Рютте, який очолював уряд Нідерландів протягом 13 років, є досвідченим політиком і лідером із відомою репутацією жорсткого прихильника європейської єдності та трансатлантичної солідарності. Його призначення може визначити новий етап у розвитку НАТО, особливо в умовах ескалації війни Росії проти України. Проте українцям не варто мати завищені очікування – з огляду на обмеження самої посади генсека, слід розуміти, що самостійно Рютте не зможе змінити баланс сил у НАТО, проте цілком може сприяти більшій інтеграції країн-членів щодо спільних викликів. Далі читайте в ексклюзивній колонці для сайту 24 Каналу.
Читайте також Бідність та автократія: що Трамп підготував для американців
Майбутнє НАТО: еволюція чи революція?
Обрання Рютте було більш як очікуваним, оскільки останні роки країни Альянсу не могли знайти компромісну особу, фактично штучно продовжуючи перебування Єнса Столтенберга на посаді. Однією із ключових вимог до нового генсека була не лише здатність втримати різні інтереси альянсівців за одними столом переговорів, але й дати відповідь на виклики, що виникли за попередньої каденції.
Столтенберг, котрий перебував на посаді з 2014 року, фактично від початку головування зіткнувся із російською анексією Криму. Він був змушений не лише реагувати на потенційні військові та гібридні виклики східному флангу НАТО, але й ініціювати серйозні оборонні реформи та адаптувати Альянс до нових загроз, таких як кібератаки та посилення авторитарних країн.
Марк Рютте відомий своєю прагматичною та збалансованою позицією, що дозволяє очікувати на поступову еволюцію в діяльності НАТО. Його стиль керівництва передбачає пошук консенсусу та прагнення до практичних рішень, що є важливими для організації, яка об'єднує 31 країну з різними політичними та економічними інтересами.
З огляду на це, можна прогнозувати, що Рютте зосередиться на зміцненні оборонного потенціалу Альянсу та посиленні партнерства з країнами-партнерами, зокрема з Україною.
Однією з важливих реформ, яку повинен ініціювати Рютте, є зміцнення військово-технічного співробітництва між членами Альянсу. Це питання стало надзвичайно актуальним на тлі російсько-української війни, яка продемонструвала вразливість НАТО щодо швидкої реакції та координації між членами в постачанні зброї та військової техніки.
Також на фоні постковідного економічного спаду значно посилилися відцентрові настрої багатьох урядів пріоретизувати нарощування власних ВПК, замість сприяти об'єднанню технологій, що було одним із декларованих пріоритетів. Також Рютте може ініціювати розширення кібербезпеки та протидії гібридним загрозам, які стали невіднятною частиною сучасних збройних конфліктів.
Утім, найбільшим завданням для генсека буде переконати уряди країн-членів збільшити витрати на оборону, принаймні до декларованого рівня 2%. Водночас результати виборів в багатьох країнах свідчать про зростання підтримки виборців інтеграційних скептиків та ізоляціоністів, хоча запити до Альянсу щодо відповідей на прямі загрози лише зростають.
Цікаво Чому європейська модель бізнесу не працює в Україні
Насамкінець, на посаді прем'єр-міністра Нідерландів Рютте проявив себе як представник типового "нового покоління" європейських лідерів, які пріоретизують виклики глобальної безпеки, попри національні інтереси та формати багатостороннього партнерства. Він вже заявляв, що одним із його пріоритетів буде посилення співпраці з Азійсько-Тихоокеанським регіоном, зокрема:
- з Японією,
- Південною Кореєю,
- Австралією.
Це відповідає Стратегії НАТО щодо партнерств, а також позиціювання Альянсу як глобального гравця, що здатний виходити поза традиційні євроатлантичні рубежі. Тому в найближчий період, Рютте буде змушений знайти непростий баланс між глобальними потребами та вузькими національними інтересами країн-членів.
Призначення Рютте: сигнал для України
Для України призначення Рютте має особливе значення. Вибір генерального секретаря НАТО, який неодноразово висловлював підтримку Україні, є сигналом щодо непохитної позиції Альянсу стосовно російської агресії. Рютте неодноразово заявляв, що майбутнє України лежить у складі європейської спільноти та в НАТО, підтверджуючи це своїми діями, зокрема наданням військової допомоги Києву під час свого перебування на посаді прем'єр-міністра.
