У героя є дружина та маленька донечка Емма. Вона відсвяткувала свій другий День народження у День Святого Валентина. За весь цей час Євген провів з донечкою лише декілька місяців. Герой хвилюється, що донечка його не знає.
Зверніть увагу Втратила ногу, але залишилась незламною: історія 18-річної Русі, яка добровільно пішла на війну
Як Євген зустрів 24 лютого 2022
Вранці у день повномасштабного вторгнення Євген був на Херсонщині. Сигнал тривоги пролунав на світанку. Євгену доручили із 6 танками вирушити у район Сергіївки.
Герой пригадує, що коли основна частина бригади прибула в Олешки, з боку узбережжя вже рухалися російські загарбники з технікою та танками. Тим часом у Новій Каховці висадився російський десант з протитанковими засобами.
Антонівський міст залишився найкращим маршрутом до відходу.
"Там висадилися десантники противника. Моє завдання було прорвати оборону та знищити противника, який закріпився на двох мостах через річку Дніпро", – розповідає Євген.
На правому березні Дніпра ЗСУ воїни тримали оборону до 23:30. На героїв вийшла російська ДРГ. Окрім того, був наліт російської авіації, робота ворожої артилерії, мінометів, вогонь протитанкових засобів.
Командир батальйону наказав відійти в район Антонівського мосту, а також – перегрупуватися та вивезти людей та техніку. Але тільки відійшли, надійшла команда повернутися на міст. Була 01:00 25 лютого. Почалися проблеми з пальним.
Дорогою на міст зупинилися 5 танків з 8 танків. Тоді Євгену поцілили у праву коробку передач. На той час майже всі з ЗСУ, хто обороняв Херсонщину, були узяті в кільце в Олешках. В той час Євген був ближче до Криму – за 30 – 40 кілометрів від Нової Каховки.
"І тут керівник штабу питає комбата: "А де “Пісня"?" Це мій позивний – "Пісня". Тобто всі там, під Херсоном, на Антонівському мості, а я за 70 кілометрів від них. Йому кажуть: "А він ще там". Це був перший випадок, коли про мене всі забули", – розповідає герой.
Окрім того, до вечора 26 лютого героя забували ще 6 разів. Навіть коли усі відійшли на трохи вигідніші позиції, герой залишився: йому вдалося зберегти екіпаж. Євген пригадує, що тоді у нього було 7 танків, а у ворога – 150.
"Женю, кидай все, повертайся, тебе вб'ють"
Євген зізнається, що найсильніший страх відчув 25 лютого. Тоді він залишився сам біля Антонівського мосту.
"Зателефонував заступник командира Олександр Мовчан. Плакав: "Женю, кидай усе, повертайся. Ти в оточенні, тебе вб'ють!", – розповідає Євген.
Тоді він повідомив, що не повернеться та не відступить. Після тієї розмови Євген відчув дуже сильний страх. Залишився сам без опори та підтримки. Бив себе по щоках. Казав "зберися, ганчірко".
Пальченко забезпечив вихід бригади з оточення. Йому вдалося врятувати своїх побратимів та техніку. Через Антонівський міст герой прорвався трьома танками.
Євген став наймолодшим Героєм України серед танкістів. У Маріїнському палаці Володимир Зеленський нагородив його орденом "Золота Зірка".