їхньому розумінні для подальшого прориву на Київ межі та ділянки…
Але насправді це швидше схоже на вологі мрії імпотента про зґвалтування... Практично вся ця зона знаходиться під досить щільною вогневою дією ЗСУ. Аж до того, що вони цілком собі в плановому режимі розвалюють Пункти управління, тилові бази та пункти постачання орків, а також та просто розвідані та дорозвідані позиції.
Вже дійшло до того, що МТС орків тут здійснюється з дуже і дуже істотними траблами, аж до того, що БК в їх танках вже дійшов до позначки 5 – 6 снарядів на танк, а заправки одиниць техніки, що залишилися, здійснюються в "суворо лімітованих" обсягах.
Росіяни в цій зоні нині активно мародерять, виносять будинки, квартири та магазини і абияк харчуються награбованим... десь уривками знаходять соляру та бензин. Але зовсім скоро грабувати стане нічого й ніде. З підвозом теж все йде і ще довго буде досить туго і сумно. Бо кожен наливник, що заїхав сюди, кожен "КАМАЗ" зі снарядами або тушонкою тут же перетворюватиметься на пріоритетну мету.
Що далі
А потім піде "зеленка". Ця зона– дуже відмінне місце для "партизанки" – пересічена, лісисто-болотиста місцевість, з безліччю річечок і струмків...вузькими і звивистими дорогами. Просто краса і роздолля для справжніх, патентованих "біндерофців".
А враховуючи той факт, що на цій території досить активно тренувалися діяти наші ССО та єгеря, яким не складе особливих труднощів організувати тут справжнісінький народний опір окупантам, які встигли вже навбивати і намародьорити місцеве населення до рівня тваринної ненависті, то заздрити їх подальшій долі явно не варто.
Ті лаптеногі балбеси, які нині впиваються награбованим у багатих будиночках модних київських передмість дорогим коньяком, явно не встигнуть вчасно забрати ноги... І тому, здебільшого, вони там усі й поляжуть. Лише дехто вціліє, якщо здадуться в полон.
Хоча після того, що вони накуролесили в Бородянці, Ясногородці, Іванькові, Нових Петрівцях, Мощуні, Бучі, Гостомелі та Ірпені, їх навряд чи взагалі братимуть у полон, заганяючи і відстрілюючи як скажених собак.