Рютте також зазначав, що безпека України є ключовим фактором для європейської та світової безпеки, а це означає, що Київ може розраховувати на подальшу підтримку в обороні проти російської агресії.
Ба більше, беручи до уваги зацікавленість НАТО в глобальних партнерах, яких можна залучати до співвідповідальності за регіональну безпеку, перспективно для України це відкриває нагоду посилення її міжнародної підтримки на різних рівнях – від економічної допомоги та оборонних угод до розширення тренувальних місій та посилення військової присутності НАТО в регіоні Чорного моря. Київ може розраховувати на подальшу підтримку в обороні проти російської агресії.
Власне перший закордонний візит Рютте до України одразу після призначення на посаду генерального секретаря НАТО є подібним символічним жестом, що підкреслює його готовність тримати Україну одним із пріоритетів своєї діяльності на посаді. У Києві він заявив, що НАТО продовжить політику "будування мостів" до членства України в Альянсі через двосторонні угоди про безпеку і нові ініціативи на кшталт координаційних центрів для тренування військових. Це передбачає продовження багатомільярдної підтримки для України, а також посилення співпраці у військовій та оборонній сферах.
Зауважте Путін йде війною на регіональних олігархів
Втім це не означає, що маючи навіть "доброго друга" за генсека, наш вступ в Альянс автоматично вирішений чи буде бодай прискорений. На відміну від вступу в ЄС, НАТО не передбачає складної покрокової процедури вступу та відповідності якомусь чіткому переліку критеріїв. Якщо простіше, то вся процедура зводиться до офіційного запрошення країни, обговорення її вступу і прийняття колегіального рішення про прийняття країни із подальшим парафуванням угоди про приєднання кожною країною-членом.
У випадку Швеції та Фінляндії ми спостерігали, що обговорення тривали дуже формально – аж один день. Проте на рівні погоджень кілька країн гальмували приєднання, виторговуючи собі поступки та бонуси, які не пов'язані із самою діяльністю Альянсу колективної безпеки. Інакше кажучи, питання вступу є політичним, та залежить від настроїв в усіх столицях організації. Отож самостійно генсек НАТО не здатний жодним чином вплинути на процес, окрім як ставити це питання на порядок денний та згладжувати гострі кути.
Цілком ймовірно, що Рютте спробує просунути питання офіційного запрошення, однак переконати усіх країн-членів не його завдання, а української дипломатії та найбільших адвокатів України. Тут дуже показовим буде приклад США – якщо Білий Дім ще за останні місяці влади президента Джо Байдена погодиться очолити цей процес, як ми бачили у випадку консолідації допомоги в рамках формату "Рамштайн", то навіть країнам-скептикам як Німеччині, Угорщині чи Словаччині буде важко втримати свою позицію.
Проте неготовність порушувати це питання та переконувати інших ми спостерігаємо саме з боку Вашингтону.
Інша загроза, звісно, полягатиме в тому, щоб запрошення як перший крок до НАТО не виявилося лише політичною декларацією, позбавленою наступних обговорень та умов. У тому, що умови будуть, можна не сумніватися, і, ймовірно, синхронізуються із деякими умовами щодо членства в ЄС.
У цьому аспекті особа Рютте може бути доволі помічною. Він знаний як прихильник відкритих дверей НАТО для нових членів, що було однією з позицій, які він відстоював як прем'єр Нідерландів. Тому можна сподіватися, що він буде проводити необхідну внутрішню роботу з узгодження позицій членів, зокрема пошуку рішень, як Альянс зможе виконувати свої зобов'язання щодо колективної оборони на тлі тимчасової окупації території України, а не відкладе їх в довгий ящик.
Замість висновку
Марк Рютте на посаді генерального секретаря НАТО – це явне свідчення еволюції Альянсу в нову еру глобальної безпеки. Для України це призначення відкриває перспективи поглиблення співпраці з НАТО та отримання додаткової підтримки у боротьбі проти російської агресії.
Хоча Рютте навряд чи принесе революційні зміни, його стиль керівництва, ймовірно, буде спрямований на поступове зміцнення Альянсу та розвиток нових партнерств, що є важливим для України у сучасних реаліях глобальної політики.
Урешті-решт, будемо щиро сподіватися, що саме за цього генсека Україні все ж вдасться стати частиною євроатлантичної безпекової сім'ї.