Саме такі настрої панували на Зеленому Острові. Поки Британія була прикута до європейського театру бойових дій – в Ірландії почалася підготовка до визвольних змагань.
"Весь той період був дуже особливим. Це був час, коли маленька нація зіткнулася із великою імперією", – сказав автор ірландської конституції Еймон де Валера.
Читайте також: Затишшя перед бурею: як епоху безтурботності витіснила Перша світова війна
Причин злоби на британців було багато. Для ірландської еліти – це образа через постійні утиски із 1800 року. Проголошеним тоді Act of Union створювалося Об'єднане королівство Великобританії та Ірландії з центром в Лондоні.
Акт заснування Великобританії
Переважно католицький острів важко сприймав англіканські порядки, які явно ігнорували права місцевої знаті. Лише через 30 років, у 1830 королева Вікторія зрівняла в правах ірландських католиків із англіканцями. Проте це вже не могло зупинити атаку на ірландську мову, яку поступово витісняла англійська. Ще одним щепленням від ідеї про один народ був голод середини ХІХ століття.
Тисячі ірландців, які не вмирали від голоду, просто мігрували. З середини ХІХ століття до початку ХХ з 8 мільйонів населення на зеленому острові залишилося 4,5.
Британія допустила традиційні помилки, які дорого коштували. Вони позбавили Ірландію видимості власного керування, ліквідували їх парламент, всі прояви самокерування і за це розплачувалися постійними повстаннями, саботажами та терактами,
– зазначив історик та блогер Юрій Гудименко.
В 1900 році урочистий кортеж королеви Вікторії в'їжджав в Дублін. Її Величність зустрічали з радістю, бо люди згадували її особисті пожертви на допомогу голодуючим.
Королева Вікторія у Дубліні
Через 15 років на вулиці ірландської столиці знову їхала англійська кавалерія, але тепер для того, щоб придушити повстання острівян. Ідея незалежності, з одного боку, об'єднувала ірландську інтелігенцію, а з іншого, це була постійна дискусія щодо оптимального шляху до самостійності.
Від Ірландського республіканського братства, яке обрало повільну дорогу до незалежності, пропагуючи насамперед ірландську мову і культуру, відкололася група радикалів, які побачили в Першій світовій можливість відстрілятися від колонізаторів.
Читайте також: Іспанія – СРСР: як Сталін навчив іспанських комуністів створювати справжню фабрику смерті
На відміну від поміркованих самостійників, молодіжне радикальне крило наполягало на швидкому збройному повстанні. Друзів почали шукати за принципом ворог мого ворога – мій друг. Після 1915 року кайзерівська армія вже мала за собою низку перемог. Однак, британці допомогли французам втримати наступ німців на Західному фронті. Тому Берлін дав домовленостям з ірландськими повстанцями зелене світло.
Після розгрому російської армії під Танненбергом німці розжилися великим запасом трофейної зброї, яку покидали росіяни. Тепер з’явився шанс вдарити нею по англійцях. 9 квітня 1916 морським транпортником під назвою АУД німці висилали ірландським повстанцям 20 тисяч карабінів, мільйон набоїв до них, десять кулеметів і вибухівку.
Проте переговори з німцями не сильно афішувалися, адже це било по репутації самостійників. Багато ірландців у складі британської армії воювали проти кайзерівських війська і в цьому світлі дружба з Берліном дуже нагадувала зраду своїх на передовій. Тому не дивно, що про посилку зі зброєю британці дізналися теж від ірландців.
Поки британські кораблі чекали німецький транспортник біля порту Корк – фортуна послала змовникам ще один знак. Навіть без обіцяної зброї повстання вирішили не відкладати. Лондон готувався до масштабного контрнаступу проти німців у Франції. Вся увага була прикута до річки Сомми – на той час, здавалось, найкращого шансу закрити усі питання.
Знаючи про фіаско з німецьким десантом, логічно було б все перенести, але повстанці вже не могли стримати свого запалу. У Великодній понеділок 24 квітня 1906 року мешканці Дубліна почули відлуння пострілів і вибухів.
Більше – дивіться у програмі.